ПАВЛО ДВОРСЬКИЙ:«У НАС УКРАЇНСЬКА ПІСНЯ НА ДРУГОМУ ПЛАНІ»
Популярність до народного артиста України Павла Дворського прийшла в 1985 році, коли Назарій Яремчук заспівав його «Смерекову хату» та «Писанку». Після цього Дворський розпочав сольну кар’єру. На його рахунку безліч концертів та альбомів, його пісні й нині популярні. Про закулісне життя шоу-бізнесу та родинний «тил» Павло Дворський розповів кореспондентові «Демократичної України».
Співпрацюю
з синами
Назарія Яремчука — Павле Ананійовичу, чи легко Вам нині втримувати свого слухача та протистояти сучасним тенденціям в шоу-бізнесі?
— Нелегко, тому що нині українську пісню важче нести, ніж навіть за часів Радянського Союзу. Важко витримати тиск іноземної інтервенції. Майже на всіх каналах телебачення звучить все, тільки не українське. Єдиний, хто ще тримає марку,— канал УТР, на ньому можна почути українську пісню. У рідній Україні, на жаль, українська пісня на другому плані. Естрадні концерти ведуть двома мовами, хоча в нас єдина державна мова. Вважаю це «прогинанням» перед закордонними державами і нехтуванням своєї рідної мови та пісні. Проте все-таки вірю, що пісні, які співав Дмитро Гнатюк, Назарій Яремчук, Ігор Білозір, Володимир Івасюк, усе одно проростуть у серцях українців і людей інших національностей, які живуть на території України. Усе добре треба зберігати, примножувати, популяризувати. Тому скільки буду жити, скільки Бог дасть мені таланту, сил, стільки буду популяризувати, творити, співати українські пісні.
— Свого часу Ви товаришували з Назарієм Яремчуком. Чи підтримуєте стосунки з його синами?
— Безперечно. Виступаємо на концертах, я беру участь у фестивалі «Родина», який започаткували Назарій та Дмитро Яремчуки. Зустрічаємося в дні народження, дні пам’яті їхнього батька, а мого кума та побратима Назарія Яремчука. Я вірю, що сини не зрадять тієї пісні, яку співав їхній батько.
— Чи пропонував Вам Назарій Яремчук-молодший співпрацю?
— Ми ще не писали разом пісень, але, думаю, в подальшому так і буде. Він дуже талановитий хлопець і пише гарні пісні. Співпрацювати з такою обдарованою людиною вважатиму за щастя. Сподіваюся на спільні творчі проекти.
Конкуренція — стимул до творчості — На Ваш погляд, чи можлива дружба в шоу-бізнесі?
— Можлива. У мене багато друзів — творчих побратимів, таких як заслужені артисти України Павло Мережук, Мар’ян Шуневич, Василь Волощук. Спілкуюся з багатьма поетами, зокрема з Галиною Калюжною, Віктором Герасименком, Вадимом Крищенком. Якщо це творчі люди, то з ними набираєшся розумного й доброго. Вважаю, що не можна судити за кількома випадками, коли артисти ворогують на сцені та поза нею.
— І у Вас не виникає професійної конкуренції?
— Чому ні? Треба конкурувати! Добра конкуренція стимулює людину творити краще. Це не означає, що я повинен тримати зло на людину, або зичити їй щось погане. Добра конкуренція підносить людей, дає силу та наснагу.
— А Ви самокритична людина?
— Я самокритичний в міру, тому що не добре бути страшенно критичним. Потрібно любити себе і те, що ти робиш. А надто себе картати не варто і не бажано. В усьому потрібна золота середина.
— Ви слухаєте свої пісні вдома, в машині?
— Слухаю, щоб побачити помилки, чи потрібно щось доопрацювати в наступних аранжуваннях пісень. Лише для цього.
— Хто першим слухає новостворену пісню?
— Найперший слухач — це моя мама, на жаль, її вже немає. Вона мене повела до церкви, коли мені було два з половиною рочки. Я слухав, як співають мої земляки в церковному хорі. Прийшовши додому, намагався відтворити почуте. Мама і тато казали: «Ми віримо, що ти станеш співаком». Згодом тато навчив мене гри на гармоні, і я ходив з ним грати та співати по весіллях.
Натхнення— моя рідна земля — Два Ваших сини пішли естрадною стежкою. Чи відраджували своїх дітей від співочої кар’єри?
— Будь-яка професія важка, і професія співака, будь-якої творчої людини також нелегка. Головне — любити те, що робиш, і тоді Бог дає сили, терпіння, випробування проходять нормально. Я бачу в синах талант від Бога, хочу, аби вони трималися того, що робив мій тато, що роблю я, і щоб вони були кращими співаками.
— Які пісні з Вашого репертуару їм подобаються?
— Павликові подобається пісня «Не відлітай!», а другому синові — «На відстані сльози». Їм до вподоби пісня «Знаю», яку я нещодавно написав на вірші Галини Калюжної. Сини в захваті від давньої пісні «Корабель-Земля» на слова Юрія Рибчинського.
— Чи присвячуєте пісні своїм рідним?
— Так. У 1985 році написав пісню «Щоночі сад приходить до вікна» на вірш Миколи Луківа. Я присвятив її молодшому синові Павлику, який щойно був народився. А своїй матусі Вікторії подарував пісню «На відстані сльози».
— Як часто збираєтеся родинним колом за великим столом та співаєте пісень?
— Збираємося на українські свята. Любимо співати народні пісні, такі як «Несе Галя воду», «Гуцулка Ксеня», «Горіла сосна, палала» тощо. До співу долучаються мої сестрички, племінники, сини та моя дружина Світлана. До речі, дружина співала зі мною в ансамблі «Смерічка». У неї гарне мецо-сопрано. Отже, у нас виходить великий хор.
— Чи не збираєтеся записати родинний альбом?
— Планую, але поки що співаю зі Світланою дуетом, виконую пісню з сестрою. Збираємося записати пісню втрьох: я з двома синами. Ще до квартету не дійшли (сміється).
— Що є для Вас натхненням?
— Натхнення — це моя батьківщина, земля, Карпати. Коли зустрічаюся зі своїми похресниками, вони надихають мене на творчість, на нові пісні та проекти. Коли друзі здорові, мене оточує рідна природа — це завжди дає натхнення на подальшу творчу працю.
Розпитувала Інна БОРИСОВА
З досьє Павло Дворський народився 1953 року в с. Ленківці Кельменецького району Чернівецької області. Після закінчення музичного училища його запрошують до вокально-інструментального ансамблю «Смерічка». У 1979 році в репертуарі «Смерічки» з’явилися перші пісні Дворського: «Стожари» і «Маки для сина».
Посів третє місце в жанрі поп-музики на першому фестивалі «Червона Рута» в Чернівцях. У 1994 році після закінчення Львівської консерваторії записує два альбоми: «Горнусь до тебе, Україно» і «Товариство моє». Того ж року удостоєний звання народного артиста України. Улітку 1996-го Павло Дворський починає роботу над своїм першим компакт-диском «Автографи любові».
Через три роки з’явився наступний альбом співака — «Забута ікона», а на сцені палацу «Україна» в Києві Павло Дворський виконав сольну програму «Почуття» у супроводі естрадно-симфонічного оркестру. У 2000 році світ побачили ще два його диски — «Будуймо храми» і «Буковинське танго». Майстер спорту з тенісу.