«ПРИДБАЙТЕ ЛІКИ, А ТОДІ ПРИХОДЬТЕ...»
Подружжя Ткачуків — Марію та Віктора — знаю давно. Бачимось нечасто, бо живемо в різних містах. А оце не так давно зустрілись, щоб відсвяткувати день народження шкільного друга.
Незважаючи на торжество, Віктор виглядав сумним, усміхаючись через силу. На запитання, чим засмучений, відповів:
— А тим, що з недавнього часу половина сімейного бюджету йде на ліки. Вони і раніше забирали чимало коштів, а з настанням так званої фінансової кризи хоч плач...
Віктор — учасник ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і має цілий «букет» хвороб, які з часом прогресують. Життя, як він сам каже, «тримається на ліках». Не може похвалитись міцним здоров'ям і дружина, котра має ендокринне захворювання. Словом, проблем, що мають фармацевтичне забарвлення, у цієї сім'ї стільки, що хоч греблю гати. Втім, хіба лише у неї?..
Серед хвороб, які найбільше дошкуляють українцям,— серцево-судинні, онкологічні, захворювання крові. Середня тривалість життя наших людей, порівняно з громадянами країн Європейського Союзу, на 10–12 років є нижчою.
Держава неабияк дбає про здоров'я своїх громадян, насамперед тих, які мають заслуги перед країною: ветеранів Другої світової війни, військової служби, учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, бойових дій тощо. Це коли ознайомитись із Конституцією, деякими законами. Насправді реалії такі, що переважна більшість цих соціальних гарантій існують на папері. А так звані пільговики змушені купувати лікарські препарати за повною вартістю.
— Тому, що більшість всіх цих гарантій не підкріплюються державою,— говорить голова Національної ради з питань охорони здоров'я при Президентові України академік Микола Поліщук.— Більше того, у нас практично відсутній контроль за цінами на фармацевтичному ринку і власники аптек диктують умови покупцеві.
Так звані цінові коливання (у бік збільшення) вартості медичних препаратів почалися восени минулого року. Точніше ці коливання не припиняються відтоді, як почали будувати ринкову економіку. Але мовиться про останні з них. Чиновники Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів запевняли, що медичні препарати, ціни на які «злетіли» на 60–80 відсотків, знову будуть прийнятними. При цьому називали навіть термін: п'ять-шість днів. Усю вину за підвищення цін вони покладали на дистрибуторів, які контролюють більше половини ринку ліків.
Чи вартість ліків повинна залежати від попиту? Може, ціну формує споживач?
Ці запитання я адресував Миколі Поліщуку.
— Ліки не є товаром, ціна на який диктується попитом на споживчому ринку,— вважає Микола Єфремович.— Сотні тисяч людей не можуть прожити, як мовиться, і дня без певного лікувального препарату. Нагадаю, що товарообіг ліків торік становив близько 2,5 мільярда гривень. А понад 80 відсотків цих ліків наші громадяни змушені купувати власним коштом в умовах, коли переважна більшість хворих не може похвалитись статками.
Додайте, що вартість одних і тих самих ліків у різних аптеках є різною: коливається від 15 до 20 відсотків. Це тому, що власники аптек позбавлені будь-якого контролю з боку державних структур. Тому і визначають ціни, дбаючи про власні прибутки.
Наприкінці минулого року Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко звернулася до Генеральної прокуратури з проханням посприяти у виявленні осіб, які проігнорували заборону уряду підвищувати ціни більш ніж на 10 відсотків. За кілька днів біля Кабміну зібралися люди, котрі протестували проти «втручання уряду». Ось як мотивують цю позицію.
— Коли обмежити зростання цін на ліки, то станеться так, що аптеки не матимуть коштів, потрібних для їхнього придбання,— розповіла мені Тетяна Іванівна, провізор однієї зі столичних аптек.— Більше того, чимало аптечних закладів узагалі припинять існування. Адже не забувайте про виплату працівникам заробітної плати, сплату різних комунальних та інших платежів тощо. Це неправда, що на підвищенні цін неабияк наживаються аптекарі.
Жінку підтримували її колеги по акції, які стали свідками нашої розмови.
Словом, проблем, пов'язаних із формуванням цін на лікарські засоби в Україні стільки, що в них пересічному громадянинові не розібратись. Втім, йому не потрібно цього. Йому необхідні більш-менш доступні ціни.
— Проблеми, подібні до тієї, про яку йдеться, виникають і в країнах Європейського Союзу,— зауважує Микола Поліщук. — Але там навчились не доводити їх до крайнощів, як у нас, а долати. Насамперед завдяки реєстру цін, до якого заносять всі групи препаратів. Запроваджують також і референтні, еталонні, рекомендовані ціни. Виробник не може діяти так, як йому заманеться: ціни продукції перевіряють експерти, котрі підраховують витрати на випуск ліків. При цьому, звісно, враховують суми, необхідні для розвитку виробництва та інших потреб. Якщо виробник завищує вартість без економічних обґрунтувань, то сплачує солідний штраф. Скажімо, торік вісім фармацевтичних компаній Європи були змушені сплатити штрафів на суму 855 мільйонів гривень. Порушення були не такими вже й серйозними за нашими мірками: компанії штучно утримували високі ціни на вітаміни.
На думку Миколи Єфремовича, нам слід відмовитись і від надмірної кількості посередницьких структур, яких понад чотири тисячі й які суттєво впливають на формування цін на фармацевтичному ринку держави.
Українцям дошкуляють високі ціни не тільки на лікувальні засоби, а й на лікування. Наприклад, курс лікування пацієнта, що страждає від гострого порушення мозкового кровообігу, становить понад 16 тис. гривень, гепатиту С — більш ніж 75 тис. гривень, аортокоронарне шунтування обійдеться в 20–22 тис. гривень. Я вже не говорю про вартість лікування онкологічних хворих... А ми дивуємось, що демографічна ситуація в Україні погіршується.
Нині, якщо людина не може купити призначені ліки, то їй нічого звертатись по допомогу до наших лікарень. Адже в них, як відомо, практично їх немає: пацієнт змушений самотужки вирішувати цю проблему.
Сергій ЗЯТЬЄВ