ПІВНІЧНИЙ КАВКАЗ
ЗНОВУ РОЗБУРХАНИЙ
Останніми тижнями спостерігається ескалація насильства у східній частині Північного Кавказу, що охоплює Інгушетію, Чечню і Дагестан. Квінтесенцією її став вибух 17 серпня у Назрані (Інгушетія) біля приміщення місцевого відділення МВС, у якому загинуло 25 осіб, а понад триста було поранено. У другій половині серпня у замахах терористів-смертників у столиці Чечні — Грозному позбулись життя більше десяти міліціонерів. Напади на представників силових і правоохоронних російських структур також відбуваються майже щодня у Дагестані. Відповідальним за нинішню ескалацію є радикальне ісламське угруповання. У червні й липні в Інгушетії та Дагестані дійшло до серії вбивств місцевих політиків і представників місцевих структур безпеки. У замаху, серед інших, загинув міністр внутрішніх справ Дагестану, а 22 червня стався невдалий замах на інгуського президента Юнус-Бека Євкурова. Найбільш нестабільна і гостра ситуація зберігається в Інгушетії. До середини серпня відносно стабільною територією була Чечня, якою авторитарно править Рамзан Кадиров. Останні замахи у Грозному засвідчують: ескалація насильства поширюється і на цю республіку. Хоча насильство на Кавказі має перманентний характер, нинішню хвилю терористичних замахів і збройних нападів можна порівняти лише з подіями 2002–2004 років. Тоді масштабний терор спостерігався не тільки на Кавказі, а й у Москві. Відповідальність за більшість нападів і збройних акцій взяло на себе ісламське збройне угруповання на чолі з чеченським командиром Доккою Умаровим. Проголошеною метою бойовиків, ймовірно, пов’язаних із міжнародним тероризмом, є повалення місцевої існуючої влади, відрив кавказьких республік від Росії й проголошення на цій території Кавказького Емірату, де діятиме право шаріату. Головною метою нападів моджахедів, які становлять грізну військову силу, є силові структури (головним чином республіканські) та мусульманські духовні, котрі співпрацюють з ними. Найважливішою причиною активізації й радикалізації ісламського збройного угруповання є нездатність центральної та республіканської влади вирішувати існуючі в регіоні соціально-економічні проблеми, а також діяльність силових структур, які під приводом боротьби з «міжнародним тероризмом» переслідують не пов’язані з офіційними ісламськими структурами середовища мусульман і масово порушують права людини. В результаті зростає суспільна підтримка ісламських бойовиків, котрі обіцяють ліквідувати політичну систему, засновану на мафіозно-кланових зв’язках. Моджахеди також нападають на осіб, чия поведінка не відповідає нормам шаріату (приміром, у серпні у дагестанському Буйнакську вони застрелили сімох повій). Хоча ісламські бойовики володіють можливостями організовувати серії замахів, не можна виключати, що нинішня хвиля насильства є справою федеральних силових структур (частина замахів могла відбуватись через провокацію або бездіяльність «силовиків», як це спостерігалось у минулому, наприклад, під час рейду підрозділів Шаміля Басаєва на Дагестан улітку 1999 року). Симптоматично також, що ескалація насильства відбувається безпосередньо після скасування у квітні нинішнього року режиму антитерористичної операції у Чечні (він діяв з 1999-го). Це рішення викликало незадоволення федеральних силових структур, оскільки означало обмеження їхніх повноважень у Чечні (передбачалось скорочення військ, які перебувають у республіці). Заслуговує на увагу і те, що останнім часом у Чечні відбулось багато актів насильства. Порівняно з Інгушетією та Дагестаном бойовики там відносно слабші, президент Кадиров контролює внутрішню ситуацію. Крім того, вартий уваги факт, що у замахах гинуть майже винятково представники місцевих, а не федеральних силових структур. Не можна виключати, що дестабілізація ситуації була спровокована чи стала можливою завдяки російським «силовикам» із метою доведення Кремлю, що місцеві лідери не здатні забезпечити стабільність регіону, тому повноваження силових структур на Кавказі мають бути розширені. Дестабілізація ситуації на Північному Кавказі, що спостерігається, досі не отримала однозначної відповіді з боку центральної влади (заплановано лише розширене засідання уряду з приводу ситуації в регіоні). Виникає враження, що відсутній єдиний центр координації політики щодо регіону, а рішення ухвалюють у кількох центрах (Кремль, міністерство внутрішніх справ, ФСБ, міністерство оборони). Ймовірно, у Москві триває безперервна дискусія стосовно формату політики на Кавказі, який зводиться до вибору між суто силовими методами і політикою, спрямованою на посилення ролі республіканської влади. Останніми роками Кремль непослідовно намагався реалізувати обидві концепції водночас, але без очікуваного результату. Про відсутність однозначної політичної лінії стосовно Кавказу можуть свідчити ухвалені останнім часом у РФ суперечливі рішення. З одного боку, Москва збільшує військову присутність в регіоні (у серпні до Дагестану передислоковано три полки внутрішніх військ МВС) і безпосередній нагляд центру за місцевими силовими структурами. 24 серпня було скасовано режим антитерористичної операції поблизу Назрані (запроваджений після замаху на Євкурова), а президент Інгушетії, котрий має підтримку Москви, проти поширення його на всю республіку (за це виступали «силовики»), оголосивши про збільшення чисельності інгуської міліції з чотирьох до семи тисяч осіб. Незалежно від дій Москви складно прогнозувати, чи приведуть вони до вирішення назрілих і перезрілих проблем Північного Кавказу. Якщо оберуть силовий варіант, то підтримка населення для ісламських бойовиків та їхня активність зростатиме. Спроба обмеження повноважень федеральних силових структур, у свою чергу, може підштовхнути їх до дій, які ще більше дестабілізують ситуацію у регіоні. Отже, найближчим часом можна очікувати чергових актів насильства, не виключаючи збройного конфлікту величезного масштабу. Євген ПЕТРЕНКО також у паперовій версії читайте:
|