ЗАКОН НА ВАРТІ ЖИТТЯ
Право на життя гарантується Загальною декларацією прав людини, у ст. 3 якої зазначено: «Кожна людина має право на життя, на свободу й на особисту недоторканність». Визнано це право і Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, у ст.6 якого наголошується, що це право «має бути захищене законом» та «ніхто не може бути позбавлений життя свавільно». Зафіксоване воно й у Конвенції ООН про права дитини. Ситуацію із дотриманням цього права в нашій державі дослідили експерти Української Гельсінської спілки.
ДЕРЖАВА ДОКЛАДАЄ НЕДОСТАТНЬО ЗУСИЛЬ,
АБИ ГАРАНТУВАТИ ОДНЕ З НАЙВАЖЛИВІШИХ ПРАВ ГРОМАДЯН
П'ять убивств
у в'язницях Згадані положення мають універсальний характер і повинні міститися в інших міжнародних документах. Тож про право на життя йдеться у Європейській конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, передбачене воно й Конституцією України.
Особу можуть позбавити життя в разі крайньої необхідності. Це може зробити правоохоронець для захисту будь-кого від насильства або щоб запобігти втечі правопорушника. Чи правомірно була застосована сила з боку правоохоронних органів у таких випадках, має з'ясувати розслідування. Однак, як засвідчують вітчизняні реалії, воно не завжди провадиться належним чином. Протягом 2008 року розслідувано 52 кримінальні справи стосовно застосування вогнепальної зброї працівниками міліції (через це загинуло четверо людей, 27 осіб поранено). З'ясовано, що в шести випадках це було зроблене неправомірно.
Держава несе відповідальність за життя осіб, які перебувають під її контролем: у збройних силах, державних лікарнях, місцях позбавлення волі. Як повідомляє оборонне відомство, протягом останніх трьох років спостерігається стійка тенденція до зменшення кількості загиблих військових під час виконання ними службових обов'язків. Однією з основних причин загибелі в армії торік були самогубства — п'ять випадків. До цих фатальних кроків військовиків підштовхнули сімейні та побутові негаразди. Дві особи загинуло під час занять з бойової підготовки (позаторік — семеро). Інколи до смерті солдат призводять випадки «дідівщини». Останнім часом ці грубі правопорушення почали прискіпливіше розслідувати, у резонансних випадках суд виніс винним вирок.
Залишаються істотною проблемою численні порушення права на життя в ізоляторах тимчасово тримання, слідчих ізоляторах, установах виконання покарань. Торік у в'язницях засуджені скоїли п'ять умисних убивств, а чотирьом особам завдано тяжких тілесних ушкоджень.
Привертає увагу деяке зниження рівня смертності серед немовлят. Водночас у державі не запроваджено належного контролю за ефективністю системи охорони здоров'я. Варто в цьому зв'язку ознайомитися із зарубіжним досвідом, який пропонує зразки такого підходу. Наприклад, у Великій Британії цими питаннями опікується спеціальний омбудсман. В Італії діє трибунал із захисту прав пацієнтів, представники якого є по всій країні. У США працюють комісії з лікарської етики, у складі котрих є лікарі, юристи, представники страхових компаній.
Як свідчить статистика, торік найчастіше причиною смерті в нашій країні ставали дорожньо-транспортні пригоди, алкогольне чи інші види отруєнь та самогубства. Запровадження наприкінці 2008 року значно суворіших покарань за порушення правил дорожнього руху суттєво зменшило кількість жертв ДТП. Що ж до інших причин, то вони залишаються поза увагою держави, адже вона не втілює ефективних програм протидії алкоголізму та самогубствам.
Що заважає ефективному розслідуванню? Держава зобов'язана гарантувати дотримання законів, котрими заборонено свавільне позбавлення життя, належним (оперативним і незалежним) розслідуванням усіх таких підозрілих випадків. Однак ці принципи часто ігнорують. Більшість заяв потерпілих про вчинення злочину повертається без порушення кримінальної справи. За повідомленням МВС, цей показник торік становив майже 75%. Без відкриття карної справи неможливо провести належне розслідування, зокрема, судово-медичну експертизу чи обшук, у багатьох випадках навіть не допитують свідків. Ще один нюанс, що не сприяє належному розслідуванню: свідок не несе кримінальної відповідальності за неправдиві свічення, якщо карну справу не порушено.
Відмову у відкритті карної справи може скасувати суд, але таке запізніле відновлення законності на ефективність розслідування зазвичай не впливає. Жертвам злочинів складно отримати доступ до матеріалів розслідування, їх не інформують про його перебіг. Часто-густо виникає проблема з визнанням процесуального становища потерпілого, адже робиться це згідно з окремою постановою слідчого.
На тому, що не все гаразд у цій сфері, наголошує прокуратура. За визнанням цього відомства, кримінальні справи порушуються повільно, першочергові слідчі дії виконуються невчасно. Торік прокуратура скасувала 59,1 тисячі незаконних постанов про зупинення слідства і 6,5 тисячі постанов про закриття справ.
Огляд місця події часто проводять не слідчі, а дільничні інспектори або дізнавачі без залучення судово-медичних експертів. Це призводить до ухвалення незаконних процесуальних рішень, серед яких і відмова в порушенні карної справи попри наявність ознак насильницької смерті. Торік працівники прокуратури скасували 48 таких постанов.
Яскравим прикладом негараздів у сфері захисту права на життя є справа «перевертнів». Обвинувачують 12 осіб, серед них і колишніх офіцерів міліції, які протягом 1997–2002 років у Києві та столичній області викрадали людей з метою отримання викупу. Слідством доведено, що на їхньому рахунку — 11 убивств заручників. Ватажок банди — підполковник міліції, колишній старший уповноважений Управління боротьби з організованою злочинністю Ігор Гончаров — 2003 року загинув у СІЗО за загадкових обставин. Апеляційний суд Києва почав розгляд справи у 2005 році. Щойно слухання наближалося до завершення, служителям Феміди... ставало зле, один з них навіть помер. У березні 2009-го призначено новий склад суддів і народних засідателів, але після майже чотирьох років слухань справу розглядатимуть спочатку.
Представники Української Гельсінської спілки подали рекомендації, які поліпшили б стан дотримання права на життя. Вони, зокрема, наполягають, аби були запроваджені ефективні механізми розслідування смертей, насамперед спричинених діями працівників правоохоронних органів. Належить внести зміни до кримінально-процесуального законодавства з метою надати більше прав потерпілим, родинам загиблих та посилити їхній вплив на перебіг розслідування. Має бути закріплена можливість для потерпілих ознайомитися з усіма матеріалами після його завершення. Слід гарантувати здійснення незалежної судово-медичної експертизи для з'ясування причин смерті особи. На часі — ухвалення Закону України «Про права пацієнтів».
Наша держава має також підписати та ратифікувати Міжнародну конвенцію щодо захисту всіх осіб від насильницького зникнення, схвалену Генеральною Асамблеєю ООН 2006 року.