УКРАЇНСЬКА АТЛАНТИДА
Хто ми? Звідки наше коріння? Щоб відповісти на ці запитання, достатньо приїхати до Трипілля, що близько сорока хвилин їзди від Києва. Там, у невеличкому містечку, в якому живе лише кілька тисяч людей, історія України перестає бути terra incognita. А з експонатів місцевого музею дізнаєшся: наші пращури заклали найрозвинутішу цивілізацію, котра донині є таємницею прадавніх часів. Трипільську культуру можна порівняти хіба що з долею міфічної Атлантиди.
Наш Генріх Шліманн Генріх Шліманн, як відомо, відкопав Трою. А чех за походженням Вікентій Хвойка відкрив нам Трипілля. Пам’ятник цьому легендарному археологові можна побачити в Трипіллі. А у Києві на будинку по вулиці Ігорівській, 9, що на Подолі, є меморіальна дошка на його честь. Завдяки цій видатній людині світ дізнався про прадавню культуру наших пращурів.
Розкопки Вікентій Хвойка розпочав 1897 року, коли вся еліта марила сенсаційними відкриттями — наслідували Генріха Шліманна, який знайшов Трою та Мікени. «Захворів» на археологію і Вікентій В’ячеславович. Він, успішний аграрій (за вирощене просо отримав на Паризькій виставці золоту медаль), полишив справу і поїхав у експедицію на Київщину. Почав дослідження в селах Щербанівка, Гребені, Юшки. Для допомоги наймав місцевих селян. За 40—50 копійок на день вони копали метрові шурфи. Вікентій Хвойка перебирав грудки землі. В них знаходив уламки посуду, ритуальних статуеток, фундаменти осель. І довів, що ці релікти належать не римській, як вважалось, а іншій цивілізації, яку згодом назвали трипільською. Його доповідь на Всесвітньому конгресі археологів у Києві була сенсацією, змінивши уявлення про історію давніх культур. Учені вважали: прадавня Європа не була самодостатньою, а все найкраще запозичила зі Сходу та Азії. Цю теорію Трипілля розбило вщент.
Її творили чаклуни і хлібороби Нині експонати Хвойки розкидані по музеях Європи. Вони є в приватних колекціях Австрії, Великої Британії, Німеччини. Деякі зберігаються в обласному археологічному музеї Київщини, де представлено історію краю від неоліту до початку ХХ ст. У ньому можна побачити макети трипільських осель. Вони нагадують хати в музеї народної архітектури під відкритим небом, що в Пирогові. Як вважають співробітники музею, так, як облаштували побут трипільці, жили в українських селищах у... ХVIII ст. Хати обмазували глиною з просом, дах укривали соломою, викладали печі. Проте сторіччя тому наші предки не вміли будувати оселі... двоповерховими. А у Трипіллі це було звичним явищем. Обов’язково у кутку їхнього житла мав стояти вівтар, де приносили жертви духам. Там було безліч посуду — у ньому для духів лишали обід. За майстерністю гончарі давньої Київщини могли змагатися з єгипетськими. На глечиках і полумисках іноді зображували голови биків та оленів, наносили яскравий орнамент. Деякі обриси тварин археологи навіть приймали за єгипетські ієрогліфи. Вчені з’ясували, що трипільці знали понад триста різновидів малюнків. Згодом, припускають, такі піктограми мали стати нашою писемністю. Вміли трипільці й ткати на верстатах, і гаптувати, а жінки — робити 12 зачісок. Харчувалися кашами з ячменю, проса, гороху та пшениці. Полювали на дичину та ласували черепахами. А ще, як свідчать знахідки, раніше за шумерців винайшли спосіб ферментації, що дало змогу варити пиво.
Історики також вважають, що у Трипіллі закладалися основи європейського чаклунства, адже на ті часи воно було формою релігії. До цього прилучали навіть маленьких дітей, приміром, навчали їх викликати дощ. Для мешканців багато речей мали символічне значення, а числа, кратні трьом, були магічними, їх вирізьблювали на амулетах. Деякі з них збереглися — це глиняні та крем’яні хрести або кола з хрестами. Робили також статуетки людей, на яких викарбовували таємничі знаки. Можливо, так замовляли від хвороб, а може, навпаки, врочили ворогам.
Біля сучасного Трипілля стоїть Дівич-гора. Вважають, що на свята туди дозволяли сходити лише заміжнім жінкам. Які магічні дійства там відбувались — таємниця. Але, як запевняють нинішні жителі, вони досі оминають гору десятою дорогою. Захоплення чаклунством, вважають деякі науковці, стало причиною краху цивілізації трипільців. За більш ніж дві з половиною тисячі років вони не винайшли нових систем землеробства, а зосередилися на заклинаннях і ворожіннях. Тому частим гостем у трипільців ставав голод. За неврожаїв їли навіть равликів і коріння, але згодом земля спустошувалася, і люди помирали. Ще однією з гіпотез загибелі є часті напади ворогів. Може, Трипілля повторило долю легендарної Атлантиди та Криту, теж пішовши під воду? І нині поблизу Дністра під мулом розкопують рештки стародавніх поселень.
Ця земля приховує безліч скарбів Дорогою до місцевого музею я розговорилася з одним із археологів-аматорів, який продемонстрував мені щойно знайдені глиняні черепки. За словами працівників музею, тут можна відкопати рештки тисячолітніх глечиків, жіночих прикрас і статуетки. А діставшись глибше, й фундамент давніх хат. Як стверджують історики, трипільська культура виникла понад шість тисяч років до нової ери. Поширилась аж на сучасні правобережну Україну, Молдову та Румунію. Тоді Київщина була одним із центрів європейської цивілізації та східним форпостом Європи. Наша земля досі зберігає релікти минувшини. Лише в столиці археологи знайшли руїни 15 поселень. З-поміж решток Красного двору, літньої резиденції князя Всеволода Ярославича, на Видубичах виявили уламки предметів трипільської культури. Там, де тепер Успенський собор Києво-Печерської лаври, розкопали землянку. Її датують третім тисячоліттям до нової ери.
Загалом наші предки обживали кожну гору, пагорб чи урочище Києва. Популярною у трипільців була й Лиса гора. Біля її підніжжя, на берегах річки Либідь, випасали коней та биків. Там ловили черепах, яких запікали на вогнищах. Сліди тих обідів і виявили археологи. А ще відкопали рештки будівель з дерева та глини.
...Після екскурсії розумієш: ми, українці, маємо чим пишатися. На нашій землі тисячі років тому процвітала перша в історії людства землеробська цивілізація, сліди якої знаходять від Дніпра до Дунаю і Вісли. Тут переплетено коріння первісних культур усього європейського континенту, перетнулись Чумацький, Шовковий та шлях «Із варяг у греки». Трипільська культура — це наш порятунок від наслідків тотальної глобалізації, коли нівелюється поняття окремої нації. Мусимо знати: за нами стоїть велична цивілізація, ми є нащадками народу, спадщину якого маємо зберегти.