НАШОГО РОДУ— В СТЕПАХ БРАЗИЛІЇ
Про життя українців у Бразилії розповідає нашій кореспондентці Надзвичайний та Повноважний посол України в цій державі Володимир Лакомов. 80% українців — аграрії — Пане Посол, розкажіть про нашу діаспору. — Точних відомостей про загальну чисельність українців у Бразилії немає. Причин цього кілька. Оскільки українці першої і другої хвиль імміграції прибували з документами, виданими владою Австро-Угорської імперії та Польщі, бразильські імміграційні органи реєстрували їх «австрійцями» й «поляками». Емігранти останньої хвилі отримували дозвіл на проживання вже із зазначенням національності. Їхні діти, народжені в Бразилії, автоматично ставали громадянами без внесення до їхніх документів записів про українське походження. Оскільки в цій країні немає офіційних установ, які вели б статистичний облік іммігрантів за їхнім етнічним походженням (за винятком індіанського населення), отримати відомості про кількісний склад української громади неможливо. За оцінками дослідників української еміграції в Бразилії, у 1972 р. тут проживало 153 тис. українців, зокрема в штаті Парана — 130 тис., у Сан-Пауло — 14 тис., Санта-Катаріна — 5 тис., Ріо-Гранде-ду-Сул — 3 тис. і близько тисячі — в інших штатах. Згідно з інформацією парафій Української греко-католицької церкви, 1996 р. в штаті Парана проживало близько 320 тис. бразильських українців-католиків (або 95%). Якщо до них додати ще 5% українців православної віри, то нині в цьому штаті живе приблизно 450 тис. етнічних українців. — У яких містах зосереджена українська діаспора? — Найбільшими містами компактного проживання українців у штаті є Прудентополіс (40 тис.), Куритиба (50 тис.), Уніао-да-Віторіа (36 тис.), Пітанга (20 тис.), Іраті (16 тис.), Круз-Машадо (14 тис.), Ріо-Азул (10 тис.). У штаті Санта-Катаріна українські громади зосереджені в містах Порто-Уніао, Ітайополіс, Сапоіньас, Трес-Баррас, Мафра, а в штаті Ріо-Гранде-ду-Сул — у Порто-Алегре, Гуарані, Іжуї, Жагуарі та Ерешімі тощо. — У яких сферах реалізують себе українці? — Більшість етнічних українців живе в сільській місцевості, тому майже 80% дорослих вирощують пшеницю, сою, квасолю, рис, маніоку, чай-мате, цитрусові, тютюн. У промисловості українці працюють переважно на підприємствах лісопереробної галузі, меблевих фабриках. Крім того, зайняті в торгівлі, служать у різного роду приватних організаціях, муніципальних і державних установах. Деякі є власниками дрібних майстерень, крамниць, невеликих фабрик. — Чи мають українці суттєвий власний бізнес? — Незначна частина українців, завдяки своїм здібностям та початковому капіталу батьків, стали заможними й відомими в Парані та інших штатах Бразилії. Серед таких бразильських українців-підприємців Парани — родина Деметерків, яка раніше володіла мережею супермаркетів «Меркадорама», а тепер інвестує харчову та переробну галузі; економіст Андре Захаров — колишній президент індустріального міста Куритиба, який до обрання його федеральним депутатом Національного конгресу Бразилії (2003 р.) був головою Євангельського добродійного товариства в цьому місті. Серед заможних українців можна також назвати відомого в країні лікаря-нейрохірурга Аффонса Антонюка, економіста Сержіо Мартинця, онколога Богдана Кобилянського, директорів туристичних агентств Сержіо Мацюру і Павла Ногаса «Дніпро-Голд» та Рожеріо Бербеке («Верховина»), які регулярно організовують для бразильців, переважно українського походження, тури в Україну. Поняття«національна меншина» немає — Мігранти популяризують свої національні традиції? — Намагаються. Культура та література українства в Бразилії представлені творчістю поетеси Олени Колодій (померла 2004 р.), літератора, перекладача, лауреата Шевченківської премії (2008 р.) Віри Селянської-Вовк (Ріо-де-Жанейро), письменниці єврейського походження, народженої в Україні, Кларісси Ліспектор (померла 1977 р.). Помітний внесок у дослідження української тематики на теренах Бразилії зробили історики Оксана Борушенко та Павло Горбатюк, лінгвісти Михайло Вовк і Володимир Кульчицький. — Наскільки діаспора є активною на політичній ниві? — Серед бразильських політиків та урядовців національного рівня, пращури яких походять з України, назву колишнього губернатора штату Парана Жайме Лернера, екс-президента державної нафтогазової компанії «Петробраз» Феліпе Рейштула, засновника журналу та телеканалу «Маншете» Адолфо Блока. Загалом участь представників української громади в політичному житті штатів та країни залишає бажати більшого. За сто років існування української спільноти в цій країні лише кілька громадян українського походження в попередні часи були депутатами законодавчих органів штатів і національного конгресу Бразилії: Фірман Нето, Віра Ветчимишин Ажіберт, Іван Тихий. — А нині українців обирають у владні структури? — Наразі депутатами законодавчої асамблеї штату Парана є нащадки українців першої хвилі еміграції — Педро Іво Ілків та Феліпе Лукас. Останній — автор законопроекту про відзначення 24 серпня Дня українського емігранта, який від 2004 р. є офіційним святом штату, та ухваленої у 2007 році асамблеєю штату постанови щодо визнання Голодомору геноцидом української нації. Керівні посади в органах законодавчої та виконавчої влади бразильці українського походження обіймали переважно в органах міської влади муніципалітетів. У муніципалітетах з компактним проживанням українських громад бразильські українці посідають місця віце-мерів, секретарів префектур, депутатів муніципалітетів. — А як щодо національних меншин у Бразилії? — Згідно зі ст. 5 конституції Бразилії (1988 р.) «Про колективні та особисті права та обов’язки» забороняється здійснення дискримінаційної політики і проти етнічних груп, й проти окремої особи. Тому в бразильському законодавстві немає понять «національна меншина» та «права національних меншин», а також відповідних законодавчих актів, які б визначали основні напрями державної етнополітики. Це підтверджується також в системі федеральних органів законодавчої і виконавчої влади та на рівні штатів комісій, комітетів та установ у справах національних меншин. Такий стан можна пояснити й тим, що в національній юриспруденції немає відмінностей між термінами «національність» і «громадянство». У країні визнано принцип «право ґрунту», тобто громадянство надається особі, яка народилася на її території, незалежно від громадянства батьків, їхньої національності та етнічного походження. — Так. Збереження національно-культурної та мовної ідентичності бразильців українського походження цілком залежить від діяльності громадських, культурних, освітніх і релігійних організацій. Через це зростає необхідність підтримки українських громад з боку української держави. На думку представників українців Бразилії, українська громада в цій країні інтегрувалася в суспільне життя і внаслідок природної асиміляції має «великі труднощі зі збереженням своєї етнічної ідентичності». Стипендії з України — Наскільки охоче молодь вивчає українську мову? — За рівнем володіння українською мовою громаду можна поділити на три групи. Першу, найменшу в процентному відношенні, групу становлять члени громади, які володіють українською мовою в повному обсязі. Здебільшого це емігранти, що народилися й здобули освіту в Україні. Друга категорія україномовних бразильців — це ті, хто народився в Бразилії в сім’ях українських емігрантів. Для них українська мова, успадкована від батьків як ознака сімейної та національної тотожності, стала засобом спілкування на побутовому рівні. Лише окремі етнічні українці з цієї категорії, переважно ті, хто працює у сфері освіти, культури або присвятив себе релігійній діяльності, володіють українською на достатньому рівні. Вивчення і збереження ними української мови зумовлено передусім сімейними традиціями, а також їхнім ентузіазмом, який значною мірою зберігається завдяки культурним і науковим контактам з Україною. Найбільша група — представники третього і п’ятого поколінь бразильців українського походження, а також діти, народжені від мішаних шлюбів. Збереження ними мови, хоча б у колі сім’ї та близьких, майже ніяк не стимулюється. Ця категорія етнічних українців ідентифікує себе більше з бразильською культурою взагалі, а мовне середовище не спонукає їх до вивчення української, навіть коли вони є членами українських громадських і культурно-релігійних організацій. — Де можна вивчити українську мову? — У Бразилії створені умови для вивчення української мови. Від 1985 р. у Куритибі при лінгвістичному центрі Федерального університету Парани діють єдині в Південній Америці курси української мови та літератури. З ініціативи депутата законодавчої асамблеї Парани Віри Ветчимишин Ажіберт 1989 р. до тексту нової конституції штату внесено положення, яке гарантує учням державних середніх шкіл можливість самостійно вибирати для вивчення іноземну мову. Завдяки цьому були створені умови для вільного викладання української мови як іноземної в державних школах у місцях компактного проживання етнічних українців. Починаючи від 1991 року, українську мову як іноземну викладають у кількох державних школах міста Прудентополіса та в сільських школах цієї префектури. Збільшення кількості шкіл з викладанням української мови викликало необхідність підготовки викладацького складу, розробки навчальних програм, що зумовило створення в згаданому місті асоціації вчителів української мови Бразилії. Вона об’єднує близько 100 викладачів української мови і літератури. Проблема — бракує кваліфікованих дипломованих учителів. З ініціативи Посольства України в Бразилії проведено переговори з дирекцією Південно-Західного університету міста Гуарапуава (штат Парана) про створення відповідного відділення з підготовки вчителів української мови та перепідготовки мовників на базі університету та його філій у Малеті й Прудентополісі. Дієвим стимулом для заохочення до вивчення української мови молодим поколінням бразильських українців стало надання Україною стипендій для навчання у вищих навчальних закладах. Проте невирішеним залишається між нашими країнами питання взаємовизнання дипломів. Нині опрацьовується можливість здійснення друку підручників для бразильських шкіл на місці із залученням поліграфічної бази Бразилії та використанням розробок українських авторів. Підготувала Інна БОРИСОВА також у паперовій версії читайте:
|