ЗНОВУ В КАНЦЛЕРИ?
У Німеччині розгортається кампанія напередодні вересневих виборів до бундестагу. Ангела Меркель, на думку спостерігачів, має забезпечену перемогу, але залишається питання, з ким правитиме її партія. Окрім того, може виникнути ситуація, коли, попри перемогу, Меркель не вдасться сформувати свою коаліцію.

Публічні виступи далеко не найсильніша сторона канцлера. Ангела Меркель не надто володіє словом, у неї монотонна дикція, їй важко виразити емоції чи регулювати напруження під час публічних виступів.
Контраст особливо видно на тлі того ж президента Франції Ніколя Саркозі. Він висловлюється як проповідник, проголошує пристрасні політичні проповіді, які слухачі часто нагороджують гучними оплесками.
Проте тріумф Саркозі риторичний, бо політичні очки набирає Меркель. Її позиція щодо членства Туреччини в ЄС, попередження противникам Лісабонського договору вагомі й цитуються світовими агенціями, як основи політики не тільки Німеччини, а й Євросоюзу. В Європі Меркель стала найсильнішим лідером. Навіть французи, згідно з опитуванням, воліють, щоб країною керувала вона, а не Саркозі. 27 вересня Німеччина обирає новий парламент і тоді вирішуватиметься, з ким нинішня канцлер керуватиме країною. Емоції є надто високими, бо після чотирьох років великої коаліції жодна партія не впевнена у майбутньому результаті, а прогнози щодо можливих результатів змінюються щотижня.
Вибори до бундестагу матимуть більший вплив на європейську політику, ніж недавні до європарламенту.
Ще чотири роки тому існували сумніви, чи зможе Меркель добути на посаді канцлера до кінця каденції? Восени 2005 року вона, щоправда, виграла вибори до бундестагу, але здобула для ХДС замало депутатських мандатів, щоб утворити традиційну коаліцію з Партією вільних демократів (ФДП). Перевага над СДПН була настільки невеликою, що ввечері, у день виборів, тодішній канцлер Герхард Шредер відмовив їй навіть у праві на посаду канцлера. На щастя, для Меркель її попередник пішов працювати у «Газпром». Після п’ятитижневих переговорів сформувалась велика коаліція, «шлюб» за розрахунком між християнськими демократами і соціал-демократами.
У державах з менш усталеною демократією, зокрема у Польщі та Україні, як засвідчили недавні події, така коаліція виявилась неможливою. Проте велика коаліція, друга у повоєнній історії Німеччини, була чимось більшим, ніж ситуативним моментом, що виник унаслідок результату виборів. У 2005-му в країні закінчилась чотирипартійна система, за якої ХДС і СДПН правили почергово в дуетах із ФДП та «зеленими». Політичну систему розвалила п’ята сила — ліві, яку утворили втікачі з СДПН і східнонімецькі комуністи.
Ліві сформувались на знак протесту проти Агенди-2010, пакету реформ Шредера, котрі мали звільнити німецьку економіку від обтяжливих соціальних витрат. І звільнила, але спочатку виборці звільнили СДПН і «зелених» від тягаря керівництва країною, а ХДС покарали за риторику індивідуалізму й відповідальності за власну долю, з якою Меркель йшла на вибори. В результаті ні християнські демократи, ні соціал-демократи не були спроможні зібрати більшість у бундестазі й єдиним виходом виявилось спільне правління. 51-річна Меркель стала наймолодшим канцлером в історії Німеччини і першою жінкою на цій посаді.
Та радість від отриманої посади була недовгою, ціною перемир’я між партіями була нищівна війна на всіх фронтах. Меркель опинилась у самому її центрі, атакована справа і зліва — опонентами з СДПН, які намагались здобути для себе найбільший вплив на політику спільного уряду, і конкурентами з власної ХДС і союзниками з ХСС, які хотіли ослабити канцлера, щоб після ймовірної поразки взяти під контроль християнських демократів. Усі хотіли відштовхнути її від керівництва, а замість того повиштовхували самих себе.
Протягом чотирьох років у СДПН було три голови партії й два віце-канцлери, а баварська ХСС бачила двох голів і двох міністрів економіки. Кілька прем’єрів федеральних земель, які вважали, що вони мусять керувати ХДС, із підібганим хвостом повернулися з Берліна у свої лянди. Меркель не тільки утрималась на чолі уряду і партії, а й стала для виборців єдиним постійним знаковим елементом великої коаліції й якорем німецького політичного корабля.
Від паралічу внутрішньої політики Ангела Меркель втекла на міжнародну сцену. Для цього у неї був добрий привід — 1 січня 2007 року Німеччина розпочала головувати у Європейському Союзі, тож канцлерові випала сумнівна честь навести лад після конституційного договору, відкинутого на референдумах у Франції й Голландії. Виконувати завдання вона взялася з методичністю науковця: вислухала всі 25 урядів, які статті нового договору належить виправити, після того підготувала документ, який враховував якомога більше пропозицій і лише тоді почала розглядати окремі з них.
У Брюсселі її найбільшим козирем виявився брак хворобливої амбіції. «Вона менш амбітна, ніж більшість європейських політиків і думає про домовленості, які потрібно досягти, а не про те, як виглядатиме сама. Завдяки досвіду великої коаліції Меркель досконало вміє досягати попередні компроміси, домовленості з принципових питань, деякі деталі залишає на потім»,— говорить Катінка Бариш із Центру на користь Європейської реформи у Лондоні.
У 2007 році такою «деталлю» був спосіб підрахунку голосів у Європейській Раді, через що Польща наклала вето на порозуміння навколо майбутнього лісабонського договору. Співпраця з урядом консервативних братів Качинських виявилась складним завданням, але жодного разу вона не висловила щодо них зневаги чи зарозумілості.
Якщо Меркель чогось не любить, то це поведінки типу мачо. Тому вона не знайшла спільної мови з Сільвіо Берлусконі, а співпраця з Ніколя Саркозі почалась лише після великого faux pas. Для Меркель було несподіванкою бажання президента Франції створити Середземноморський Союз. Канцлер, яка не любить дізнаватись про нові ініціативи з газет, особливо якщо за них має платити Німеччина, заблокувала французький проект. Бариш стверджує, що між ними досі немає повної довіри.
У закордонній політиці Меркель народився найважливіший політичний альянс із Франком-Вальтером Штайнмайєром. Керівник канцелярії канцлера у Шредера у 2005-му став міністром закордонних справ за квотою СДПН. Його висунення на посаду голови партії та віце-канцлера восени минулого року завершило «холодну війну» всередині великої коаліції й нині разом із Меркель вони становлять найефективніший політичний тандем Європи.
Але те, що добре слугує політикам, часто шкодить їхнім партіям. Великі коаліції розмивають кордони і межі між головними партіями, зміцнюють крайні угруповання з обох сторін політичного спектра. Так сталось і цього разу: виборці мають труднощі з визначенням відмінностей між СДПН і ХДС; економічна криза допомогла лівим утримати свої голоси, які вони вирвали у СДПН; згідно з опитуваннями зростає підтримка для ФДП, до якої переходять ліберальні виборці ХДС, яким не подобається обережна політика Меркель. Не дивно, що партійна база християнських демократів закликає її до повернення на ліберальний правий фланг.
Проте Ангела Меркель не збирається повторити помилок 2005 року, коли за чіткий вибір вона заплатила майже втратою канцлерської посади. Упродовж чотирьох років на цій посаді вона пройшла світоглядну еволюцію від неолібералізму до захисника соціального статус-кво, поступово відмовляючись не тільки від власних реформ, а й відправивши у шухляду частину Агенди-2010. Так хотіли виборці й Меркель виконала їхнє побажання.
Рецесія дала вигідне виправдання цій бездіяльності. За зростаючого безробіття ніхто в Німеччині не наважиться критикувати канцлера за відсутність бажання до скорочень соціальних витрат. В умовах кризи вона зосередилась на поширенні аури компетентності й обережності, хоча економісти закидають їй повільну реакцію на проблеми банків, спізнілий і надто малий пакет підтримки економічної кон’юнктури, загальний дефіцит лідерства в економічній політиці.
Однак виборці загалом не очікують від Меркель якихось візіонерських ідей, а тільки реалізму під час ухвалення ризикованих економічних рішень, приміром, щодо заборгованості держави з програми підтримки економічної кон’юнктури. Незважаючи на те, що в країні цього року економіка скоротиться на 6% (найбільше від часів Другої світової війни), у Німеччині панує напрочуд дивовижний оптимізм. Це головним чином випливає з того, що падіння ВВП ще не виявилось у підвищенні безробіття, воно амортизується еластичними відносинами на ринку праці, створеними в межах Агенди-2010.
Меркель сподівається, що цей оптимізм збережеться до вересневих виборів і замість ідеологічного відмежування від СДПН вона намагається використати на свою користь візерунок компетентного і розважного лідера, здобутий під час кризи. Крім цього, вона почала говорити про своє східнонімецьке походження, яке чотири роки тому було для неї обтяжливим. Ангела Меркель відвідала колишню в’язницю «штазі», розповіла, як її намагалися завербувати. Таким чином, вона хоче привернути на свій бік виборців у нових землях, а також відповісти на спроби лівих прикрасити комуністичне минуле.
Канцлер залишається безсумнівним лідером усіх рейтингів, а шанс на спільне правління має лише Франк-Вальтер Штайнмайєр. Офіційно керівник соціал-демократів є кандидатом на посаду канцлера, але його час ще не прийшов. СПДН тільки почала популяризувати себе після відставки Шредера, однак самостійне правління вимагатиме союзу з лівими, який для СДПН є неприйнятним. Меркель надто сильна, а Штайнмайєру бракує виразності расового політика. Це перші вибори, на яких він боротиметься за депутатський мандат.
Ліберали аж перебирають ногами від нетерпіння і бажання увійти в уряд, але рейтинг ФДП зростає за рахунок ХДС. Це означає, що сума голосів християнсько-ліберальної коаліції лишається незмінною і невеликою для отримання парламентської більшості. Виборці, навіть негативно налаштовані до Меркель, не ризикуватимуть серед кризи віддати владу лібералам. «Темою майбутніх виборів буде безпека, а не справедливість. З цієї точки зору велика коаліція є найкращим виходом»,— зазначає Карл-Рудольф Корте, політолог із університету Дуйсбург-Ессен.
Справжньою сенсацією осінніх виборів може бути так звана коаліція вуличних світлофорів, тобто СДПН (червоний), ФДП (жовтий) і «зелені» (зелений). Наразі обидві менші партії для збереження виразності виборчої кампанії виключають такий союз. Та коли ХДС здобуде замало голосів, аби забезпечити ФДП місце в уряді, ліберали також можуть зламатись, а «зелені» спокусяться поверненням до влади разом із СДПН. Тоді Ангела Меркель стане лідером опозиції або першим президентом Європи, якщо Лісабонський договір набере чинності.

За матеріалами закордонної преси Євген ПЕТРЕНКО

також у паперовій версії читайте:

---