САМОТНІ КОВАЛІ ВЛАСНОЇ ДОЛІ
Курди — найбільший народ світу без держави. Одне з прислів’їв говорить, що їхнім єдиним другом є гори. Історія не раз їм про це боляче нагадувала. Давні часи Якщо подивитись на історію курдів, то можна дійти висновку, що справжні проблеми і нещастя розпочались для них лише у ХХ ст. Тоді вони неодноразово ставали радше об’єктом, аніж суб’єктом великої політики. Власної держави у них не було, але периферійне становище на кордоні двох імперій, Оттоманської та Перської, парадоксально було в їх інтересах. Як народ, курди войовничі й ніколи не давали себе підкорити потужним сусідам і змушували надавати їм, принаймні, напівнезалежний статус васала. Наприклад, каліфи, котрі підкорили Курдистан, не намагались його колонізувати, не цікавились внутрішніми справами курдських вождів. Курди вміли за це віддячити. Починаючи від середньовіччя, аж до новітніх часів, вони складали найкращі підрозділи турецької армії. Ситуація радикально змінилась після розпаду Оттоманської імперії в результаті Першої світової війни. Севрський договір 1920 року формально надає широку автономію. Характерно, що рішення ухвалюються за майже повної пасивності курдів і є спробою послабити Туреччину після програної війни. Значною мірою це відбувається тому, що курдський націоналізм розвивається з певним запізненням порівняно з іншими, зокрема турецьким. Забракло також ідеолога і політичного лідера. В результаті після перегляду договору з Севру курдів включають до складу трьох нових державних утворень: Туреччини, Іраку й Сирії. Турецькі курди 20-ті й 30-ті роки минулого століття — період жорстоких репресій щодо курдів у Туреччині. У баченні держави Ататюрка немає місця для національних меншин. Для лідера світської Туреччини курди лише «гірські турки» і він наказав їх так називати. Певна зміна підходів відбувається лише у 50-х роках, коли вибори виграє підтримувана курдами Демократична партія. Нова влада починає реалізовувати ідеї «догуджулуку», тобто відкритості на схід, де компактно живуть курди. Це створює шанс для обмеженого, але все-таки відродження національного духу. Період «відлиги» тривав недовго, оскільки державний переворот у 60-х роках закінчує період відносно толерантної політики турецької влади. Тим часом через економічний розвиток і урбанізацію змінюється турецьке суспільство, що також впливає на курдів. Традиційна племінна еліта втрачає свій вплив на користь інтелігенції. Виникають організації, які поєднують національне питання з лівими революційними гаслами. Серед них найважливішу роль відіграє Партія трудящих Курдистану (ПТК). Її засновником став нікому досі не відомий Абдулла Оджалан. Національне визволення він хоче здійснити водночас із марксистською революцією й створенням безкласового суспільства. У 1984 р. починається збройне курдсько-турецьке протистояння, яке триває до початку 90-х років. Конфлікт набуває характеру партизанської війни з усіма ознаками громадянської війни. Як наслідок, ПТК зазнає поразки, до чого спричинився розпад СРСР. У 1999-му Оджалана арештовують і засуджують до смертної кари, але вирок не виконується. Разом із пацифікацією ПТК поліпшується політичне становище курдів, більшість з яких не симпатизувала радикалам Оджалана. Вони вважають перспективу стати громадянином ЄС набагато кориснішою, ніж курдське громадянство. Це певною мірою пояснює добрий результат серед курдів правлячої АКП на виборах у 2007 році. Символічним виразником зміни була історична промова прем’єра Ердогана, в якій він визнав, що у минулому Туреччина робила помилки щодо курдів, а тепер наближається час відкрити нову сторінку взаємних відносин. Однак 2007–2008 роки принесли подальше загострення ситуації й низку нападів турецьких військ на криївки бойовиків ПТК на території північного Іраку. Анкара прагне остаточно усунути ПТК із курдської політичної сцени, намагаючись добитись підтримки уряду у Багдаді, підтримки США, поміркованих іракських курдів. Це вимагає тонкої нюансованої гри. Курди в Іраку Особливістю курдського питання є його багатоаспектність, бо воно впливає не тільки на політику Іраку, а й на ситуацію у регіоні. Хоча курди переважною більшістю живуть на території чотирьох держав, проте лише в Іраку діяв лідер, який перший і досі єдиний не визнавав кордонів поділеного Курдистану. Мова — про Мелі Мустафу Барзані. У 1961-му він організовує велике повстання, яке ставить на кін єдність всього Іраку. Заколот повністю придушено лише через п’ять років, але у 1968-му до влади приходить Саддам Хусейн. Ще через два роки він надає курдам автономію, яка функціонує формально. Період 70-х років — це політика батога і пряника щодо курдів. З одного боку, певні соціальні привілеї, а з іншого — насильне переселення і криваве придушення всіх виступів. Черговий поворот відбувається у момент вибуху іраксько-іранської війни у 1980 р. Обидві сторони намагались використати курдський національний рух для боротьби проти суперника, боячись зміцнення позиції курдів і їхніх структур у власних кордонах. Балансування між тими суперечностями більше вдалось Тегеранові. Він зміг залучити до співпраці двох синів Барзані. Одначе після припинення іраксько-іранської війни надходить час на помсту Саддама Хусейна, що завершується отруєнням газами приблизно 6800 курдів у Галабджі. Це — один із основних злочинів, за які його пізніше судили. «Бурю у пустелі» курди зустріли з ентузіазмом, але американці спочатку воліли від них дистанціюватись, щоб не дратувати Туреччину. Коли відразу після того спонтанно вибухнуло повстання курдів і Хусейн наказав його придушити, натиск Заходу привів до припинення кровопролиття. Вперше на території іракського Курдистану формується функціонуюча автономія. Політичний вплив у регіоні розподіляють між собою два потужні клани: Барзані й Талабані. Лояльність до американців після інтервенції в Ірак у 2003 році так зміцнила курдів, що нині їхня позиція в межах федерації є безпрецедентно сильною. Кіркук Це одна з головних проблем, досі не вирішена. Хоча місто розташоване у північному Іраку, його статус викликає побоювання також в Анкарі. Цей багатий на нафту регіон у руках іракських курдів, з турецької перспективи, означатиме фінансовий імпульс для сепаратистської активності, яка потім впливатиме на їхніх побратимів у Туреччині. Офіційно Анкара намагалась використовувати історичний аргумент, що Кіркук завжди був туркменським містом, тобто етнічно і мовно близьким до турків. Обґрунтування цієї тези є проблематичним. Установлення статусу Кіркуку — справа Іраку. Проте у цьому немає жодного руху вперед, це означає, що нинішня ситуація є двозначною. В іракській конституції йдеться про те, що статус Кіркуку має визначити референдум, після чого відбуватиметься подолання наслідків арабізації, здійснюваної Саддамом Хусейном у 1980-х роках. Це означає повернення до ситуації, коли Кіркук був здебільшого населений курдами. Та проведення референдуму останні два роки відкладається. Не існує федерального іракського законодавства щодо вуглеводнів, у тому числі нафти. Тим самим обидві сторони, влада у Багдаді й Курдський регіональний уряд (КРУ), дотримуються своїх варіантів інтерпретації статті основного закону, в якому говориться, що «нафта і газ є власністю іракців у всіх регіонах і провінціях». Боротьба за впливи у Кіркуку триває. Досить згадати, що напередодні нещодавнього візиту прем’єра Іраку у Вашингтоні міністр з питань сировини у КРУ видав документ, який протиставляє курдські успіхи у залученні закордонних інвесторів до паливної галузі з відсутністю результатів на багдадському боці. Якщо у майбутньому дійде до погіршення курдсько-арабських відносин, то це станеться на тлі невирішеного спору щодо Кіркуку. Курди в Ірані Курди становлять 10–15% іранської популяції. У 1946 році вони проголосили на землях іранського Курдистану власну державу, так звану Махабадську республіку, але вона не проіснувала й року. Натомість за часів шаха, аж до ісламської революції у 1979-му іранський Курдистан отримав відносний спокій. Це відбулось завдяки неконфронтаційній політиці шаха Рези Пахлаві, яка додатково зміцнювалась аргументами від нафтового буму 70-х років і добрій співпраці з елітою племен. Під час війни з Іраком політичний рух курдів був майже зруйнований. Під час президентства Мохаммеда Хатамі у 1996–2005 роках спостерігалась певна свобода культурної й політичної діяльності курдів. Їх надихав не тільки приклад іракських побратимів, а й активність ПТК. Прихід до влади Махмуда Ахмадінежада став черговим політичним поворотом і початком ще важчих часів. У 2005-му після вбивства іранськими спецслужбами молодого курдського активіста вибухнули заворушення, які принесли 20 жертв і сотні арештів. Нині проблемою іранських курдів є не тільки тверда політика Тегерана, а й їхня політична розпорошеність, протистояння деяких угруповань. Проте діяльність курдського регіонального уряду в Іраку зміцнює їхню національну свідомість. Сирійські курди У Сирії курди становлять 10 відсотків населення. Їх можна розподілити на дві групи. Перша — це компактні поселення курдів, чиї предки оселились на цих землях ще у середньовіччі, коли арабські каліфи закладали там військові табори. Військовими найчастіше були саме курди. Проте їхні нащадки арабізувались і не відчувають особливого зв’язку з рештою народу. Друга група — відносно молоді поселенці, здебільшого біженці після невдалих повстань проти Туреччини чи Іраку. Доля курдів у незалежній Сирії складалась по-різному. В першому, початковому періоді сирійської незалежності стосунки між арабами і курдами складались дружньо. У 1954 році після падіння диктатури Шишаклі почались гірші часи. Спочатку курдів усунули з офіцерського корпусу. Потім почався короткий період союзу Сирії з Єгиптом. Під впливом панарабських ідей Насера, а також у відповідь на створення у Дамаску курдської партії починається переслідування цієї меншості. Офіційно встановлено, що кожен сирійський громадянин є арабом, а поняття курдського народу не повинно існувати. У 1967-му репресивна політика послаблюється і жорсткі переслідування вже не повторювались. У 2004 р. відбулись курдсько-арабські заворушення, але глобальних наслідків вони не мали. ...Під час футбольного матчу група курдів почала скандувати гасла підтримки для американського президента і вступила у сутичку із правоохоронцями: загинуло 38 осіб, але американської інтервенції не було, як і помсти з боку сирійської влади. Так само, як в Ірані, приклад іракської автономії зміцнює процес національної ідентифікації й почуття окремішності курдів, що посилює їхню позицію у регіоні. Євген ПЕТРЕНКО також у паперовій версії читайте:
|