Ситуація в Україні лишається складною і поки не варто сподіватися, що після обрання нового глави держави вона швидко зміниться на краще, вважає президент Центру ринкових реформ, доктор економічних наук Володимир Лановий.
Криза поступово підкралася до домівок наших громадян. Ще в середині 2007 року в країні «розгулялася» інфляція, що сягнула 11%. А в першій половині минулого року підскочили вгору відсоткові ставки за банківськими кредитами і захитався стабільний до цього курс гривні. Знизились темпи інвестування економіки й упали обсяги будівельної індустрії.
Економічне цунамі накотилося ззовні, наголошує науковець, воно типове для таких держав, як наша. Їх не можна віднести ні до високотехнологічних західних, ні до рентомістких нафтогазових країн Сходу. Україна, як і більшість інших держав світу, опинилася між першими та другими і сповна відчуває всі біди, характерні як для однієї, так і другої сторони.
Ми не змогли приєднатися й до групи країн, що швидко розвиваються,— БРІК (Бразилія, Росія, Індія, Китай), не зробивши модернізацію й не маючи інших переваг, притаманних тим державам.
Україна, як і всі інші держави, стала фінансовим донором безодні, що розверзлася у Сполучених Штатах. У результаті в нас через відплив капіталів відбулося найглибше у світі падіння фондово-біржевих індексів та найстрімкіша декапіталізація підприємств. До того ж наша країна, як і західні держави, мала останніми роками занижену прибутковість економіки через завищені ціни на нафту і газ. Натомість завищені ціни в країнах-виробниках тих ресурсів давали можливість отримувати шалені доходи.
Через це Україна не мала змоги завчасно створити стабілізаційний фонд, як це зробили Росія, держави Перської затоки, Китай та інші. Зараз вони мають кошти для фінансової допомоги власним банкам і підприємствам, надання кредитів країнам Заходу, що потерпають від фінансового лиха. Ці кредитні потоки обминають Україну, залишаючи її наодинці з валютно-курсовими й кредитно-банківськими проблемами.
Як зазначає Володимир Лановий, країна перебувала у значно гірших передкризових економічних умовах, ніж високотехнологічні, паливно-добувні держави та БРІК. Нестримно зростав дефіцит зовнішньої торгівлі й валютно-платіжного балансу. В таких умовах нинішнє призупинення надходження іноземних капіталів спровокувало провал валютного курсу гривні. Це — падіння виробництва і споживання в Україні у середньостроковій перспективі.
Спад активності на зовнішніх ринках означає для нас зменшення замовлень на промислову та аграрну продукцію, падіння цін і збитки підприємств. Не маючи фінансово-компенсаційних джерел і допустивши падіння обсягів інвестицій, держава не може підтримати внутрішній попит на продукцію цих підприємств або профінансувати відповідні збитки (чим зараз займаються держави-постачальники паливних ресурсів).
Отже, для України подолання кризи — не тільки ліквідація фінансових дефіцитів і заборгованостей, а й реальне відвоювання позицій підприємств на світових ринках та відновлення виробництва для внутрішніх потреб.
Без реформ
не обійтись Очевидно, переконаний науковець, що кредитна бульбашка, яка луснула у США, дасть початок фундаментальним змінам у світовому економічному порядку. Потрібні нові важелі рівномірнішого розподілу прибутків через механізм ціноутворення, зокрема на енергетичні товари. Має бути вирівняна еквівалентність розрахунків у світовій торгівлі завдяки більш гармонійному курсоутворенню між основними світовими валютами.
Логічним стає створення світового стабілізаційного фонду зі спільним керівництвом і механізмом доступу до його ресурсів для країн, які постраждали від міжнародної фінансової неліквідності.
Серйозні висновки потрібно зробити й на національному рівні. Не тільки у США треба знайти краще співвідношення між регуляцією й саморегуляцією на фінансових ринках і посилити контроль центральної банківсько-резервної установи за кредитно-грошовими потоками, що здійснюють будь-які національні фінансові заклади. Не лише у цивілізованих країнах Заходу слід реєструвати й контролювати виконання всіх інвестиційно-будівельних угод (у тому числі з індивідуальними інвесторами). Не тільки в країнах з високою фінансовою культурою потрібно створювати механізми державного контролю та обов'язкового страхування від знецінення фондово-корпоративних індексів й застосування нормативних обмежень для емісії деривативів.
Однак в Україні, зауважує Володимир Лановий, має бути реалізована глибша програма, оскільки ситуація у нас є щоненайгіршою. Застарілість базових виробництв, неконкурентоспроможність продукції плюс відсутність аксіоматичних ринкових і владних інститутів можуть затягнути українські негаразди на значно довший період, ніж в інших державах світу.
Програма для України має включати як невідкладні, екстраординарні дії в протистоянні внутрішнім і зовнішнім фінансовим вибухам, так і пласт структурних та інституційних реформ, без яких не зможемо конкурувати у світі.
Подальша економічна історія, запевняє вчений, буде історією боротьби держав за свою частку в глобальному інвестиційному потоці. Отже, найсуттєвішими в антикризовій національній програмі мають стати реформи, що зроблять Україну гідною учасницею боротьби на світовому інвестиційному ринку. До них мають входити трансформація валютного, кредитного та інвестиційного ринків у напрямку їхньої дерегуляції, прозорості, відкритості для зовнішнього світу, рівності прав учасників, усунення адміністративних втручань.
Слід провести податкову реформу, що передбачає зниження оподаткування прибутків підприємств і громадян, запровадження накопичувальних внесків до державних пенсійного, страхового, екологічного фондів і оподаткування нерухомості, енергоємності, природоспоживання. Важливим є реформування фондово-корпоративних відносин: захист прав дрібних акціонерів, щоквартальна фіксація прибутків корпорацій, банківські гарантії біржевих операцій (створення інвестиційних банків), публічні розміщення емісій акцій, запровадження індивідуальної онлайнової торгівлі останніми.
Варто запровадити й програму широкої демонополізації та антимонопольного регулювання: поділ штучних державних господарських монополій, що працюють на внутрішньому ринку, декорпоратизація державних холдингів, забезпечення ліквідності їхніх боргів, скасування тарифних, податкових, боргових пільг та індульгенцій сировинним і енергетичним галузям, реорганізація монополістичних приватних компаній, незалежне (публічне) регулювання природних і мережевих монополій.
На часі ринкове реформування окремих секторів, що залишаються під адміністративним контролем: паливно-енергетичного, аграрного, машинобудівного, транспортного, дорожнього господарств, телекомунікаційного і телеінформаційного, комунального, житлово-господарського і деяких інших.
Паралельно з глибинними трансформаціями, вважає Володимир Лановий, в Україні мають бути проведені поверхові, але вкрай потрібні регуляції. Необхідно спинити розхитаність валютного ринку, що допоможе врівноважити експорт з імпортом. У форсованому режимі треба подолати колапс банківської системи, що насувається: забезпечити гарантії вкладів, підвищити відсотки за гривневими і валютними депозитами, відновити ефективне рефінансування банків, усунути адміністративно-вибірковий порядок продажу валюти на міжбанківському ринку.
Потрібно змінити структуру держбюджету на наступний рік, скоротивши видатки на апарат, обслуговування державного боргу і виділити додаткові кошти на енергозбереження, стимулювання малого та середнього бізнесу, реконструкцію експортно орієнтованих підприємств, підтримку вартості акцій стратегічних підприємств, будівельно-інфраструктурні й житлові програми. Варто також включити стимули зростання експорту, особливо високотехнологічних товарів і послуг.
У країні слід провести реформу системи управління, яка є непродуктивною, громіздкою, надобтяжливою і марною.
Банки варто
підтримати Особливої уваги, на думку В.Ланового, потребує грошово-кредитна система, яка, на жаль, є неефективною в своїй фундаментальній основі. Адже будь-які коливання потоків капіталів, настроїв населення можуть зруйнувати її. Це негативно впливає на фінансове забезпечення економіки, її динаміку, перспективи залучення великих інвестицій. Вітчизняна фінансова система не здатна підтримати розвиток інноваційних програм, нових галузей економіки, які вкрай необхідні державі для виходу з кризи. Адже старими товарами і послугами світовий ринок не зацікавити.
На жаль, у серпні зростання промисловості зупинилося порівняно з липнем, хоча впродовж семи місяців фіксувалось поступове відновлення позицій у цьому секторі економіки після провальних останніх місяців 2008-го. Банківська система спустошується, обсяг депозитів зменшується, скорочуються й залишки коштів підприємств на банківських рахунках (-18% порівняно з початком року).
Українській валюті ніхто не довіряє, в тому числі й міжнародне співтовариство, а населення ховається від неї в доларах і євро. Володимир Лановий вважає, що треба змінювати функції Нацбанку, аби той не видавав комерційним банкам величезні суми рефінансування під сумнівні заставні. Нині в НБУ накопичилось майже на 200 млрд грн заставних цінностей, отриманих від комбанків під рефінансування. Неліквідні активи ніде продати, бо немає для цього аукціонів, тендерів та й бажання держави створити інструментарій для обміну тих закладних на гроші.
Експерт вважає неправильною політику НБУ, коли у першому кварталі 2008 року було зменшено грошову масу. Тоді за надлишку доларів попит на них знизився, а гривень стало менше. Влада заявляла, що то був метод боротьби з інфляцією. Відбулася ревальвація гривні, населення і підприємства почали сумніватися в необхідності доларів і позбувалися їх. Потім валютний маятник хитнувся в інший бік.
Були зроблені суттєві макроекономічні помилки в торішньому грошовому регулюванні, коли приплив валюти за вісім місяців становив 15 млрд дол., які покрили 8 млрд дефіциту торговельного балансу. Потім Нацбанк безпідставно збільшив друкування грошей для надання під штучні інструменти позик для банків.
Тож треба переглянути регуляторні функції НБУ, принципи резервування банками коштів, здійснення ними клірингу (система безготівкового розрахунку за товари, цінні папери та послуги, що ґрунтується на зарахуванні взаємних вимог і зобов'язань). Слід змінити відносини між банками на грошових ринках, бо зараз там діють інструменти типу овернайт (надані чи отримані кредити на термін не більш як один операційний день) від НБУ, які в світі не діють і не повинні діяти.
Овернайт — це гроші міжбанку, значить, треба збільшувати навантаження на міжбанківські відносини і зменшувати патерналізм Нацбанку, надання наближеним до нього фінустановам мільярдних позик, невідомо на яких підставах. Не можна поєднувати в Нацбанку функції підтримки грошової системи і допомоги банкам, бо вони є взаємовиключними. Суми кредитів для комбанків, зазначає Володимир Лановий, досі приховують, про них немає достовірної інформації. Треба відкрити таємниці НБУ, адже це не приватна установа.
Учений вважає, що в Україні немає достатніх коштів для рекапіталізації банків. Наша держава не може займатися нею в умовах кризи, як в Англії, США, Арабських Еміратах, котрі видали своїм банкам понад 300 млрд дол. і завдяки цьому відновилось кредитування тамтешньої будівельної галузі й закупівля для неї українського металу. Наша рекапіталізація звелась до націоналізації банків, бо ніякого капіталу в них не виникло. Націоналізація стала необхідною для кредитування державних монополій, які не мають грошей для сплати позик. Адже Ощадбанк обмежений у такому кредитуванні 25% свого капіталу, тож створено кілька державних банків. Подібна схема діяла у Південній Кореї й зруйнувалась у 1998 році. Таке лихо може спіткати й нашу країну.
Кращих визначить ринок В Україні банківська система не розвинута, запевняє Володимир Лановий, в Англії вона діє з ХV–ХVІст. і створила спеціалізовані банки. Там є фінустанови, які обслуговують колишні англійські колонії,— Канаду, Австралію, Нову Зеландію. Вони проводять з ними міжнародні розрахунки, і фунт підтримує тамтешні валюти. Інвестиційні банки працюють з цінними паперами — облігаціями, акціями, деривативами, сертифікатами. Функціонують іпотечні банки і такі, що обслуговують роздрібні ринки та населення. Англійські банки беруть гроші на міжбанку, а не у Центробанку й перепродують їх далі.
У нас немає банківської спеціалізації, наші фінустанови універсальні, а варто було б до неї вдатися. На часі створення аграрного банку, в якому можна було б проводити аудит і перевіряти, чи справді фінустанова використала гроші для кредитування села.
Що стосується кількості комерційних банків у нашій країні, то Володимир Лановий вважає, що їхнє число має визначити ринок. Донедавна у США діяло 10 тис. банків, 100 із них збанкрутували в умовах кризи. В нашій країні у серпні поточного року кількість діючих банків скоротилась на дві фінустанови — до 184. Серед них 110 банків (59,8%) — відкриті акціонерні товариства, 14 (7,6) — закриті акціонерні товариства, 37 (20,1) — публічні акціонерні товариства, один банк — приватне акціонерне товариство, 22 (12%) — товариства з обмеженою відповідальністю.
Кількість банків, що ліквідують, зросла на дві кредитно-фінансові установи — до 12, зокрема дев'ять банків ліквідують за рішенням НБУ, три — за ухвалою господарських (арбітражних) судів.