ВАСИЛЬ ДУРДИНЕЦЬ: «ДБАЄМО ПРО ДОЛІ,
ПОНІВЕЧЕНІ АТОМНИМ СМЕРЧЕМ»
Вибух на 4-му реакторі ЧАЕС став несподіванкою не лише для пересічних громадян, а й партійних функціонерів і урядовців: з усіх атомних станцій, що функціонували на теренах Союзу, Чорнобильська атомна станція вважалася найдосконалішою.
— Про те, що на станції сталася НП, довідався уночі з 25 на 26 квітня 1986 року,— розповідає Василь Васильович.— Повідомив мені про це начальник Київського обласного управління внутрішніх справ Володимир Корнійчук. Ми негайно відправили в зону трагедії оперативну групу на чолі з генералом Бердовим — заступником міністра. В самому міністерстві було сформовано оперативний штаб, який я очолював. Робота велась цілодобово.
— Відразу після аварії Вас призначили начальником оперативного штабу із забезпечення правопорядку поблизу аварії. Які завдання покладалися на працівників МВС?
— Ми відразу взяли під посилену охорону як станцію, так і прилеглу до неї територію, не допускаючи сторонніх осіб. Уся навколишня територія була, як з'ясували, провівши вранці 26 квітня радіаційну розвідку, уражена радіонуклідами і це могло зашкодити здоров'ю людей. Крім цього, як відомо, урядова комісія з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи ухвалила рішення евакуювати населення Прип'яті. 27 квітня — протягом трьох годин — усе було зроблено. Незважаючи на стислі терміни, вивезли майже 45 тисяч людей, для цього залучили понад дві тисячі одиниць автотранспорту. Під час евакуації міліціонери стежили за правопорядком, обходили квартири і допомагали дістатись автобусів дітям, людям похилого віку та хворим. 2–7 травня евакуювали людей з населених пунктів, які опинилися в 10- і 30-кілометровій зонах. Близько 30 тисяч осіб вивезли автотранспортом.
— Кадри кінохроніки, що зафіксували залишення людьми рідних домівок, нагадують початок війни, коли таким чином рятувались від ворожої навали...
— Згодний: я все це бачив на власні очі й від болю щеміло серце. Під час евакуації працівники міліції забезпечували охорону громадського порядку як у містах і селах, котрі люди полишали, так і в населених пунктах, де їм належало жити. Це, зокрема, в Іванківському, Поліському, Макарівському та Бородянському районах Київської області. Для забезпечення евакуйованих усім необхідним крамниці, підприємства громадського харчування перевели на продовжений робочий графік, працюючи цілодобово. На жаль, не обходилося без ексцесів передовсім з вини тих, хто, не витримавши морально-емоційного напруження, «гасили» його оковитою. На цьому ґрунті виникали конфлікти.
— Мені розповідали, що в ті дні в Прип'яті, інших населених пунктах з'явилися мародери.
— У перші післячорнобильські дні в Прип'яті, Чорнобилі, деяких селах зловмисники проникали в домівки евакуйованих і виносили їхнє майно. В роки війни таких називали мародерами і, як розповідають старі солдати, часто розстрілювали на місці. Але то було на війні. Працівники міліції, знаючи про це, патрулювали вулицями сіл і міст, часто затримували грабіжників, як мовиться, «на гарячому». Вони двічі злочинці: мало того, що зазіхнули на чуже, а ще подібним «промислом» завдавали шкоди іншим людям. Бо все майно, що потрапляло до рук нелюдів, які його збували, було забруднене радіонуклідами.
— Скільки часу Вам довелося провести на Чорнобильській станції?
— Проблемами, пов'язаними з ліквідацією наслідків аварії на 4-му блоці ЧАЕС, я безпосередньо займався протягом трьох років.
— У 1986 році через горнило Чорнобиля пройшли десятки тисяч людей. Чимало з них померли у розквіті сил. Як людину, котра про цю катастрофу знає не з чужих слів, а побувала в епіцентрі лиха, «вхопивши» чималу дозу радіації, Вас не тривожить ситуація, що склалася із соціальним захистом «чорнобильців»?
— Тривожить. Насамперед тому, що здоров'я учасників ліквідації аварії погіршується. Нагадаю, що найбільшу частку робіт, пов'язаних із наслідками лиха, виконували воїни армії, внутрішніх військ. Військовослужбовці, особовий склад міліції працювали на найнебезпечніших ділянках часто без елементарних засобів захисту. Задля справедливості скажу, що і їхні командири, в тому числі генерали, члени урядової комісії, не ховалися за спини підлеглих. Звісно, що безслідно це не минуло: захворюваність серед цієї категорії, попри те, що спливло 23 роки, не лише не зменшується, а й зростає. Приміром, у 1987 році понад 21 відсоток учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи було визнано здоровими, а торік ця цифра становила чотири відсотки. Найбільше дошкуляють недуги органів дихання, крові, онкологія. Кількість інвалідів з-поміж них перевищує 100 тисяч осіб. Серед працівників системи МВС — близько 8 тис. чоловік.
— В Україні діє закон, яким «чорнобильцям» гарантується соціальний захист. Зокрема, безкоштовне забезпечення ліками, санаторно-курортними путівками. Проте люди, яких він стосується і з якими я спілкувався, незадоволені реалізацією положень цього закону.
— Так, Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» діє давно і гарантує постраждалим чимало пільг і гарантій. Але біда у тім, що він не виконується як слід: у держави, обтяженої безліччю проблем, які теж потребують вирішення, з року в рік не вистачає коштів. Скажімо, для забезпечення понад 2 мільйонів потерпілих путівками до санаторіїв і пансіонатів, ще у 2007 році потрібно було майже 5 мільярдів гривень. А Державним бюджетом на 2009 рік передбачено лише 330 мільйонів, тобто 6 відсотків від потреби.
Подібних фактів безліч. Водночас держава, незважаючи на труднощі, вишукує можливості для поліпшення соціального становища потерпілих. Цього року, приміром, незважаючи на фінансову кризу, вперше за останні 12 років збільшено розмір одноразової компенсації при встановленні інвалідності учасникам ліквідації наслідків катастрофи у десять разів. Інваліди 1-ї групи отримуватимуть близько 4 тисяч гривень, а не 379, як раніше. А мінімальна пенсія інвалідів-«чорнобильців» з числа тих, хто працював на станції у 1986 році, минулого року із 467 гривень зросла до 980. Це по третій групі. А інваліди 1-ї групи почали отримувати 1200 гривень замість 540. Загалом, за підрахунками Міністерства фінансів, видатки на соціальний захист і пенсійне забезпечення «чорнобильців» поточного року (порівняно з минулим) зросли на 30 відсотків.
Розумію, що цих грошей замало для вирішення соціальних проблем «чорнобильців». Слід зауважити, що 90 відсотків бюджетних коштів спрямовується саме на розв'язання проблем, які мають соціальне забарвлення.
— Василю Васильовичу, Ви очолюєте Українську асоціацію «Чорнобиль» органів і військ МВС, до якої входять працівники та ветерани органів внутрішніх справ і внутрішніх військ. Хотілось би почути про її здобутки і проблеми.
— Проблеми, породжені Чорнобильською аварією, не зникли й досі, а деякі загострилися. Зважаючи на це, Асоціація підготувала до відповідних державних установ пропозиції про внесення змін до Указу Президента України від 10 травня 2006 року «Про заснування довічних державних стипендій для військовослужбовців, осіб рядового і молодшого начальницького складу органів внутрішніх справ України, які брали безпосередню участь у гасінні пожежі на Чорнобильській АЕС та її охороні 26 квітня 1986 року». Річ у тім, що, згідно із цим указом, право на отримання стипендій надається лише тим, хто брав участь в охороні та гасінні пожежі на 4-му енергоблоці ЧАЕС 26 квітня 1986 року (всього 25 осіб).
Ухвалення запропонованих змін до указу Президента дасть можливість додатково 34 учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС системи МВС, які захворіли на гостру променеву недугу, отримувати довічні державні стипендії.
Окрім того, ми постійно нагадуємо владі про проблеми, які найбільше непокоять наших колег із числа потерпілих від радіації. Так, спільно з Громадською радою, яка діє при Міністерстві з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків від Чорнобильської катастрофи, іншими громадськими організаціями підготували звернення до Прем'єр-міністра України Юлії Тимошенко, в якому поінформували її про незадовільний стан виконання державних програм, що стосуються соціального захисту «чорнобильців», зокрема житлової. Адже в чергах на отримання житла чи його поліпшення перебувають 508 учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи з числа працівників міліції.
До наших спільних із керівництвом МВС здобутків можна віднести введення в експлуатацію медичного реабілітаційного центру «Шаян» Хустського району Закарпатської області. В ньому водночас оздоровлюються близько 100 працівників МВС і ветеранів-«чорнобильців». Сподіваємось, що в недалекому майбутньому запрацює філія цього центру.
Словом, проблем, над вирішенням яких потрібно працювати, вистачає. Щороку міністр внутрішніх справ України затверджує програму з підготовки та проведення заходів соціального захисту осіб, котрі постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, яку готують Асоціація «Чорнобиль» органів і військ МВС спільно із Міністерством внутрішніх справ.
Ми в Асоціації в полі зору тримаємо проблеми лікування і оздоровлення «чорнобильців» з числа ветеранів і працівників МВС, насамперед інвалідів. Переконані, що вони повинні щороку лікуватись в санаторіях безкоштовно. Не забуваємо й про родини колег, які загинули або померли.
До наших планів входить, зокрема, спорудження на подвір'ї Міністерства внутрішніх справ Алеї Слави героїв-«чорнобильців».
Інтерв'ю провів Сергій ЗЯТЬЄВ
Візитна картка
співрозмовника Василь Дурдинець народився на Закарпатті. Після закінчення юридичного факультету Львівського державного університету працював у партійних і державних органах заступником, а в 1982-му — першим заступником міністра внутрішніх справ УРСР. На цій посаді пробув до лютого 1991 року. Двічі його обирали народним депутатом України, 1992-го — першим заступником Голови Верховної Ради України. У 1995–1997 рр. — віце-прем'єр-міністр, перший віце-прем'єр-міністр, в. о. прем'єр-міністра України. В 1999–2002 роках — міністр з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.
Василь Дурдинець є головою Української асоціації «Чорнобиль» органів і військ МВС, а також очолює громадську колегію при МНС України. Генерал внутрішньої служби. Нагороджений багатьма відзнаками.