ВИННІ...
КОНФЛІКТОГЕНИ
Сценка із повсякденного життя. Метушливий ранок. Школярі поспішають до школи. На порозі їх зустрічає чергова з віником. Трохи подалі — гурт учителів. Першокласник завмер на порозі. «Ноги, ноги обмітай віником!» — свариться роздратована чергова, розмахуючи віником. Хлопчик розгублено тупцює на порозі, невміло обмітаючи від снігу.
«Чоботи брудні!» — хором кричать йому вчительки. Ще мить — і кирпатий першокласник захлюпає носом і побіжить додому. На його щастя, за спиною насідає гурт старшокласників. Ті на несамовитий заклик почистити від снігу черевики... відповідають грубощами. Поки увага чергових переключається на них, першокласник прослизає крізь кордони і кидається до класу. Обуренню вчителів немає меж. У хід пішли старі образи з боку учнів, згадали і про байдужих до виховання батьків. А почалося все з того, що надворі просто випав сніг...
Стінка на стінку Якби люди навчилися управляти конфліктами, вони б позбулися багатьох неприємних моментів у своєму житті, стверджують психологи. З іншого боку, заперечують опоненти, може, не така вже й погана річ — конфлікти? Подейкують, що із досвіду західних партнерів українські роботодавці теж дещо запозичили. Приміром, розлючений працівник у спеціальній кімнаті «для психологічного розвантаження» може сміливо гамселити свого начальника. Нічого йому за це не буде, бо шеф той бутафорський. Щоправда, знову заперечують скептики, таку поведінку навряд чи можна назвати конструктивною, адже конфлікт навряд цей буде розв'язаний, просто його заганяють вглиб. А виплеснути емоції, зрештою, можна і на тих, хто слабший від тебе. Хіба не знайома багатьом ситуація, коли дорослі після важкого робочого дня «виховують» своїх дітей, а чоловіки присікуються до дружини з будь-якого приводу? Тоді здається, що атмосфера навколо нас ніби наелектризована, і будь-яке слово може призвести до емоційного вибуху. Утім, це не дивно. Повітря насправді наелектризоване, наче перед грозою. Воно насичене конфліктогенами, які провокують вибухонебезпечні ситуації. Як стверджують психологи, конфлікти (тобто сутичка, суперечка) розподіляються на конструктивні (творчі), коли його учасники не ображають один одного, використовують розумні аргументи, шукають шляхів до порозуміння. Звісно, що їх цілковитою протилежністю є неконструктивні конфлікти (руйнівні), коли одна зі сторін принижує іншу, вдається до неприпустимих методів боротьби.
«Як же запобігти конфліктам? — розмірковує кандидат психологічних наук Олександр Кочерга, заступник директора Інституту післядипломної педагогічної освіти імені Б. Грінченка.— Як досягти порозуміння між учителями і учнями у школі? Адже конфлікти неминучі там, де є життя і люди, надто у педагогічних колективах, де навчають і навчаються різні за своїм світосприйняттям люди. Щоб навчитися знаходити порозуміння із учителями і дітьми, найперше треба знайти порозуміння із самим собою. Якщо це людині під силу, багатьох негативних ситуацій у житті їй вдасться уникнути. Нині на уроках із основ здоров'я школярів навчають, як шукати взаєморозуміння з однолітками, уникати конфліктних ситуацій. Агресивне середовище — джерело конфліктогенних ситуацій. Як навчити дітей дружити? Як прищепити почуття товариськості й відповідальності? Як досягти того, щоб уникнути конфліктів?
«Сам такий!» ...Дівчатка домовилися про зустріч після уроків. Одна з них запізнилася, а друга, замість вибачення, почала згадувати подрузі, як та колись запізнилася до неї на день народження.
...На перерві шестикласник розклав фотографії улюблених співаків. Однокласники обступили його, розглядаючи фото. Раптом до них підійшов підліток з іншого класу і нахабно забрав собі одне фото. Деякі обурилися, почали вимагати віддати. Проте власник фотографії раптом утягнув голову в шию і сказав, що в нього ще є такі фото... Мовляв, не слід «привертати увагу» до своєї персони.
Тож як діяти, щоб у певній ситуації уникнути конфлікту, а там, де треба, не боятися висловити свою точку зору? Психологи радять програвати із дітьми певні життєві ситуації, так звані «картинки зі шкільного життя». Бо теорія хоча і корисна, але більше згодиться для дорослої аудиторії, яка має певний життєвий досвід. Підліткам бажано вчитися на конкретних ситуаціях. Поясніть дітям, що уникати конфліктів і удавати, що нічого не бачиш і не чуєш — то різні речі. Адже байдужість, нехтування інтересами однолітка, позиція «моя хата скраю» не є ознакою безконфліктної поведінки. У ситуаціях, коли людина усвідомлює свою слабкість, вона стає агресивною або нерішучою. Останнє, до речі, теж маскується під «безконфліктність». Тому варто пояснити школяреві, що коли виникла конфліктна ситуація, не слід ховатися, а треба сміливо і аргументовано обстоювати свою позицію. Якщо ви відчули дискомфорт у спілкуванні з образником, отже, ви усвідомили конфлікт. Якщо ж ви наважилися на заяву, погрозу чи попередження, ви готові до відкритого протистояння. Коли людина впевнена у своїй правоті, вона тримається гідно. Дискутувати, не ображаючи опонента,— велика наука. Не всі дорослі вміють вийти із ситуації переможцями. Що вже говорити про підлітків, надзвичайно уразливих до найменшої несправедливості! Якщо конфлікт залагоджено, ви відчуваєте задоволення, полегшення. Коли ж він набирає обертів, а ваш візаві налаштований агресивно, ви відчуваєте спустошеність і бажання помститися.
...Перед початком уроків в одній зі шкіл на вхідні двері прикріпили список учнів, котрі запізнилися напередодні. Своє прізвище побачив і одинадцятикласник Артем. Обуренню хлопця не було меж. Спочатку дісталося на горіхи однокласникам, які його «здали». Згодом до нього підійшла завуч: «Що сталося?» Артем обурений: «Якщо вже пишете моє прізвище, то бодай не робіть помилок». (Виявляється, через недогляд у написанні прізвища вкралася помилка). Однолітки беруть хлопця на кпини: мовляв, цікаво простежити, як розгортатимуться події. Артем обурюється ще більше. Конфлікт набирає обертів, переходить в площину образ. Ніхто вже нікого не слухає; кожен намагається перекричати інших. Завершується тривіальним звинуваченням: «Сам такий!» Цікаво, що доросла людина, педагог теж не виявила мудрості у конфліктній ситуації. Замість того, щоб поговорити із порушником дисципліни наодинці, вона розпорядилася, аби наступного дня знову було надруковане його прізвище. Щоправда, без помилок...
Зберігайте спокій! «На жаль, у педагогічних колективах часто виникають конфліктні ситуації,— розмірковує Олександр Кочерга.— У багатьох випадках їх можна було б уникнути, якби учасники навчально-виховного процесу дотримувалися нескладних правил. Де найчастіше виникають конфліктні ситуації? Передовсім там, де керівник усіляко демонструє зверхність до підлеглого, не налаштований на діалог. Слід частіше ставити себе на місце того, кому адресовані ті накази, погрози і зауваження. Звісно, ніхто не скасовував дотримання трудової дисципліни і певних правил у колективі, але можна це робити коректно, демонструючи повагу до вчителя і учнів. Часто-густо керівник удається до таких «перевірених» методів роботи, як сарказм й іронія. Він начебто і не підвищує голосу, але зауваження висловлює так, що людина, якої це стосується, почувається приниженою. Особливо тоді, коли її вкрадливим голосом запитують: «Ви ж розумна людина, як же могли не знати цього?» Загалом психологи не рекомендують увесь час «якати», демонструючи підлеглому, хто «в домі господар». Сучасному керівникові радять залучати членів колективу до обговорення проблем, якомога частіше цікавитися їхньою думкою. Хоча на тренінгах багато керівників погоджуються з рекомендаціями психологів, на жаль, на практиці забувають про повагу і толерантність.
Чи варто говорити про те, яке напруження викликають подібні дії у педагогічних колективах, які традиційно вважаються «зоною підвищеного ризику»? Часто директори шкіл свідомо не доводять необхідну інформацію до вчителів, аби ті не були такими «розумними». Бо недаремно кажуть, що той, хто володіє інформацією, той володіє світом. На жаль, сучасна школа не позбавлена ознак тоталітарного минулого: освіта вважається традиційно консервативною галуззю».
Але ж до школи ми приводимо наших дітей, і нікому не хочеться, аби вони почувалися беззахисними і заляканими. Тому вчіть дітей поводитися гідно, не уникайте розмов на «незручні» теми. Сподіваємося, що деякі психологічні поради допоможуть вам і вашим дітям у скрутних ситуаціях, змусять уважніше подивитися на себе і зробити перші кроки до роботи «над помилками». Ось деякі із цих правил.
Завжди зберігайте спокій. Якщо співрозмовник «забиває» вас, нагадайте йому, що висловитися хочуть усі люди, котрі чекають своєї черги.
Не обговорюйте співрозмовника, не пліткуйте за його спиною.
Чітко формулюйте, чого ви хочете.
Пам'ятайте слова філософа Бенджаміна Франкліна: «Людина у цьому житті може досягти чого завгодно, якщо не вимагатиме визнання власних заслуг».
А ось ці нескладні вправи допоможуть зняти емоційне напруження у конфліктній ситуації: робіть волоським горіхом колові рухи на долоні. Вправа розвиває м'язи рук. Покладіть горіх на кисть руки з боку мізинця (на долоні) й долонею іншої руки злегка натисніть. Протягом трьох хвилин зробіть горіхом колові рухи. Злегка промасажуйте кінчик мізинця.
Запам'ятайте: залагодити конфлікт легше на початку, поки взаємних претензій не накопичилось надто багато.