ЛАНДШАФТНИЙ ПАРК ЗБЕРЕЖЕТЬСЯ
Пам’ятка садово-паркової культури — ландшафтний парк у Кияниці Сумського району потребувала більшої уваги з огляду на подальше збереження. Місцева влада знайшла правильне рішення цього питання: парк передали Національному аграрному університету. Громадськість краю сподівається, що новий господар збереже архітектурну і ландшафтну пам’ятку, не допустить руїни.
Парк розташований на 30-му кілометрі автомагістралі Суми— Курськ над ставковим плесом. Він був створений на основі дубового переліску. Закладений у другій половині ХІХ ст. У центрі великої галявини стоїть двоповерховий будинок Лещинських — Марії Матвіївни та Миколи Йосиповича, власників кияницького маєтку, який вони отримали за заповітом Івана Харитоненка.
Палац зведено на березі технічної водойми (поруч Кияницький цукрозавод). Складався він із чотирьох поверхів — двох підземних і двох надземних. Побудований в неоренесансному стилі. Цеглу виготовляли на власному заводі в с. Нова Січ. Проект давньої споруди і нині заслуговує на увагу своєю продуманістю і довершеністю. Стіни всередині порожні, там проходило нагріте повітря для опалення будинку. Взимку було тепло, а влітку прохолодно. Перекриття були використані дерев’яні, вкритий металевою покрівлею.
На нижньому першому поверсі розміщувалося машинне відділення, де працював локомобіль, що виробляв електроенергію для освітлення палацу. Другий поверх займав підвал, третій та четвертий — житлові. Під час громадянської війни палац спалили. Пізніше його відновили зі збереженням основних архітектурних деталей, притаманних Ренесансу.
Негаразди цього донедавна благословенного куточка почалися із того, що наказав довго жити місцевий цукровий завод. Загальне запустіння не оминуло і пам’ятку. Палац без того не дійшов до нас у первозданному вигляді. Та головною прикрасою маєтку Лещинських був ландшафтний парк, йому також загрожувало знищення. Але завдяки вчасній реакції влади, схоже, пам’ятка мусить вижити.
Цей парк спроектував і допомагав закладати Адольф Абалтін. Він же закладав у 1904 році парк на березі Псла у Сумах, котрий нині має назву парку імені тричі Героя Радянського Союзу Івана Кожедуба. Зрозуміло, Абалтін заклав у Сумах зовсім не той парк, який можна побачити сьогодні. Від того лишилося значно менше, ніж потребувалося для уявлення про загальні засади садово-паркового мистецтва. Тепер він заріс ясенолистим кленом і тополями, втратив квітники, натомість «заріс» шатрами-забігайлівками.
Парк у Кияниці складався із двох частин, виконаних відповідно за французьким і англійським типами. Від палацу під певним кутом розходилися вимощені доріжки. Перед будинком працювали фонтани, контури яких збереглися й досі. Французьку частину парку прикрашали чудові скульптури. Переважно там зосереджувалися екзотичні породи дерев і кущів.
Вишуканий добір порід удало поєднувався з їхнім розміщенням на місцевості. Крони дерев не заважали проникненню світла до кущів і квітників. Усе те створювало вражаючий ансамбль, вдало доповнюваний архітектурними формами і скульптурами. Подібних куточків на початку минулого століття було чимало, але кияницький парк вигідно вирізнявся з-поміж інших. Назвемо хоч кілька рослин, які були висаджені у Кияниці знавцями ландшафту. Це — чінкго дволопатеве з Китаю. Рослина не має шкідників і хвороб, живе століттями. Модрина сибірська, тис ягідний, ялиці європейська та сибірська, платан західний, бук східний, бархат амурський. Документально засвідчувалося, що засновники парку використали 105 видів і різновидів, форм дерев і чагарників.
Ландшафтний парк мав чимало цікавих особливостей і оригінальних архітектурних рішень. Зокрема, арочний міст із червоної цегли, перекинутий через один із найбільших ярів. На нього приїздили подивитися будівельники практично звідусіль. Проте ніхто не наважився розтлумачити технологію кладки під кутом на такій висоті, зауважимо: навіть за умови застосування опалубки. Але цілком вірогідно, що кладка здійснювалася без неї. Тодішні майстри на ділі довели здатність творити справжню красу.
Із вуст в уста не перше покоління передається переказ про Миколу Лещинського. Згідно з ним, Іван Харитоненко пізно вночі вийшов сердитий з ресторану, де грав у карти. Сів у карету, якою правив кучер Микола Лещинський. Той одразу відчув, що у господаря якісь негаразди. Запитав.
— Програв Кияницький завод,— почув відповідь.
— Але ж ви не програли його територію,— зауважив Микола Йосипович.
— Це ідея! — вигукнув Харитоненко.
Уранці кучер повіз, кому належало, записку такого змісту: «Забирай до кінця тижня той завод, що ти виграв, а я на тій же території будуватиму новий».
Зрозуміло, до цього ніхто не вдався. Харитоненко призначив Лещинського управителем заводу і маєтку, де вони удвох із Марією Матвіївною створили унікальний ландшафтний парк, який дожив до наших днів, хоча й потребує наразі активного догляду.