ЛОРД ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПІСНІ
Британський співак Енгельберт Хампердінк належить до нечисленної плеяди співаків, яким не загрожує забуття навіть у далекому майбутньому. Це колос, світове явище в культурі, золотий голос! І Києву вельми пофортунило, що Хампердінк завершив своє світове турне по найбільших містах Європи в Національному палаці мистецтв «Україна». Як не дивно, це відбулося вперше і єдиний раз.
Енгельберт Хампердінк у свої 73 роки вразив усіх не тільки чудовою фізичною формою, артистизмом, але передовсім голосом — потужним, гнучким, розкішним баритоном, що легко видавав дві з половиною октави.
Моєму поколінню в шістдесятих-сімдесятих надзвичайно пощастило: ми виховувалися на музиці не просто голосистих співаків, а на чарівності особистостей, у цьому ряду були «Бітлз», Пол Анка, Том Джонс, Енді Вільямс, Пол Десмонд, Кліфф Річард і, звісно, співак з дивним і складним на вимову ім’ям Енгельберт Хампердінк. Він співав лірико-романтичні балади і нікого не заводив дискоритмами, і нині співає в тому ж ключі, але, як і раніше, зачаровує феєричною майстерністю і принадністю лева. Його стиль анітрошки не застарів, не потьмянів. Коли співає елегантно-породистий Хампердінк, це ніби суцільне серце — мужнє й ніжне, і в цьому, очевидно, його секрет.
Узагалі звідкіля з’явилося це диво? Яким чином? Як на мене, Хампердінк — це продукт багатьох культур, діамант його таланту виник у індійсько-британському тиглі.
Народився співак 1936 року в індійському Мадрасі у сім’ї британського офіцера. Школу закінчив на історичній батьківщині в Британії й влаштувався на роботу в інженерну компанію. Звали тоді юнака Арнольд Джордж Дорсі. Маючи гарні вокальні дані, він співав у вихідні в місцевих пабах, де, крім пісень, також з успіхом виконував пародії на американського коміка Джеррі Льюїса. Після служби в армії спробував почати кар’єру професійного співака під ім’ям Джеррі Дорсі: знявся в телесеріалі «Oh Boy» і в 1958-му випустив сингл «І’ll Never Fall In Love Again», який майже не помітили. Перешкодив роботі й туберкульоз, яким співак страждав наприкінці 1950-х років. Однак йому вдалося подолати хворобу, а потім, розіславши по студіях касети з власними записами, він привернув увагу композитора і продюсера Гордона Міллса, котрий «розкрутив» Тома Джонса. Міллс почав активно працювати з Дорсі, однак спочатку молодий співак не зацікавив публіки.
Тоді продюсер застосував незвичний для шоу-бізнесу прийом: дав виконавцю псевдонім, що важко вимовляється, використавши ім’я німецького композитора кінця XIX ст. Енгельберта Гумпердінка. Пізніше навіть хтось пустив байку, що в 1968 р. Хампердінка запрошували до «Led Zeppelin», але той образився на учасників групи, які постійно перекручували його «прийомне» прізвище.
Міллс організував співакові контракт із фірмою «Parrot», з якою уже співпрацював Том Джонс. Там Хампердінк наприкінці 1966 року випустив свій перший хіт — кавер-версію американської ритм-енд-блюзової балади «Release Me». Тираж сингла в рекордний термін перевищив 2 мільйони, а пісня більше року трималася на першому місці британського хіт-параду, відтіснивши сингл «Beatles» «Strawberry Fields» на друге місце. Наступний сингл Хампердінка «There Goes My Everything» зайняв у хіт-параді Англії друге місце. За кілька місяців сингл «The Last Waltz» знову очолив таблицю популярності — тільки в Англії його наклад досяг мільйона екземплярів. На альбомах Хампердінка і в його концертному репертуарі можна було зустріти майже всі хіти того часу. Цікаво, що, крім Хампердінка, Гордон Міллс також курирував кар’єру Мірей Матьє. У 1967-му як символічну присвяту один одному і їхньому спільному менеджерові зірки обмінялися піснями.
Видатний успіх Хампердінка в епоху панування на естраді «Бітлз» і розквіту рок-музики був обумовлений чудовими вокальними даними, приємною ліричною манерою співу і ретельно підібраним романтично-сентиментальним репертуаром у поєднанні з ефектною мужньою зовнішністю. Це зробило його улюбленцем жінок різного віку. Водночас деякі критики називали виконавця «солодкуватим».
На початку 1970-х рр. артист здійснив кілька гастролей по США, де усталив свій успіх. Альбоми «Engelbert Humperdinck», «We Made It Happen» і «Another Place, Another Time» стали «золотими». Однак черговий альбом 1972 року «In Time» виявився невдалим. Це було початком творчого спаду виконавця, однак комерційний успіх його супроводжував, як і раніше.
Хампердінк переїхав з Англії до США, купив палац у Лас-Вегасі й уклав контракт із концертним залом готелю «MGM Grand», який гарантував йому 200 тисяч доларів за кожен виступ. Альбом «After the Lovin» (1977) став найбільшим комерційним досягненням. Світове турне 1978-го принесло йому нових шанувальників на всіх континентах і звання кращого співака року, якого його удостоїла Американська гільдія естрадних артистів.
Його пісні одна за другою ставали «золотими», гастролі по усьому світу, увага преси... Але раптом напасть — у співака почав різко погіршуватися зір. Енгельберт вважав, що причиною був його концерт на Багамах: установлений організаторами могутній рефлектор відбивав яскраве сонячне світло прямо в обличчя співаку.
Кілька років Хампердінк прожив під загрозою сліпоти. При цьому він панічно боявся лікарів і навідріз відмовлявся від їхньої допомоги. Абияк його умовили погодитися на хірургічне втручання. Через десять хвилин на операційному столі він вигукнув: «Так я не бачив навіть у дитинстві!»
У 1980–1990-ті роки вокаліст регулярно випускав чергові платівки під псевдонімом Енгельберт (за твердженням виконавця, він змушений був «скоротити» псевдонім за вимогою нащадків Енгельберта Гумпердінка), з яких критиками відзначений його альбом «Remember I Love You», де він співав дуетом із Глорією Гейнор. У Німеччині, де в співака стабільний сегмент шанувальників, Хампердінк записав успішний альбом із продюсером-композитором Дітером Боленом.
За довге творче життя Хампердінк удостоївся багатьох нагород, у числі яких 68 «золотих» платівок, 18 «платинових» альбомів і 10 премій «Греммі».
— Містере Енгельберте, пісня «Release Me» («Звільни мене») стала ніби Вашою візитною карткою. У 1967 році вона побила всі рекорди популярності, поклала на обидві лопатки знаменитих «Бітлз». Згадайте про цей період Вашого життя.
— Крім усього іншого, ця пісня потрапила до Книги рекордів Гіннесса, тому що протрималася 56 тижнів у чартах під номером один, переможені були не тільки «Бітлз», а й усі інші відповідно, у 11 країнах за місяць були продані сотні тисяч платівок. Це було якесь божевілля.
— Чи Вам щастило повторити такий успіх протягом усього творчого життя?
— Такого дивовижного успіху не було, до «Звільни мене» майже дотяг знаменитий хіт «Останній вальс». Ще популярною стала пісня «Після закінчення кохання».
Київська публіка отримає уявлення про мою творчість у більшому обсязі, ніж тільки мої хіти, пролунає різноманітний матеріал, у тому числі свіжий. До речі, за свою творчу кар’єру я записав понад 70 дисків.
— Пане Хампердінку, чи впливає ім’я на долю людини?
— Безсумнівно. На початку кар’єри я виступав під своїм справжнім ім’ям — Арнольд Джордж Дорсі, воно для мене не працювало, я не мав ніякої популярності. Потім ми з моїм менеджером вирішили кардинально змінити ім’я. Я відпустив довгі бакенбарди, почав фарбувати волосся у колір воронячого крила. Цей імідж мене добре підняв.
— А душа німецького композитора Енгельберта Гумпердінка не вселилася в Арнольда Дорсі?
— Не думаю, що він якось «оселився» в моїй душі. Цей композитор помер у 1921 році, єдине, чим він був відомий, це оперою «Хансель і Гретель». Ім’я, звичайно, екстраординарне, складне, але я вже дожив до того часу, коли люди навчилися його вимовляти правильно. Я багато зробив під цим ім’ям.
— У чому секрет, на Ваш погляд, тривалого життя Ваших балад?
— Справжній секрет, що стоїть за цим успіхом, у тому, що я дотримуюся лірико-романтичного стилю, саунда, звуку. Нині, подивіться, багато музикантів щороку змінюють свій стиль, пробують і сяк, і так, уже не розумієш, що вони співають, хто вони такі. Я поважаю Карлоса Сантану, Стінга, Тома Джонса, Рода Стюарта, вони розвиваються як музиканти, але їх завжди впізнають. Вони зберігають певний стиль, і я зберігаю свій стиль.
— Що Ви можете сказати про Синатру?
— Я люблю, як співає Синатра, але величезна між нами різниця в тім, що вокальний діапазон мого голосу — дві з половиною октави, а в нього менш ніж півтори. Тому він «воркотів» у цих межах практично всі пісні, вони дуже гарні, але трошки однакові. А я і чимало моїх колег у своєму стилі широко живемо.
— Чи можете назвати ім’я жінки, якій готові подякувати?
— Не можу сказати, що якась конкретна жінка мене надихала чи я з кимось доленосно працював, тобто співав. Такого не можу згадати. Просто усіх жінок люблю. Вдячний багатьом людям, котрі вплинули на моє життя, насамперед моєму продюсерові Гордону Міллсу, який давненько пішов із життя; знаменитому Бобу Хоупу, видатному продюсерові Кері Гранту, котрий запустив телевізійні передачі зі мною по усьому світові. Як не згадати Елвіса Преслі, з яким я дружив! Він ходив на мої концерти, я — на його, він співав пісні з мого репертуару, я — з його, все було класно. Між іншим, моду на бакенбарди я привіз до Америки з Англії. Елвіс у мене скопіював бакенбарди, потім мені довелося їх зголити, щоб нас не плутали. Коли він, на превеликий жаль, помер, я знову бакенбарди відростив.
— Ви гарно виглядаєте. І голос Ваш у чудовій формі. Як Вам це вдається?
— Не знаю, як мені вдається голос зберігати, я нічого спеціально для цього не роблю. Не репетирую, не співаю гами і вокальні вправи. Просто життя плине. Мені, чесно кажучи, подобається, як я зараз звучу, якось сучасніше.
* * *
Тож як виглядало шоу британця в Києві?
Розпочали його на сцені Палацу «Україна» дев’ятеро молодих музикантів «увертюрою» з фрагментів кількох хітів Хампердінка. Та ось з’являється маестро і розгортає театр одного актора — відшліфоване дійство з елементами імпровізації. Схожий на лева, Енгельберт багато жартує, коментує, пересувається і це дивним чином виглядає вишукано. Навіть коли співак знімає краватку, піджак, розстібає кілька верхніх ґудзиків на сорочці (на грудях починає виблискувати розкішний хрест), витирає червоною хусточкою піт на чолі й, поклавши її в кишеню штанів, промовляє: «Нехай у кишені лежить хоч щось корисне», напевно, натякаючи на свій вік.
Та перетворившись на ковбоя за допомогою жилетки й капелюха, Хампердінк запально співає в стилі кантрі. Потім несподівано звучить горловий тірольський солоспів.
Енгельберт бере келих із червоним напоєм і повідомляє публіці (за допомогою невидимого перекладача): «Вісімнадцять років я не вживаю алкоголь». Витримавши паузу, наповнену оплесками, співак додає: «Але я таки обманюю. Я хочу випити за вас, за мене і друзів, які завжди будуть».
Після однієї з пісень Хампердінк запрошує із зали на сцену дівчину, попереджаючи, що не заставлятиме співати. Сміливиця знайшлася і співак просить потримати аркуш із текстом нової пісні, який він нібито забув. Під час виконання маестро так захоплюється, що обіймає і цілує помічницю, і навіть, ставши за спиною, робить їй легкий масаж шиї, чим викликає у збентеженої щасливиці захват. Урешті Хампердінк дарує червону хусточку, пов’язавши нею шию глядачки на зразок піонерського галстука.
Лунають знамениті теми, у тому числі з альбому, що вийшов до сорокаріччя творчості співака, його авторами є Джон Леннон, Пол Маккартні, Ерік Клептон, Стінг, Елтон Джон. Хампердінк співає також композиції Чарлі Чапліна, Пола Анкі й пісню з кінофільму про Джеймса Бонда. Уявляєте це діамантове музичне мереживо?!
У фіналі після виконання двох пісень на «біс» Енгельберт з’являється в розкішному червоному халаті й демонструє «боксерський бій», вихлюпуючи свою грайливість і, певно, підкреслюючи власну гарну фізичну форму.
Глядачі кинулись до сцени, простягаючи руки, доброзичливий співак довго відповідає рукостисканнями, потім у публіку летять його червоні хусточки — на добру пам’ять. Зал довго аплодує співакові стоячи.
Останні слова Хампердінк вимовляє українською: «Я бажаю вам кохання!»
* * *
А як відреагували на шоу легендарного співака наші знаменитості, які були в залі? Ось що вони відповіли на запитання: «Що Вас сюди привело? І чи отримали Ви те, на що сподівалися?»
Павло Зібров: Йшов за одкровенням-потрясінням і отримав його. На концерті випадкових людей не було. Ми виростали під цю музику, тому приємно було зустрітися зі своїм кумиром вживу. Він тримав зал, як це робив 30 і 40 років тому. Для артиста тримати зал — це найважливіше. Аристократизм, майстерність, щирість, енергетика, смак — ось що таке Енгельберт Хампердінк.
Олег Слободенко: Мене на цей концерт привела школа. На жаль, в Україні й Росії мало хто так співає, як Хампердінк, Том Джонс, Енді Вільямс. Це найвища школа естрадного мистецтва, ні в якому разі не попси, мовою якої тепер співає молодь, вона нічого не вміє і не народжує справжніх пісень. Вокаліст стає співаком тоді, коли родить хоча б одну пісню, яку можна пред’явити як візитну картку, і дає людям глибоку радість-любов. Якщо ця радість не виникає, немає співака, є просто вокалісти і часто неякісні. Хампердінк — це школа для всіх виконавців, це культура вокалу, естрадного співу.
Юрій Рибчинський: Хампердінк мене вразив не тільки спортивною, а й, найголовніше, вокальною формою. Я не сподівався, що в такому віці можна так добре співати. Це геніально. Як можна було так зберегтися? Це людина-епоха, під музику якої ми виростали, це людина-культура, на жаль, такої культури співу зараз немає, і на Заході теж.
Василь Зінкевич: Він є окрасою європейського музичного мистецтва, його неповторною барвою. Парадоксально, але великий експеримент Хампердінка полягає в тому, що він неухильно слідує своєму нібито консервативному стилю, а насправді його голосом співає єство людини. Як можна уявити соловейка, який змінив би манеру співу? Він просто перестав би бути соловейком. Хампердінка я назвав би неповторним лордом європейської пісні. Дякуємо йому за те, що він нас усіх підняв.