ПЕНІТЕНЦІАРНА СИСТЕМА: ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ
Кримінально-виконавчу систему називають закритою, специфічною і такою, що важко піддається реформуванню. У ній накопичилося чимало взаємопов'язаних проблем, розв'язання будь-якої з них, проте, не впливає на вирішення інших. За цих умов новопризначений голова Державного департаменту України з виконання покарань генерал-майор внутрішньої служби Олександр Галінський наголосив: обличчя очолюваної ним структури має бути людським.
НОВИЙ КЕРІВНИК СТРУКТУРИ ОБІЦЯЄ, ЩО ЇЇ ОБЛИЧЧЯ
БУДЕ ЛЮДСЬКИМ
Двічі лауреат... антипремії Система виконання покарань порівняно з іншими органами влади є рудиментом радянського зразка і потребує докорінного реформування. У цій системі не обійтися самою лише «перестановкою ліжок», потрібно змінити філософію покарання, базові принципи функціонування державної кримінально-виконавчої служби, кримінально-виконавче законодавство і, безперечно, практику. Необхідно виконати зобов'язання, взяте нашою державою перед Радою Європи 14 років тому і, попередньо демілітаризувавши пенітенціарне відомство, підпорядкувати його Міністерству юстиції.
Департамент двічі був лауреатом антипремії Української Гельсінської спілки з прав людини «Будяк року» через найбрутальніші порушення в цій сфері.
Незадоволення тим, як досі реалізовувалася стратегія в системі виконання покарань, висловила Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко. Вона наголосила, що уряд має намір удосконалити діяльність пенітенціарної системи в тісній взаємодії з правозахисними організаціями.
Уперше за часи незалежності кандидатуру на посаду керівника зазначеного відомства погоджували з представниками громадськості, правозахисними організаціями. Під час процедури призначення на засіданні уряду були присутні керівники Центру правової допомоги населенню «Громадський захисник» та директор з програмної діяльності Міжнародного фонду «Відродження» Олександр Беца, їхню думку взяли до уваги. За словами виконувача обов'язків міністра юстиції Євгена Корнійчука, це стало першим кроком до того, аби система виконання покарань «вийшла з тіні».
На відміну від свого попередника, Олександр Галінський пройшов усі щаблі цієї служби. До призначення на посаду голови департаменту очолював його управління в Одеській області. Він пообіцяв зробити пенітенціарну систему демократичною та відкритою для громадськості, щоб мати можливість отримувати об'єктивну інформацію про порушення і недоліки в діяльності відомства, якщо вони замовчуються його працівниками. Найбільшу проблему Олександр Галінський вбачає в системі слідчих ізоляторів, вважає, що вона потребує докорінного реформування. Він також висловив намір ініціювати зміни до законодавства, які б сприяли демократизації пенітенціарної системи і розширили форми покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Окремо генерал висловив турботу про соціальні гарантії для працівників системи, підвищення їхньої зарплатні, а також забезпечення необхідної релаксації, адже вони несуть службу в нелегких психологічних умовах.
Реконструкція, реорганізація, ресоціалізація Спадщина, яку отримав Олександр Галінський, є важкою. У схваленій главою держави концепції реформування Державної кримінально-виконавчої служби, виконати яку заплановано до 2017 року, визначено основні напрями цього процесу. Ідеться, зокрема, про те, що засуджених тримають у приміщеннях казарменого типу, у кожному з них перебуває по кілька десятків людей. Більшість будівель та інженерних мереж в установах виконання покарань та в слідчих ізоляторах споруджено понад півстоліття тому і потребує негайної реконструкції або капітального ремонту. На часі — технічне переоснащення установ задля створення належних умов тримання всіх категорій засуджених, перехід до блочної системи.
З метою ресоціалізації спецконтингенту необхідно максимально зменшити різницю між умовами життя в колоніях та на волі. Для цього слід поліпшити матеріально-побутові умови засуджених, збільшити нормативи витрат на їхнє утримання. Брак необхідного для цього фінансування можна компенсувати, здійснивши реорганізацію виробництва, на якому працює спецконтингент. Важливо переглянути перелік продукції, котру там виготовляють. Не секрет, що велика її частина є неконкурентоздатною через низьку якість і недостатню кваліфікацію робітників. До того ж немає можливості залучати до праці всіх засуджених. Обладнання на підприємствах установ виконання покарань та професійно-технічних навчальних закладах при них є застарілим.
Значна кількість засуджених має низький освітній рівень, педагогічно занедбана. Проте кримінально-виконавча система покликана повернути в суспільство особу, здатну жити за визначеними в ньому нормами, тобто ставити собі за мету ресоціалізацію. Цьому мало посприяти створення соціально-психологічної служби, в основі діяльності якої — індивідуальний підхід до кожного засудженого. Однак втілити його заважає недофінансування. Згідно з рекомендованим Радою Європи нормативом на 20 представників спецконтингенту має бути один психолог. У нашій країні один такий фахівець у виправній колонії опікується 600 особами. І це ще не межа. За повідомленням департаменту, у слідчих ізоляторах на одного психолога припадає майже тисяча ув'язнених. Чи може він за таких умов провадити індивідуальну роботу з підопічними?
Важко переоцінити роль кримінально-виконавчої інспекції, котра здійснює контроль за виконанням покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Нині на обліку в ній перебуває майже половина всіх засуджених, надалі її значення зростатиме через збільшення таких видів покарань. Колишнє керівництво департаменту видавало бажане за дійсне, представляючи цю структуру як аналог зарубіжних служб пробації, мета яких — соціальна допомога засудженим і звільненим, а також виховна робота.
Проте на практиці діяльність згаданої вітчизняної структури є формальною. Тож 48% засуджених, котрі перебувають на обліку кримінально-виконавчої інспекції, трудовою діяльністю не займаються, 2,6% мають статус безробітного.
У самих установах виконання покарань виховна робота не провадиться, підміняється насильством з боку персоналу. Виховання зводиться до двох-трьох бесід на рік, часто про це робиться формальна відмітка в індивідуальних програмах роботи із засудженими. Профілактична робота з ними не ведеться, представники департаменту посилаються на те, що ця діяльність належить до компетенції органів внутрішніх справ.
Для виконання завдань, поставлених перед пенітенціарною системою, необхідно створити профільний вищий навчальний заклад. Адже навіть будівництво і реконструкція закладів системи виконання покарань має відбуватися з огляду на найновіші досягнення науки і техніки, щоб не «закопувати» кошти в морально застарілі об'єкти. Украй необхідними є сучасні знання у сфері психології та педагогіки. Варто подумати і про створення в майбутньому профільного науково-дослідного центру.
Окремо слід згадати про персонал, адже він несе безпосередню відповідальність за грубі порушення режиму в установах (а це не сприяє ані виправленню представників спецконтингенту, ані їхній ресоціалізації), за те, що туди незаконно потрапляють заборонені предмети (від ножів до наркотиків), за втечу з місць позбавлення волі. Тож слід зацікавити сумлінних працівників у службі в пенітенціарній системі.
Новий керівник системи виконання покарань заявив про намір повернути довіру до неї з боку суспільства, зробити її відкритою для ефективного нагляду за дотриманням прав людини, для громадського і міжнародного контролю. Якщо слово буде дотримане, то вітчизняна кримінально-виконавча служба наближатиметься до європейських норм.