Створений у 1834 році, університет подолав великий і складний шлях, зробив вагомий внесок у розбудову України. За майже два століття існування навчальний заклад підготував понад 300 тисяч фахівців і більш ніж 25 тисяч кандидатів і докторів наук. Його викладачі та випускники в різні часи в буквальному розумінні творили історію України. Варто згадати студентські страйки, спрямовані проти репресій царського режиму в середині ХІХ ст., участь у визвольних змаганнях (1917–1920), битву київських студентів під Крутами у січні 1918-го, національно-демократичний рух за перебудову в 1985–1991 роках і голодування в наметовому містечку на площі Жовтневої революції (нині — Майдан Незалежності) з вимогою розпуску Верховної Ради УРСР й відставки уряду В. Масола, і Помаранчеву революцію.
Київський університет імені Тараса Шевченка не лише знаменитий у світі навчальний заклад. Це — символ української науки і культури, який протягом майже двох століть був alma mater духовних ідей, української самобутності та національної ідентичності. За 175 років свого існування він був і лишається центром вищої освіти і прогресивної думки.
Відкриття університету в Києві було підготовлене економічним і культурно-політичним розвитком України — починаючи від перших шкіл у Київській Русі, відкритих князем Володимиром Великим ще в 988 році... Особливе значення у створенні закладу мала майже двохсотрічна діяльність знаменитої Києво-Могилянської академії. Вона ставила перед собою завдання боротись проти спроб польської аристократії та католиків-єзуїтів спольщити й окатоличити український народ. То був перший вищий навчальний заклад в Україні, де вчилися і працювали видатні діячі — Григорій Сковорода, Феофан Прокопович, Мелетій Смотрицький... У другій половині XVIII ст. лунали неодноразові пропозиції перетворити Києво-Могилянську академію на університет. Проте царський уряд їх незмінно відхиляв.
Російське самодержавство непокоїло, що новостворений навчальний заклад стане центром національно-визвольного руху в Україні. Ці побоювання були небезпідставними. Адже з часом Київський університет справді згуртував передових діячів епохи, був центром формування національної свідомості українства.
1833 року міністр освіти граф С. Уваров звернувся до Миколи І з поданням, у якому висловив міркування з приводу відкриття вищого навчального закладу в Києві. А 1834 р. указом імператора Миколи І було офіційно відкрито Імператорський університет Святого Володимира. Влітку 1834-го він прийняв перших 62 студенти. У перший рік у новоствореному університеті працювало лише два відділення: історико-філологічне та фізико-математичне. Згодом вони стали двома самостійними факультетами. Далі відкрито юридичний факультет, медичний. Така структура закладу проіснувала до 1917 р. Першим ректором Київського університету став професор Московського університету М. Максимович — видатний учений, історик, фольклорист і мовознавець, близький друг Миколи Гоголя і Тараса Шевченка. У 1837–1842 рр. за проектом відомого професора архітектури Петербурзької академії мистецтв В. Беретті в стилі російського класицизму спорудили будівлю університету.
Напередодні Лютневої революції 1917 р. у Київському університеті навчалось 5300 студентів. Восени 1918-го його закривають. Початком нового періоду для Київського національного стало 29 березня 1919 р. За вказівкою керівництва УРСР був створений інститут комісарів вищих навчальних закладів, а з квітня 1919-го він офіційно став Київським університетом. У березні 1939 р., коли країна широко відзначала 125-ліття від дня народження Тараса Шевченка, Президія Верховної Ради СРСР присвоїла його ім’я Київському університетові. Адже після закінчення Петербурзької академії мистецтв Кобзар працював тут як співробітник археографічної комісії (1845–1846 рр.). Розгром у 1847-му Кирило-Мефодіївського товариства й арешт перервали роботу Тараса Шевченка, але не знищили його зв’язків із університетом.
У 1941 р. КДУ став одним із найбільших вищих навчальних закладів і посів третє місце серед університетів СРСР. Коли почалась Велика Вітчизняна війна, за рішенням радянського уряду університет евакуювали до Уфи і Кзил-Орди. Професорсько-викладацький склад і студенти Київського та Харківського університетів також виїхали до Кзил-Орди. Рішенням уряду евакуйовані університети тимчасово об’єднали. На їхній базі створили Об’єднаний український державний університет. У листопаді 1943-го — напередодні відступу з Києва — німецькі окупанти спалили головний корпус університету. Заняття відновили в 1944 р., коли з евакуації повернулись студенти й викладачі.
Після війни Київський університет починає плідно працювати. У 1946 році функціонують 13 факультетів. У 1949-му фахівці відроджують фасад головного корпусу. Попри повоєнне лихоліття, університет розвивається й вдосконалює наукову та навчальну діяльність.
Уже в часи незалежності указом Президента від 21 квітня 1994 року Київський університет перетворюється на національний зі статусом самоврядного (автономного) державного вищого начального закладу. Надзвичайно важливим стає також Указ Президента України від 25 листопада 1999 р. «Про Київський національний університет імені Тараса Шевченка», яким значно розширилися його автономія і права.
Культ знань, висока ерудиція, загальна культура, прагнення створювати, примножувати блага на користь свого народу — таким є нинішній день університету. Лише за рік укладено угоди про наукову і культурну співпрацю з 77 ВНЗ із 39 країн світу. Київський національний університет закінчили близько 25 тисяч іноземних громадян iз 90 держав світу. Мабуть, не існує країни, в якій би не працювали випускники Київського національного, трудяться вони в ООН, ЮНЕСКО та інших міжнародних організаціях. Загалом партнерські зв’язки підтримуються з 86 університетами в 43 країнах світу. За всі часи звання «Почесний доктор Київського університету» присуджено 200 ученим і політичним діячам, серед них — Д. Менделєєв, Л. Толстой, М. Грушевський, І. Ганді, Т. Хейєрдал, У. Клінтон, Б. Патон, В. Садовничий, Г. Коль, Ю. Митропольський, М. Пирогов та багато інших.
За 175 років існування університет зробив неоціненний внесок у розвиток української освіти, науки і культури України, став осередком, де плекають передові ідеї та готують національну інтелігенцію. Епоха Київського університету славна іменами великих учених. Це видатні ботаніки, медики, хіміки, юристи, математики, історики, філологи. З-поміж них — М. Максимович, В. Антонович, М. Костомаров, М. Драгоманов, А. Кримський, С. Єфремов, А. Лівицький, А. Голуб, О. Ковалевський та ін.
Протягом століть університет пройшов періоди піднесення й занепаду, але не втратив духу творчості, вільнодумства, патріотизму. Він був і залишається одним із найкращих центрів підготовки висококваліфікованих фахівців, які відповідають сучасному рівню і світовим стандартам.
Київський університет сьогодні: 14 факультетів і п’ять інститутів; 158 кафедр; 1840 викладачів; понад 20 тис. студентів; 63 спеціальності та 157 спеціалізацій; інформаційно-обчислювальний центр, наукова бібліотека, видавничо-поліграфічний центр, ботанічний сад, Канівський природний заповідник, чотири музеї, студентське містечко, дві бази відпочинку.
Діячі незалежної України — випускники та співробітники Київського університету: Л. Кравчук, В. Литвин, Ю. Єхануров, М. Жулинський, В. Кириленко, С. Осика, О. Рибачук, В. Табачник, М. Томенко, О. Бондар, І. Данькевич, С. Довгий, І. Зязюн, С. Головатий, Н. Карпачова, В. Кремень, О. Кучеренко, О. Лавринович, В. Медведчук, В. Огризко, М. Оніщук, Ю. Павленко, П. Порошенко, Г. Удовенко, Б. Тарасюк, О. Шевчук.