ЖИВИТЬСЯ ГРІШМИ,
ЗВЕСЕЛЯЄТЬСЯ КРОВ’Ю
Першого вересня 1939 року фашистська Німеччина вторглась у Польщу, яка першою з країн Європи випробувала на собі тактику «блискавичної війни» або бліцкригу. Саме таку тактику планували реалізувати війська вермахта на території СРСР. Друга світова (1939–1945) стала найбільшою війною, а точніше глобальною гуманітарною катастрофою в історії людства. В неї було втягнуто 62 держави (із них 37 брали участь у бойових діях), на території яких проживало 80% населення земної кулі. Військові дії охоплювали території 40 країн. За різними оцінками, загинуло від 50 до 70 мільйонів людей.
70 РОКІВ ТОМУ РОЗПОЧАЛАСЯ ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА
1. Причини Другої світової війни прийнято шукати в політико-економічній ситуації, що склалась після Першої світової. В 20-ті роки Німеччина, якій було завдано дошкульного удару, залишалась вкрай нестабільною державою. До того ж світова економічна криза, що розпочалась 1929 року, вдарила по Німеччині більше, ніж по інших. На початку 30-х країна нагадувала порохову бочку: галопуюча інфляція, тотальне безробіття, відчуття приниженості через програш у війні. Саме ці чинники породили Націонал-соціалістичну робочу партію, що проголошувала водночас національне відродження і соціальний захист населення. Нацисти стрімко стають популярними. На мітингах вони заявляють: причиною бід Німеччини є утиск великої нації — Версальська система в міжнародній політиці, євреї та комуністи всередині країни. Прості гасла, схильність до театральних ефектів лідера нацистів Адольфа Гітлера привертають увагу простих виборців і еліти.
На початку 1933-го він стає главою уряду — канцлером. Через кілька місяців влаштовує провокацію з підпалом рейхстагу й звинувачує у зраді батьківщини своїх головних супротивників — комуністів. Відтоді Німеччина стала однопартійною диктатурою, а ті, хто мав інші політичні вподобання, заполонили концтабори. Щоб підняти економіку, фюрер узяв курс на відновлення військової промисловості та інфраструктури. На міжнародній арені Гітлер вдало використовує метод залякування переможців Першої світової війни комуністичною загрозою з боку СРСР, представляючи свою країну як буфер між Заходом і Радянським Союзом. У 1935 році Третій Рейх запроваджує загальну військову повинність. Через рік німці безкарно вводять війська в демілітаризовану Рейнську область. У 1938-му Гітлер, усупереч планам Італії, проводить «аншлюс» Австрії, а потім штучно організовує «Судетську кризу» — так званий «національний рух» німців на заході та півночі Чехо-Словаччини за приєднання до Німеччини. Після цих демаршів стає зрозуміло: війни не уникнути.
15 березня 1939 р. на саміті в Мюнхені прем’єр-міністри Великої Британії та Франції дають згоду на включення Судетів до складу Німеччини, незважаючи на те, що раніше ця територія навіть не входила до її складу. Чехо-Словаччина пристає на мюнхенські умови і залишає Судети, де розташовані її оборонні укріплення, створені на випадок війни. Так ця країна виявилась, як згодом і Польща, беззахисною перед німецькою агресією. На думку багатьох істориків, Мюнхенська угода (або Мюнхенська змова) — «прояв сліпоти, зради і боягузтва, тріумф політики заспокоєння і миру будь-якою ціною». Ця угода «безперечно відчинила двері Другій світовій війні, забезпечивши Гітлеру безкровну перемогу там, де він, ймовірно, зазнав би нищівної поразки». Після Мюнхена фюрер висуває претензії Польщі — спочатку йдеться про надання територіального сухопутного шляху до Східної Пруссії, а потім про проведення референдуму щодо належності «польського коридору». Після надання Польщі гарантій її незалежності з боку Великої Британії та Франції стає зрозуміло: війна Німеччини з цими державами лише справа часу.
2. Західні країни відправляють до СРСР дипломатичні місії для переговорів про військовий союз. Проте перемови зриваються, незважаючи на пропозиції створення єдиного фронту взаємодопомоги. У своїх мемуарах Вінстон Черчілль згадував: «Перешкодою до укладення угоди був жах, який прикордонні держави відчували перед радянською допомогою у вигляді радянських армій... Польща, Румунія, Фінляндія і три прибалтійські країни не знали, чого вони більше бояться — німецької агресії або російського порятунку...».
Тим часом Кремль грав у дипломатичну гру за власними правилами. У травні 1939 року Йосиф Сталін терміново замінює наркома закордонних справ Максима Літвінова — послідовного антинациста — на В’ячеслава Молотова. На думку Черчілля, «для безпеки Росії потрібна була інша зовнішня політика, і для неї знайшли нового виразника». На Заході цю обставину, а також політичний курс, що проводився новим наркомом, сприйняли як тотальний поворот СРСР у бік Третього Рейху.
23 серпня 1939-го в Москві підписують договір про ненапад між СРСР і Німеччиною (пакт Молотова-Ріббентропа), а також секретні додатки до нього. Попри те, що більшовики вже знають про майбутнє вторгнення Німеччини до Польщі, Сталін затверджує розділ Польщі між Москвою та Берліном по лінії Керзона — кордону Росії й Польщі, який пропонувався при встановленні нових розмежувальних ліній після Першої світової. За деякими даними, до складу Радянського Союзу, у разі німецько-польської війни, мають увійти території Західної України і Західної Білорусі, які опинились у складі Польщі після 1920 року. До сфери радянських інтересів потрапляють також Латвія та Естонія.
Усю міць відродженої військової інфраструктури нацистів випробувала на собі Польща. Саме вона якнайкраще підходила для реалізації на практиці стратегії бліцкригу. За планом «Вайс» стратегічне зосередження й розгортання німецьких військ завершилось 25 серпня, але наступ відклали через готовність Великої Британії виступити на боці Польщі й нерішучість Муссоліні. Загалом на польському кордоні вермахт зосередив понад 50 із 75 дивізій. Їх підтримували два повітряні флоти, що мали понад дві тисячі бомбардувальників і винищувачів. Загальна кількість солдатів і офіцерів сягала 2 млн. Німецьким військам протистояла армія, що налічувала 1 млн 750 тис. солдатів і офіцерів, але не мала достатньої кількості танків, літаків, гармат.
У перші дні наступу організований опір польської армії було зламано. 8 вересня її головні сили розгромлено, значну їхню частину оточено. Опір чинила лише армія, що обороняла варшавський напрямок і столичний гарнізон. Героїчною сторінкою польської історії стала оборона півострова Вестерплятте, міст Варшави, Кракова, Гдині. 17 вересня, коли крах Польщі був очевидним, польський кордон перейшли радянські війська. На вимогу Гітлера, Червона армія форсовано просувалась, щоб перетнути відступаючим польським солдатам і біженцям шлях до Румунії. Згідно з домовленостями, зафіксованими в таємному протоколі, німецьке командування відвело свої війська за демаркаційну лінію від Львова і Бреста. Перед тим поблизу Бреста, Гродно, Ковеля й Пінська відбулись спільні паради військ-переможців. 22 вересня було встановлено попередню демаркаційну лінію між військами, а 28 вересня в Москві Ріббентроп, за дорученням Гітлера, підписав разом із Молотовим договір про дружбу й кордон, таємні протоколи про розподіл сфер впливу та співпрацю між двома державами. Цей договір зафіксував розділ Польщі та лінію радянсько-німецького кордону. Тепер межа проходила майже по етнографічному кордону проживання поляків, з одного боку, та українців і білорусів — з іншого. Землі з польським населенням залишились у складі Німеччини, а СРСР отримав Литву. Таким чином, до Німеччини відійшло 48,6% території Польщі й 69,9% її населення, а до СРСР — 51,4% території й 30,1% населення. Радянське керівництво охрестило поділ Польщі «визвольним походом» задля з’єднання Західної України й Західної Білорусі з УРСР і БРСР.
3. Чи не найбільшою жертвою змови двох диктаторів стала Україна. Вступ радянських військ у Західну Україну і Західну Білорусь населення сприйняло неоднозначно. Частина вітала Червону армію як визволителів, інша сприйняла як окупантів. І справді, у 1939 р. у Західній Україні більшовики заборонили діяльність національних партій, багатьох громадських, культурних, наукових, торговельних і промислових товариств, установ. На території Західної України відбулись вибори до Народних зборів. На основі звернення Народних зборів позачергова сесія Верховної Ради СРСР у листопаді 1939-го ухвалила закон про включення Західної України до складу СРСР і возз’єднання її з Українською РСР. На території Західної України створили шість областей — Львівську, Станіславську (згодом Івано-Франківська), Волинську, Тернопільську, Рівненську й Дрогобицьку, яку в 1959 р. об’єднали зі Львівською. Аналогічно вирішилась доля Західної Білорусі, яку включили до складу Білоруської РСР. Так зване «возз’єднання» призвело до масових репресій на українських і білоруських територіях, звідки сталінський режим депортував і потім переважно знищив близько півтора мільйона осіб. І це лише до 22 червня 1941 року. Ці події 70-річної давнини залишили трагічний відбиток в Україні. Одна лише цифра (майже 8 мільйонів людських життів, безпосередніх втрат українського народу в Другій світовій) багато про що свідчить.
22 червня 1941 року розпочалась фашистська навала на СРСР. Відповідно до плану «Барбаросса» (директива № 21 від 18 грудня 1940 р.) німецькі війська на Східному фронті також ставили за мету провести блискавичну війну. За два тижні вермахт планував за допомогою раптових комбінованих ударів танкових і механізованих військ та авіації оточити і знищити головні сили Червоної армії в західних районах СРСР, просуваючись вглиб країни, та вийти на лінію Архангельськ— Астрахань. Як вирішилась доля планів Адольфа Гітлера, відомо...
Нині активно дискутується питання про значення пакту Молотова-Ріббентропа і секретного протоколу до нього. На думку багатьох істориків, у 1939-му плани комуністів не відрізнялись від планів нацистів. Адже більшовики прагнули «роздмухати світову пожежу комунізму». Як наслідок, економіка СРСР була поставлена на воєнно-економічний конвеєр. Сталін був переконаний: «війна знесилить Європу, котра стане легкою здобиччю. Народи приймуть будь-який режим, який прийде після війни». Цілком реально, що радянський диктатор задумав вторгнення до Німеччини. Проте трохи запізнився з датою — стратегічне розгортання збройних сил СРСР на Заході й Сході планувалось на червень...1942 року. Недарма Віктор Суворов у своєму «Криголамі» зауважував: Сталін, підписуючи 23 серпня 1939 року горезвісний пакт із Гітлером, готувався до наступальної війни проти Німеччини саме на її території. Хто кого переграв у цій дипломатичній грі, ми знаємо. Але гра, яку розпочали два диктатори, коштувала надто багато життів...