ГАННА МАТІКО-БУБНОВА:«МРІЮ УСІХ НУЖДЕННИХ ЗІГРІТИ...»
З Ганною Матіко-Бубновою — президентом Міжнародного добродійного фонду Святої Марії і виконувачем обов’язків начальника головного управління з питань взаємодії із засобами масової інформації та зв’язків з громадськістю Київської міської держадміністрації — ми зустрілися в приміщенні фонду.
Стіни прикрашають картини, намальовані небайдужими художниками і подаровані на знак подяки працівникам, а на дивані лежать вишиті подушечки. Перехопивши мій погляд, Ганна Василівна пояснила: «Від тих подушечок іде таке домашнє тепло і затишок, що я не змогла від них відмовитися. Тепер милують око і мені, і нашим відвідувачам». А відвідувачів дійсно багато. До того ж телефон не замовкав ні на хвилину. Не зважаючи на вихідний день, робота кипіла. Розпечатували кореспонденцію, яку надіслали сім’ї з дітьми-інвалідами, багатодітні родини та інваліди війни. Деякі рядки не можна було читати без сліз. Знедолені люди дякували фонду за підтримку, за те, що про них не забули.
— Роботи у фонді завжди багато, але я вже не уявляю свого життя без нього, адже він покликаний не лише допомагати дітям матеріально, а й нести духовність. Від часу його заснування провели близько 1000 доброчинних акцій у багатьох регіонах України. Побували в будинках-інтернатах Києва й області, на Закарпатті, Полтавщині, Вінничині, Чернігівщині... Коли в дітей сяють щастям очі, коли вони тягнуть до тебе рученята і радіють на заходах, святах, конкурсах, які для них влаштовуємо, ми тішимося разом з ними. На жаль, нині зросла кількість притулків й інтернатів для дітей та інвалідів. А є ж країни, де сиротинців немає.
— Певне, Ізраїль маєте на увазі?
— Не тільки. У Грузії не кидають напризволяще малюків. А ми, держава з такою багатою культурою і духовним надбанням, не можемо цього позбутися. Малі тікають від батьків-алкоголіків, котрі примушують їх заробляти на чарку, просячи милостиню. Ці діти — сироти за живих батьків, що втратили людську подобу. Часто таке трапляється через те, що вони не можуть забезпечити собі й дітям пристойне існування. Звісно, якщо немає роботи або не виплачують заробітної платні, людина скоріш тягнеться по чарку або наркотики. Суспільство нині шукає гроші для того, щоб забезпечити наркоманів одноразовими шприцами, забуваючи, що пожинає соціальні наслідки бездуховності. Боротися треба з причинами. Скласти державну програму, в якій має домінувати дбайливе ставлення до материнства. Бо нині деякі дівчата, народивши і не знаючи, як виростити дитя, викидають його, як непотріб, на смітник. Був такий випадок і в Києві, коли покинуте вночі немовля до ранку замерзло на звалищі. Безперечно, і в наш час є подвижниці, котрі ставлять на ноги не лише своїх дітей, а й чужим стають рідною матір’ю. Добродійні фонди, навіть якщо їх буде багато, можуть допомогти, але самотужки вирішити проблему бездуховності в суспільстві не зможуть. Родині треба гарантувати гідне існування. А вже тоді буття сприятиме відновленню норм християнської моралі. У нас, між іншим, попри кризу, достатньо заможних людей. Потрібно заохотити їх фінансувати сім’ї з дітьми, розвивати мережу будинків сімейного типу, водночас піднімаючи на вищий рівень державні школи-інтернати та дитячі будинки. І робити це гласно, аби бізнесмени знали, куди пішли їхні кошти, бачили плоди своєї доброчинності.
— Нині добродійність дорого коштує. Я маю на увазі те, що податки здирають навіть з процентів з прибутку на доброчинність, якщо вони вийшли за межу встановлених.
— Хочу показати на прикладі нашого фонду, що спонсори повинні особисто брати участь у добродійних акціях. Коли вони самі бачать, на що витрачено їхні гроші, тоді навіть великі податки не лякають.
— Як Ви вважаєте, у парламенті повинно бути більше багатих?
— Не думаю. Адже ситий голодного не розуміє, до речі, як і чоловік не завжди може зрозуміти жінку, а міський житель — сільського.
— Так само старше покоління ніколи не розуміло молодих. Нині багато юних поспішає в політику. Як Ви до цього ставитесь?
— Я не проти молоді в парламенті, але вважаю, що починати потрібно в радах на місцях. Якщо дівчата і хлопці не працювали ні в районній, ні в міській раді, їм у парламенті важко зорієнтуватися. Чи зможуть вони ухвалити закони, які б врятували суспільство від зубожіння? Чи знають вони, як підняти економіку, щоб нагодувати голодних дітей, пенсіонерів? Після інституту молодий спеціаліст може й не знайти роботи або працювати за мізерну платню. Я свого часу після закінчення університету прийшла працювати у газету на 115 карбованців. З них 25 платила за куточок у приватній квартирі, бо не було гуртожитку, і 20 — на їжу. Тоді в їдальні в «Пресі України» можна було пообідати за 50 копійок. Можна було обходитись практично без допомоги батьків. За таких цін студенти могли жити на стипендію. Тепер на стипендію не проживеш.
— Нині в держави, як ніколи, бракує грошей, навіть на пенсії, що вже казати про всілякі проекти.
— Треба визначити пріоритетні напрями. І врешті-решт більше знати про проблеми домогосподарок: як, наприклад, прогодувати п’ятьох дітей на мізерні кошти. Уже давно треба піднести роль матері і роль учителя. Бо нині в школу йти працювати ніхто не хоче. А не буде педагогів, нікому не потрібні ні новенькі комп’ютери, ні лінгафонні кабінети, ні сучасні меблі.
— Може, варто перевести школи на платне обслуговування?
— І тоді соціально незахищені сім’ї взагалі не зможуть навчати своїх дітей, а вчителі повтікають до приватних платних шкіл. Це не вихід. У бідному суспільстві навчання у школах має бути безплатним.
— Як у вашому фонді допомагають жінці, котра, скажімо, втратила роботу?
— У подібних випадках людина переживає певний стрес. І може зламатися. Тому ми співпрацюємо з психологами, з Центром роботи з жінками, намагаємось допомогти працевлаштуватися. Вважаю, що й до парламенту потрібно обирати більше жінок. За радянської влади жінок у Верховній Раді було більше. Я особисто знаю багатьох жінок, які все життя гідно і ефективно пропрацювали на підприємстві. На них рівнялися. Потрібно й нині стимулювати це в державі, адже не може бути щасливим суспільство, у якому принижено жінку.
— Які проекти втілює фонд Святої Марії?
— «Візитна картка вузу», «Пізнаймо свій рідний край», «Моя дорога до храму», «Українська мадонна», «Снігуронька року», «Золотим пером записані рядки», «Чужих дітей не буває», фестиваль «Повінчані любов’ю». Я щаслива, що Бог дав мені можливість бути корисною людям. Мрію усіх нужденних зігріти своєю любов’ю і милосердям.
— Чи допомагає Вам у житті Свята Марія, ім’ям якої названо фонд?
— Завжди допомагає. Коли я побачила уві сні Божу матір, сприйняла це як поклик до доброчинних дій. З того часу завжди відчуваю Божу підтримку і підтримку Божої Матері.