ЗАПРОШЕННЯ ДО ЧАЙНОГО БУДИНОЧКА
Невичерпним є інтерес до стародавніх обрядів різних народів, до тих звичаїв, у яких відображено глибини давньої культури, традиційної психології. Сьогодні розповімо про японський культ чаю, одним з утілень якого є спорудження витончених чайних будиночків.
Чайну церемонію вважають унікальним мистецтвом, властивим лише японцям. Японською мовою цей звичай називається «тяною». Церемонія відбувається за строго визначеними правилами під керівництвом «майстра чаю» — людини, яка запарює та розливає напій. Майстер відіграє роль жерця. Особливості чайної церемонії пов'язані з японською релігійно-філософською течією (певною мірою поширеною й у сучасній Європі), що має назву «дзен-буддизм».
Згідно зі старовинною легендою, церемонія священного пиття чаю прийшла до Японії з Китаю. Розповідають, що одного разу перший патріарх буддизму Бодхідхарма здійснював сеанс самоспоглядання, самозаглиблення (медитації) й раптом відчув, що його долає втома, очі самі заплющуються. Тоді він так розсердився сам на себе, що вирвав власні повіки й кинув їх на землю. Незабаром на цьому місці виріс незвичайний кущ із соковитим листям. Через деякий час учні Бодхідхарми помітили, що коли запарити це листя в гарячій воді, то вийде напій, який допомагає залишатись бадьорим.
За іншими джерелами, чайна церемонія не пов'язана з буддизмом, а була запроваджена одним з найвизначніших давньокитайських мудреців — Лао-цзи. Цього філософа називали «старою дитиною»; він володів найбільшою у світі чорною перлиною, що мала чарівні властивості. Як свідчить історія, досягши віку 200 років, Лао-цзи покинув Китай, на прощання залишивши книгу, у якій було викладене його вчення. В основі цього вчення — уявлення про закони, яким підкоряються і люди, і боги, і весь Всесвіт. Створена філософом чайна церемонія полягала в куштуванні «золотого еліксиру» — чайного напою. Коли Китай у ХІІ ст. був завойований монголами, церемоніал поступово зник, від нього залишився тільки звичай пити чай. Але в Японії, яку монгольським кочівникам завоювати не вдалося, пиття чаю й далі утверджувалося як визначена до деталей священна церемонія й водночас як вид мистецтва. Особливо популярним було ритуальне пиття чаю серед філософів та художників.
Перший чайний будиночок (японською мовою — «тясіцу»), як свідчать писемні джерела, був побудований у Японії в 1473 році. Такі будиночки, як зазначають дослідники японських традицій, були схожі на малесенькі хатки східних мудреців, побутове життя яких вирізнялося незвичайною скромністю. Відчуття краси в мудреців з'являлося не від споглядання дорогих речей, а завдяки філософському осмисленню тих незначних елементів комфорту, якими вони обмежувались у житті. Будиночок прикрашали каліграфічно виконаними сувоями з філософськими висловлюваннями, картинами старовинних художників, букетами квітів — ікебаною, що нині популярна в усьому світі.
Майстри чайного мистецтва, розробляючи й деталізуючи церемонію чаювання, ставили собі за мету досягти гармонії між чайним будиночком, його скромними прикрасами, смаком напою, поданого у відповідному посуді, і настроями людей, що зібралися для духовного спілкування. Під час таких обрядів учасники виголошували релігійно-філософські промови, милувалися витворами мистецтва, читали вірші (віршування в Японії досі є одним з найпоширеніших видів мистецва, й не випадково японські поетичні форми — танка, хоку, хайку, ренга — набули популярності й у сучасній західній культурі, такі вірші тепер пишуть не тільки японською, а й багатьма іншими мовами).
...Кімната для чаювання має розмір приблизно вісім квадратних метрів. Така невеличка площа створює атмосферу довіри, взаєморозуміння. Згідно з японськими релігійними уявленнями, духовно просвітлена людина не повинна відчувати фізичного дискомфорту від перебування в обмеженому просторі. Філософський настрій навіюється також браком світла — у чайній кімнаті допускається лише напівморок, оскільки світло до неї потрапляє досить слабке — з невеличкого вікна під самою стелею. (Однак у сучасних чайних будиночках можна зауважити певні відступи від цього правила.) Стіни обтиньковані темно-сірою глиною, здатною частково відбивати світло. В учасника церемонії все це створювало враження приємного усамітнення, діалогу з власними думками. Як зазначав письменник Танідзакі, для повної насолоди японцеві потрібен напівморок, виняткова чистота й така тиша, щоб вухо вловлювало навіть писк комара. Вважається, ніби тьмяне світло має таку особливість, що ним ніколи не перестаєш милуватися, воно не набридає. В облаштуванні чайного будиночка втілено принципи традиційної японської естетики й особливості національного характеру.
Навколо чайного будиночка — невеличкий садочок. Учасники церемонії йдуть по встеленій камінням доріжці, у цей час залишають усі свої повсякденні турботи й зосереджуються на власних думках. Доріжку освітлює тьмяний ліхтар. Психологи вважають, що обстановка незначного освітлення або взагалі темряви викликає в людини відчуття тривожності, загострює сприйняття навколишньої реальності, збуджує нові емоції, активізує пам'ять. Не випадково кельти, германці та деякі інші народи здійснювали найважливіші релігійні обряди саме вночі, а «нічних» богів у багатьох давніх культурах вважали важливішими за «денних».
Дорогою до чайного будиночка учасники церемонії натрапляють на камінь із заглибленням, у якому приготовлено воду для того, щоб умити руки й сполоснути рот. Як відомо, колодязь є досить важливим символом культури в багатьох традиціях (що відобразилося, зокрема, й у слов'янських казках).
Гості заходять до будиночка через низький (90 см) отвір, при цьому у дверях стають на коліна. Зайшовши, низько кланяються господареві, і він відповідає тим самим. Чай подають у дуже простому старовинному посуді — бачити в простому прекрасне є одним з найважливіших принципів японської естетики. Японцям дуже подобається, коли посуд та інші речі тьмяніють, набувають матового відтінку, вкриваються слідами кіптяви тощо — у цьому вони вбачають особливу красу давнини.
Запарюють зелений чай, кип'ятячи воду на вугіллі зі священного японського дерева — декоративної вишні (сакури). Заварку збовтують бамбуковим пензликом. Сукупність усіх правил має на меті викликати в учасників церемонії відчуття цілковитої природності, щоб ніщо не вказувало на штучність обстановки. Як стверджував найвидатніший майстер церемонії чаювання Рікю, «чайна церемонія — це поклоніння красі в сірому світлі буднів». Тривалість збереження традицій чайної церемонії багатьма поколіннями японців пояснюється не лише естетичною та психологічною привабливістю цієї процедури для її учасників, а й її зв'язком з релігійно-філософськими традиціями дзен-буддизму, які в Японії є міцними. Учасники церемонії «ведуть бесіду серцями».
Спершу готують густий напій в одній великій чашці, призначеній для всіх гостей. Учасники п'ють з неї, передаючи один одному з рук у руки. Так створюється відчуття душевної близькості. Господар розповідає гостям історію цієї чашки. Потім подають рідкіший і, відповідно, не такий міцний чай у кількох чашках. Гості п'ють так, як вони захочуть. Після чаю пригощають тістечками. Перед чаюванням може бути частування різними стравами та японською рисовою горілкою (саке).
Чим міцніший запарюють чай, тим більше та різноманітніше пригощання має бути перед його вживанням. Побутують різні види чайної церемонії залежно від часу, коли її влаштовують,— «чай зі сходом сонця» (близько третьої або четвертої години ранку), «ранковий чай» (о шостій годині ранку), «післяобідній чай», «вечірній чай», «нічний чай» (при світлі місяця) тощо. З нагоди різноманітних урочистих подій (свято, зустріч з друзями й навіть зміна пори року) можуть влаштовувати «спеціальне чаювання».
Основні правила церемонії чаювання в Японії викладають на лекціях у вищих навчальних закладах та на заняттях спеціальних гуртків, які працюють у школах, на підприємствах, фірмах, при громадських організаціях. Як вважають японці, ця церемонія виховує в людей звичку до строгого порядку, виконання суспільних правил, поваги до ієрархії (у ставленні до господаря, почесного гостя, старшого тощо), простоту, природність, акуратність, потяг до чистоти.
Природно, що багато елементів традиційної японської церемонії чаювання викликають інтерес і є привабливими не тільки для японців. Тож чи не спробувати й нам урізноманітнити таку банальну ранкову процедуру, як пиття чаю?