НАЧЕРК
ДО ПОРТРЕТА
ВЧИТЕЛЯ
Невелика школа на 185 учнів у центрі села. Не надто примітна й вишукана за архітектурними формами, але завжди причепурена й ошатна за своїм виглядом і змістом. Відколи існує у Верхньому Майдані, розмірений ритм її життя звучить в унісон із сільськими буднями та святами. Навіть випадково опинившись у колективі, розумієш: тут усі почуваються однією командою, де цінують теплі стосунки, радіють чужому успіху і де директор не цурається взимку взяти у руки сокиру і наколоти дров для обігріву класів.
Назва Верхньомайданської ЗОШ І–ІІ ступенів прозвучала на всю Україну. Рідну школу прославила старший вчитель фізики й математики Олена Лозинська, здобувши друге місце в заключному турі Всеукраїнського конкурсу «Учитель року-2009».
4 ЖОВТНЯ — ДЕНЬ ПРАЦІВНИКІВ ОСВІТИ
Професійний Щороку на традиційний «ринг» педагогів-професіоналів з'їжджаються вчителі з усіх куточків країни, які перемогли в районному та обласному турах. Переконлива першість Олени Лозинської відкрила шлях до фіналу, який став для неї не менш успішним. Це, незважаючи на те, що з переходом на кожен наступний етап ускладнювалися й додавалися нові завдання. Приміром, на обласному конкурсі писали контрольну роботу, розробку уроку; презентували майстер-клас у формі ділової гри. Всеукраїнський тур насичений експериментальними новаціями. За 2-годинний термін слід було придумати оригінальну лабораторну роботу з використанням різних фізичних пристроїв, що учасник витягнув із «чорного ящика» і які, на перший погляд, здавалися не пов'язані між собою. Після цього треба пояснити, чому саме це обладнання обрано, яка користь запропонованої лабораторної роботи, в чому її оригінальність.
Олена Лозинська не лише з честю захистила свої професійні знання, а й презентувала власний досвід, набутий за 20 років педагогічної праці у Верхньому Майдані. Журі не могло не звернути увагу на продемонстрований сільською вчителькою стиль роботи з дітьми, індивідуальний підхід, уміння повести клас за собою, сприймаючи водночас думку кожного учня.
Використовуючи активні методи навчання, Олена Семенівна не зациклюється на якійсь одній педагогічній технології. Творче застосування найважливіших елементів із відомих педагогічних методик дозволили вчительці виробити власний стиль роботи, спрямований на активізацію учня під час уроку, переконання кожної дитини в її можливостях засвоїти певну тему.
— Хтось більше, хтось менше, але може,— переконана пані Олена.— І я, як учитель, ніколи не дозволю собі принизити гідність маленької людини-учня. Рідко караю дитину оцінкою. Вважаю, що вона повинна бути нагородою за знання, а не карою за незнання. Адже планка в кожного своя. Для когось нагорода 11 балів, а для когось і 7 та 8 — досягнення. Вчителька з повагою ставиться як до відмінника, так і до учня-«середняка», «бо це ж дитина, з якої виросте людина, не гірша за того, хто був відмінником». Олена Семенівна ніколи не примусить, створюючи спеціально умови, щоб діти ходили на репетиторство — «питання репетиторства і питання оцінки у мене ніколи не перехрещуються».
Уміло Олена Лозинська проводила уроки в «чужому» класі, комфортно почуваючись перед не одним десятком пар незнайомих їй очей. Після закінчення відкритого уроку один зі складу журі, наперекір усім правилам, підійшов до О. Лозинської й щиро промовив: «Я Вам дякую за урок».
— Досі ставлю собі питання, як це мені вдалося, й відповіді не можу знайти,— зізнається, усміхаючись, Олена Семенівна.
...У когорті педагогів із 25 областей України, Києва й Севастополя Олена Лозинська була чи не єдиною із ЗОШ І–ІІ ступенів. Учителька з Верхнього Майдану поступилася лише викладачеві престижного Одеського комунального закладу «Рішельєвський ліцей», який посів перше місце.
Сімейний Вирішивши стати вчителькою, Олені залишилося тільки обрати предмет: точні науки чи гуманітарні. Змалку вона відзначалася логічним мисленням. Вирізнялася вмінням просто й дохідливо пояснити найскладніші речі. Обрала математику, вступивши до Івано-Франківського педагогічного інституту. В обласному центрі якраз жила її рідна тітка. Для юнки водночас розв'язалася й житлова проблема.
В українському середовищі здібна студентка освоїлася швидко. В її рідному південному Болграді, де спільно з болгарами й українцями толерантно співіснують гагаузи, росіяни, молдавани, у школі тоді не викладали українську мову.
У ті часи фізико-математичний факультет був спільний з художньо-географічним, де здобував вищу освіту Ярослав Лозинський, молодий художник із Верхнього Майдану. Симпатична дівчина з тонким почуттям одеського гумору надихала Славка на сердечні шедеври портретного мистецтва.
Так поєдналися дві долі: фізика і лірика в сім'ю творчих особистостей. Нині Ярослав Лозинський — відомий художник, автор оригінальних екслібрисів. Працюючи в одній школі разом із дружиною, Ярослав Михайлович навчає дітей образотворчого мистецтва та різьби по дереву і дизайну на станції юних техніків у Надвірній.
Уродженка Буджакських степів, переступивши поріг оселі Лозинських, одразу стала для Ганни Василівни рідною донькою, вбираючи в себе атмосферу доброї верхньомайданської родини, шануючи традиції села, краю, який прийняв її раз і назавжди. Пустив коріння рід Лозинських: син Володимир — студент фізико-технічного факультету Прикарпатського університету та дочка Лариса, школярка. У сім'ї Лозинських розпочали зводити новий будинок. Із потугами, нелегко, з двох учительських зарплат. Одначе де злагода й затишок, там труднощі перемелюються, немов у жорнах.
— Нам надзвичайно допомагає мама,— ніжно і світло вимовляє ці слова Олена Семенівна.— Поки ми на роботі, вона порається по господарству. За що я їй вельми вдячна.
Олена Семенівна, крім професійної майстерності, володіє також всіма рукотворними ремеслами сільської ґаздині: шиє і плете, вишиває і куховарить.
Ще не написаний Олена Лозинська визнає, що з учительського конкурсу привезла найцінніше — незабутні враження від спілкування з колегами, матеріали з обміну досвідом: «Бо кожен приїхав зі своїм багажем знань, що надзвичайно цікавий незалежно від того, чи посів якесь місце чи ні».
На запитання, щоб вона змінила, якби стала міністром освіти, ствердно відповіла:
— Передовсім матеріально-технічну базу деяких шкіл. Далеко не кожен навчальний заклад може похвалитися, скажімо, хорошим наочним матеріалом, обладнанням. Порушила б питання про вчительську зарплатню. Бо не кожен учитель нині може дозволити собі купити фахову літературу, не кажучи про комп'ютер чи ноутбук. Або повноцінно відпочити.
Тривожиться вчителька і за майбутнє дітей:
— У світі, що стрімко змінюється, сучасній молоді важко вчасно зорієнтуватися, швидко знайти себе. А життя дороге, зокрема, навчання у ВНЗ. Це зупиняє багатьох від можливості йти далі. Але слід переконувати дітей, що не завжди труднощі перемагають надії, буває навпаки. Від школи треба брати все, що вона здатна тобі дати.
Сонячним паростком такої надії проросла доля одного учня О. Лозинської. «Готуючи якось семикласника до олімпіади, дала розв'язувати нелегку задачу,— розповідає Олена Семенівна.— І була вражена, наскільки нестандартно мислить дитина».
Після закінчення Надвірнянського ліцею хлопчик зараз навчається у Києво-Могилянській академії. Це однофамілець О. Лозинської — Ігор Лозинський.
— У нашій школі ми даємо дітям ґрунтовні знання, основу для майбутнього зльоту,— сказала наприкінці розмови Олена Лозинська, на чий вчительський портрет ще чекає пензель натхненного художника...
Леся ДУТЧАК,
Микола ПИТЛЮК,
Івано-Франківська обл.