ПРИВАТИЗАЦІЯ «ПО-ОДЕСЬКОМУ»
НИНІ ОПЗ — ЛІДЕР НАВКОЛОПРИВАТИЗАЦІЙНИХ ЧВАР У ДЕРЖАВІ Минула президентська кампанія, серед іншого, запам’яталася активними протестами проти приватизації українського металургійного гіганта «Криворіжсталь», котра, на думку одного з кандидатів, а наразі чинного глави держави, була проведена «злочинно». Епопея з «Криворіжсталлю» затягнулася надовго — повторний продаж підприємства відбувся майже через рік після приходу до влади Віктора Ющенка. Зараз на місці «Криворіжсталі» може опинитися інше потужне підприємство — Одеський припортовий завод. Він заполонив перші шпальти вітчизняної періодики упродовж останнього тижня. Показово, що торік суперечки навколо цього підприємства уже шуміли. Нині «друга серія». Отже, приватизацію ОПЗ було призначено на 28 вересня. Однак минулого тижня Президент Віктор Ющенко видав указ, яким зупинив відповідне рішення Кабміну. Аргументація глави держави загалом традиційна — вона звучала торік: йому не подобається, що спроба продажу ОПЗ відбувається «за відсутності державної програми приватизації». Тож «не відповідає інтересам національної безпеки». Коротко нагадаємо, що стартова ціна підприємства становить 4 мільярди гривень. А за успішного продажу заводу Фонд держмайна розраховував поповнити державну скарбницю 8,5 мільярдами. Ні для кого не секрет, що в нинішніх умовах така сума була б не зайвою. Тому Кабінет Міністрів і особисто Юлія Тимошенко покладали на продаж ОПЗ чималі надії. Права рука прем’єрки Олександр Турчинов навіть звинуватив Президента у перевищенні повноважень. Мовляв, такі питання — не компетенція глави держави і він не може скасовувати рішення, які вже запущені. «Ні закон, ні указ не мають зворотної сили,— запевняє пан Турчинов.— Уже півроку цей процес йде і можна було його блокувати до початку, а не коли тиждень залишається до аукціону. Мета цього указу — зірвати участь потужних європейських, світових інвесторів у приватизації і за безцінь дати можливість купити ОПЗ афільованим фірмам». Парадокс ситуації ще й у тому, що супротивники приватизації ОПЗ також звинувачують своїх опонентів і Юлію Тимошенко у намаганні «віддати державне підприємство за безцінь». Саме тому спостерігаємо шалену активність на цьому «фронті». Губернатор Одеської області Микола Сердюк передрікає, що приватизація ОПЗ може призвести до появи десяти тисяч безробітних. «По-перше, приватизація невигідна з економічної точки зору,— зазначає Сердюк. — У часи кризи цей завод продадуть за десяту частину його вартості. Хто ж в часи економічної кризи продає державне майно, яке приносить прибутки? В часи кризи треба продавати збиткові підприємства. А цей завод тільки до місцевого бюджету дає 180 мільйонів гривень щороку. По-друге, якщо ми сьогодні продамо завод, що буде через рік, коли новий власник поставить це підприємство на реконструкцію? Більше десяти тисяч працівників стануть безробітними. Де вони шукатимуть допомоги, під стінами Кабміну?». Днями на підтримку Президентові, котрий активно протидіє приватизації, прогнозовано з’явилися судові вердикти. Ще 31 серпня колишня голова Фонду держмайна Валентина Семенюк подала до Окружного адміністративного суду Києва позов із вимогою спинити приватизацію ВАТ «Одеський припортовий завод» як незаконну, а нормативні акти, за якими продають акції, визнати протиправними. Розгляд справи по суті призначено на 7 жовтня. Проте рішення про призупинення приватизації ОПЗ було ухвалене вже 17 вересня. Причому згадуваний Окружний адміністративний суд столиці призупинив продаж Одеського припортового також ще за одним позовом. Його автор — Черкаське виробниче об’єднання «Азот». Однак після цих судових атак на плани Кабміну розпочалося ще більше непорозумінь. Позавчора в. о. керівника Фонду державного майна Дмитро Парфененко заявив, що до очолюваного ним відомства не надходило жодних (!) документів, якими забороняється приватизація ОПЗ. «На сьогодні у Фонді відсутні судові ухвали, які забороняють проводити конкурс по Одеському припортовому, про існування якихось позовів ми дізнаємося з преси,— наполягає чиновник.— Ми визнаватимемо судову ухвалу про заборону проведення конкурсу лише в тому випадку, якщо її буде доставлено судовим виконавцем. Я звернувся до голови Окружного адміністративного суду, щоб він оперативно інформував Фонд про винесені ухвали на заборону конкурсу». За словами пана Парфененка, черкаський «Азот» також відкликав свій позов, і суддя виніс ухвалу про скасування заборони конкурсу. Ще одне. Представник Фонду держмайна наполягає на тому, що позов від Валентини Семенюк... просто-таки не був розглянутий: «Відбулося одне засідання, на якому суддя Келеберда узяв відвід і пішов на лікарняний». Про подібні речі говорять: «Фініта ля комедія». По-перше, чи нікого не дивує поява у цій справі прізвища судді Келеберди? Пригадується, цей служитель Феміди торік виносив скандальне рішення про незаконність президентського указу про розпуск Верховної Ради та призначення позачергових виборів до парламенту в грудні 2008 року. Щоправда, «волевиявитися» нам тоді все одно не вдалося, але, на думку багатьох правників, Келеберда добряче попсував собі авторитет. Наприклад, у розмові з автором цих рядків Василь Маляренко, екс-голова Верховного Суду, наполягав, що подібні рішення на такому рівні не виносяться. По-друге, питання «кому ж вірити?», схоже, стає чи не найпопулярнішим, коли йдеться про стосунки представників влади (хоч нинішніх, хоч колишніх). Адже Валентина Семенюк наполягає, що рішення про зупинку приватизації ОПЗ таки було ухвалене. «Я вітаю рішення суду, яке є не тільки справедливим, а й сміливим по суті, враховуючи те, який тиск сьогодні чиниться з боку людей прем’єра на суди,— заявила колишній керівник Фонду.— Я вітаю і те, що в Секретаріаті Президента теж дійшли висновку, що приватизація Одеського припортового заводу не відповідає національним інтересам України. Ще раз наголошую: продаж провідного підприємства хімічної промисловості, підприємства високоприбуткового, яке серед кількох інших становить основу економіки держави — це, без перебільшення, злочин проти всього українського народу. І допустити, щоб він збувся, всі ми не маємо права». Узагалі ні для кого не секрет, що свої соціальні зобов’язання нові власники більшості приватизованих підприємств виконують не надто акуратно. Одначе щось не віриться в те, що супротивники негайної приватизації переймаються цим питанням. Бо ОПЗ справді видається ласим шматком. До того ж і до Валентини Семенюк, коли вона працювала керівником Фонду, свого часу було чимало претензій. Найбільше через приватизацію підприємства «Луганськтепловоз». Тим часом спроба продати завод створила особливе напруження в місті Южному, де живе більшість працівників підприємства. Власне, соціальні стандарти життя у цьому невеликому містечку далеко не найгірші. Побудоване три десятки років тому як місто-супутник Одеси для працівників ОПЗ і порту «Южний», місто зберегло динаміку розвитку й зуміло уникнути занепаду в першій половині 1990-х. Нині, попри кризу, тут будують нове житло, відкрили стадіон для молоді та багатопрофільну лікарню із найсучаснішим обладнанням, а також будинок зі службовими квартирами для медиків. Одеський припортовий завод — один із основних наповнювачів бюджету міста. Якщо він перейде до приватних рук, то «соціалка» Южного впаде, вважає більшість експертів. Показово, що свою стурбованість щодо можливої приватизації заводу неодноразово висловлювали й депутати Одеської облради. Втім, що з того вийде, наразі не відомо. «Бої» за ОПЗ зараз більше нагадують бої без правил. І вони тривають. Руслан ІВАНІВ також у паперовій версії читайте:
|