НА РІВНІ СВІТОВИХ СТАНДАРТІВ
Колись професія офіцера входила до п’ятірки найпрестижніших у суспільстві. Кращим свідченням цього може слугувати такий факт: для того щоб спробувати щастя стати курсантом, тобто бути допущеним до складання вступних іспитів, потрібен був дозвіл військового комісара району і області, а також начальника училища, до якого юнак мав вступати. При цьому належало пройти кілька комісій, які визначали придатність майбутнього абітурієнта до армійської служби.
НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ МО
ГОТУЮТЬ ФАХІВЦІВ ДЛЯ ЗС УКРАЇНИ
Та попри це, охочих отримати лейтенантські погони вистачало: деякі училища складали гідну конкуренцію столичним університетам. Проте на початку 90-х років, коли престиж армійської служби різко впав, бажаючих служити державі поменшало. А з настанням ринкових відносин і поготів: у суспільстві почали панувати інші цінності, які не мали нічого спільного з військовою службою. Молодь стала більш меркантильною, її приваблювала не романтика далеких гарнізонів, а можливість швидко заробити копійку, торгуючи на базарі. Однак тривало це недовго: з часом стало зрозуміло, що для того, аби почуватися у цьому житті більш-менш упевнено, потрібно мати пристойну роботу зі стабільною зарплатою. А її, як відомо, не отримаєш, не маючи такої ж пристойної освіти. Словом, військова освіта, як і освіта загалом, зайняла в країні належне їй місце.
Свідченням цього може бути хоча б те, що, приміром, цього року конкурс до вищих навчальних військових закладів був високим: на одне місце претендувало чотири-п’ять осіб. Найбільше охочих було навчатись у військовому інституті телекомунікацій та інформатизації Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут», Севастопольському військово-морському інституті, Житомирському військовому інституті Національного авіаційного університету, а також військовому інституті Національного університету ім. Тараса Шевченка.
Про необхідність певних змін у системі військової освіти говорили давно і на різних рівнях. Нарешті крига скресла: академія оборони України отримала статус Національного університету оборони, а Львівський інститут Сухопутних військ Національного університету «Львівська політехніка» та Севастопольський військово-морський інститут трансформувалися в академії Сухопутних військ і Військово-Морських сил України. До речі, така практика давно існує в інших державах, які мають так звані видові навчальні заклади, що готують офіцерів для певного виду військ. Скажімо, США, у яких чисельність армії важко порівняти з чисельністю української армії, мають академії сухопутних військ і військово-морських сил, що знаходяться у Вест-Пойнті та Аннаполісі.
— Від зміни вивіски нічого не змінилося,— скаже, можливо, дехто, вважаючи, що ніяких змін у навчальному процесі не станеться.
Проте це не так, бо програми, за якими навчатимуться в цих закладах слухачі, більше орієнтуватимуться на підготовку фахівців саме для Сухопутних військ і ВМС, при цьому зросте кількість академічних годин на вивчення дисциплін, які вкрай потрібні тому ж командирові механізованого чи аеромобільного взводу.
— Зазнаючи певних змін і реформ, українська військова освіта не просто відмовляється від радянської спадщини,— говорить полковник Олексій Марох, викладач одного з військових інститутів.— Адже кращі її надбання залишаються, а ось від деяких свідомо відмовляємось.
Колись, пам’ятаю, у нас, майбутніх військових журналістів, кількість лекцій з вогневої, тактичної, автомобільної підготовки в два-три рази перевищувала кількість лекцій з гуманітарних дисциплін, у тому числі журналістики. Подібна практика існувала також в інших військових училищах. Зокрема, майбутні командири взводів змушені були більше приділяти уваги марксистсько-ленінській філософії, науковому комунізму, а не, скажімо, тактиці ведення загальновійськового бою. На той час, коли Радянський Союз готовий був воювати ледь не з половиною світу, така практика була виправдана. Нині, погодьтесь, вона ні до чого: найбільше часу має відводитись навчальним дисциплінам, знання яких становитиме основу майбутньої професії.
Зміни, про які я говорив, торкнулися і факультету військової підготовки Подільського державного аграрно-технічного університету: відтепер він підпорядковуватиметься Кам’янець-Подільському Національному університету ім. І. Огієнка. На його базі готуватимуть і фахівців для інженерних військ Збройних сил України, інших частин та підрозділів.
Як відомо, кількісні показники офіцерського складу були визначені Державною програмою розвитку Збройних сил України. Але вони дещо змінилися. Це обумовлено тим, що темпи скорочення війська дещо призупинені, частини і підрозділи, які повинні були припинити своє існування, надалі функціонуватимуть. Отже, для їхньої життєдіяльності й виконання ними покладених завдань потрібні офіцерські кадри.
Зважаючи на це, система військової освіти оперативно переорієнтувалася і забезпечила військо кадрами: лише цьогоріч вона підготувала для нього понад 1300 дипломованих фахівців, а також близько 200 для інших військових формувань нашої держави. Цієї кількості, за словами Миколи Науменка, директора департаменту військової освіти та науки Міністерства оборони України, достатньо для нашого війська.
Цього року випускники шкіл уперше вступали до вищих навчальних закладів за новими умовами прийому: на підставі сертифікатів Українського центру оцінювання якості освіти, приймальні комісії яких керувалися передовсім документами Міністерства освіти і науки. Військові інститути не стали винятком: ці умови поширювались і на охочих одягти офіцерські погони.
Україна, як і за часів колишнього Союзу, продовжує готувати офіцерів запасу. Щоправда, це робиться на умовах добровільності й на базі навчальних закладів ІІІ– ІV рівнів акредитації, враховуючи стан здоров’я і морально-ділові якості бажаючих отримати разом із дипломом про вищу освіту ще й погони лейтенанта. Якщо говорити конкретніше, то офіцерів запасу готують всі вищі військові навчальні заклади, а також три факультети військової підготовки, 15 кафедр військової підготовки, три кафедри медицини катастроф і військової медицини у вищих навчальних закладах країни.
Військова освіта реформується з урахуванням світового досвіду. Наприклад, береться до уваги відповідність військово-облікових спеціальностей напрямам і спеціальностям підготовки студентів, можливість призову на службу певної кількості випускників ВНЗ, особливо тих, які опанували дефіцитні військові спеціальності.
Наша держава впевнено інтегрується в світові структури, насамперед європейські. Збройні сили, як відомо, теж є учасником цього процесу: переконливим свідченням є участь наших підрозділів у багатонаціональних навчаннях, миротворчих місіях, Україна має своїх представників при штаб-квартирі НАТО в Брюсселі. Неабияке значення має володіння українськими військовослужбовцями, особливо офіцерами та генералами, іноземними мовами. Тому нещодавно у вищих військових навчальних закладах запроваджено нову Концепцію мовної підготовки особового складу Збройних сил України, яку затвердив міністр оборони.
Не переповідатимемо про всі її нюанси. Скажемо лише, що, згідно з цим документом, кількість навчальних годин на опанування англійською збільшено із 504 до 648. Утім, останнім часом створено сприятливі умови для вивчення іноземних мов офіцерами. Для цього при навчальних закладах МО діють 26 груп із вивчення англійської. Термін навчання — близько п’яти місяців. Окрім мови Шекспіра, українські офіцери вивчають німецьку, грецьку, французьку і навіть арабські мови. Протягом шести місяців поточного року мовну підготовку пройшли понад 400 осіб.
Не забувають в Збройних силах і про наукову діяльність. У їхньому складі діє навчально-науковий комплекс стратегічного рівня, є кілька наукових центрів, фахівці яких досліджують проблеми розвитку армії, забезпечуючи наукове супроводження розробок, модернізації та випробувань військової техніки.
У військово-навчальних закладах працюють десятки кандидатів військових та інших наук, доктори наук, що сприяє підвищенню рівня підготовки фахівців для армії.
Говорячи про систему військової освіти, не можу не згадати ще один військово-навчальний заклад нового типу — військовий коледж сержантського складу Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут». «Адміністрування у військових підрозділах» — так називається навчальна дисципліна, яку вивчають курсанти. Під час її студіювання вони опановуватимуть вимоги чинного законодавства, нормативно-правових актів, що стосуються проходження військової служби, ознайомлюватимуться з іншими нюансами, передбаченими українським законодавством щодо Збройних сил. У коледжі створено два відділення. В одному з них готуватимуть (упродовж 2,5 років навчання) молодших спеціалістів середнього рівня, а в іншому сержанти проходитимуть перепідготовку, яка дасть змогу їм отримати середній та вищий рівень. Про серйозність засновників коледжу говорить хоча б такий факт: його курсанти вивчатимуть понад 40 предметів, а навчатимуть майбутніх молодших командирів викладачі кількох університетів Харкова.
На 18-му році незалежності України можна почути, що рівень освіти, спеціальних знань, які отримують курсанти, слухачі вищих військових навчальних закладів, суттєво відстає від рівня, що був за радянського часу. Перед написанням цих рядків я спілкувався з викладачами, курсантами. Всі вони демонстрували високу обізнаність з предметів, які вивчають, у них широкий світогляд. Є сподівання, що до війська прийдуть добре підготовлені фахівці, які грамотно керуватимуть військовими колективами, сумлінно виконуватимуть покладені на них обов’язки й на інших посадах.
За словами Анатолія Медведя, директора департаменту кадрової політики Міністерства оборони України, особливих нарікань на лейтенантів, які щороку приходять до військ, немає.
— Це, звичайно, не означає, що всі вони є відмінними фахівцями, здатними вирішувати від перших днів служби будь-які завдання,— говорить Анатолій Петрович.— Такого ніде й ніколи не буває. У жодному міністерстві. Адже для цього потрібен час, допомога старших і досвідченіших колег. Усе це є у наших молодих офіцерів. Головне — бажання надалі вчитись самостійно працювати, не соромитись звертатись по допомогу до
старших колег.