СТОПАМИ ГЕРОДОТА І ГОГОЛЯ
Якось голова Всесвітньої туристичної організації Франческо Франжіаллі після відвідин нашої столиці, Карпат і кількох курортних осередків на Західній Україні сказав: «Таких можливостей для приємного відпочинку, як у вас, треба ще пошукати. Тут усе є для розвитку екскурсійного, оздоровчого, релігійного та пізнавального туризму». Я б додала: коли б він побував на Полтавщині, то емоції і враження заполонили б його так само, як і нас з колегами, що завдяки Національній спілці журналістів й «ІDS Group» гостювали в тому чарівному краї, а також численних екскурсантів, з якими ми зустрічалися.
Не променіть столицю скіфів Той, хто досі думає, що Полтавщина, за газетними штампами, лише край хліборобів, помиляється. Це привабливий туристично-рекреаційний регіон у центрі Лівобережної України. Клімат там — м'який. Мережа річок — чимала. Якщо захотіти, то можна найбільшими з них — Ворсклою, Пслом, Сулою чи Ореллю потрапити в Дніпро. Щоправда, для таких експериментів треба мати добре здоров'я, яке, до речі, можна зміцнити на бальнеологічних і грязьових курортах Миргорода, Нових Санжар, Яресьок, Гадяча. На цьому принади краю не вичерпуються.
— Хоч усі плюси справжньої перлини Слобожанщини ще не «розкручені», сподіваюся, вона в перспективі асоціюватиметься не лише з Кувейтом (завдяки газовим свердловинам), а й з найпрестижнішими європейськими курортами,— поділився планами Анатолій Пахля, голова Державної служби туризму і курортів.— Свої й іноземні вояжери зможуть побувати навіть... у столиці могутніх скіфів у місті Гелоні.
Виявляється, першим до своєрідної реклами мальовничої землі взявся батько історії Геродот. Помандрувавши її теренами, він розповів про скіфську столицю. Сучасні археологи порахували: війна і мир там вирували в VІІ–ІІІ ст. до нашої ери. Секрети життя-буття стародавніх пращурів розкриває нині Більське городище в Котелевському районі.
Ми, журналісти, їдучи автобусом з Києва до Лтави (саме так за часів Київської Русі називалася Полтава), задивляючись на пишні пейзажі сіл і містечок, що туляться до траси міжнародного транспортного коридору Е-40, побачивши деякі назви, теж згадували історію з географією.
Ось, приміром, указівник на Переяслав. У ХІІ ст. на цих просторах було найбільше в Київській Русі Переяславське князівство з найпівденнішим форпостом у боротьбі з кочівниками — Лтавою.
Нагадують про буремні часи минулі й інші вказівники на трасі: Прилуки, Лубни, Миргород, Гадяч, звісно ж, і сама Полтава. За доби Хмельниччини там були сформовані шість з десяти козацьких полків. Вони не тільки воювали, а й знання здобували, Бога пізнавали й шанували. Особливо в цьому вирізнявся Іван Мазепа. Знаєте, звідки взялося Пересопницьке Євангеліє ХVІ ст., на якому з 1991 року присягають українські президенти? Переяславській кафедрі його подарував Іван Мазепа. Щоправда, слави і долі гетьмана позбавила Полтавська битва. Тоді, 27 червня 1709-го, зі зброєю в руках вирішувалася остання в козацький період спроба України здобути суверенітет. Тепер, з нагоди 300-річчя битви, до історико-культурного заповідника, на вулицю Шведська могила, 32, з'їжджалися свої й чужі пілігрими, охочі докопатися до істини.
Не одну талановиту особистість подарувала світові земля полтавська. Тут народилися мандрівний філософ Григорій Сковорода, і класик нової української літератури, «завзятіший од всіх бурлак» Іван Котляревський, і Панас Мирний, Михайло Старицький, Олесь Гончар. Велетнями російської образотворчості визнані «наші» художники Боровиковський, Левицький, Ярошенко. Це батьківщина композиторів Лисенка й Дунаєвського. Літературознавці подейкують: Шевченка, Лесю Українку, Буніна, Горького, Короленка, М'ясоєдова, природознавця Вернадського й ученого-хірурга Скліфосовського варто вважати творчими туристами. Вони тут і жили, і бували, і натхнення шукали. А ось про математика Петроградського й піонера авіакосмонавтики Юрія Кондратюка (О. Шаргея), на жаль, не все відомо. Можливо, саме тому ЮНЕСКО досі не оголосило рік їхнього вшанування. У цьому поталанило Миколі Гоголю.
«Коли
полудень сяє...» У день, подібний на той, що змалював геніальний письменник, «коли полудень сяє серед тиші й спеки, і блакитний, незмірний океан, схилившись над землею, здається, заснув, пригортаючи й стискаючи її, красуню, в ніжних обіймах своїх», ми приїхали в оспіваний ним Миргород. Здогадайтеся: хто серед натовпу курортників, котрі традиційно їздять сюди «на води», нас зустрів? Іван Іванович з Іваном Никифоровичем, Вакула з черевичками біля Оксани, незрівняна Солоха із залицяльником у лантуху; Пацюк, до рота якого вареники самі скачуть, а також симпатичне порося, що лежить, не рохкаючи, і ніби просить: «Почешіть за вушком». Уся ця компанія отаборилася на облагородженій набережній славнозвісної калюжі. Уже не літературну, а бронзову путівку в життя їй дали скульптори Дмитро Коршунов і Вадим Голуб. Кажуть, тепер у роботі Хлестаков, а після нього настане черга Бобчинського з Добчинським.
Нам пощастило побувати в Успенському соборі на території «Миргородкурорту», зануритися в первозданну природу справжнього джерела здоров'я, а ще й пройтися до пам'ятника Гоголю. Схоже, в справі увічнення генія місто є лідером: до наявних уже монументів додалися нові. Санаторій імені Гоголя Південної залізниці збагатився погруддям письменника, а медичний реабілітаційний центр «Миргород» МВС України — пам'ятним знаком Гоголю.
Утім, то не єдині знаки уваги й поваги до уславленого співвітчизника. Численні творчі конкурси, художні виставки стали традиційними. У ресторанах і кафе з'явилися страви «аля Гоголь». А ось дослідники й виробники з «ІDS Group» ще десять років тому зробили презент спраглим до життя: за унікальною технологією почали виробництво столової води «Сорочинська». На щастя, нині, коли з чистим довкіллям сутужно, здоров'я можуть повернути води сеноманського водоносного горизонту, глибина якого — 700 метрів.
— Мати такі природні скарби — справжнє щастя,— пригостила інформацією Наталя Матусевич, одна з подвижників «ІDS Group».— У нас на людину припадає лише 40 літрів бутильованої води, тобто в кілька разів менше порівняно з європейськими країнами. Десятки тисяч гостей цього не помічають, бо для них слова Миргород і курорт — брати-близнюки.
Здоров'я — у воді Ми, журналісти, переконалися: крилатий латинський вислів «Sanus per Aquam» («здоров'я — у воді») є актуальним і в наш час. Варто знати, де і як народжуються води, котрі дають сили і надихають жити і творити.
Про принади миргородських джерел почула від пана Едуарда Юабова з делегації міністерства з туризму Ізраїлю. На одній з прес-конференцій він сказав, що особливості води з Мертвого моря і наших «Миргородської», «Моршинської», «Трускавецької Аква-Еко», «Трускавецької кришталевої» було б непогано поєднати. Тоді лікувальний туризм впливатиме на кількість пацієнтів в їхніх і наших санаторіях і поліпшуватиме місцеві бюджети.
Коли ми потрапили до водоносних першоджерел і занурилися в надзвичайно цікавий процес народження живильних мінеральних напоїв, переконалися: треба започатковувати заводський туризм. Дивитися є на що, а своєрідних гідів — слухати й не переслухати.
Ну ось скажіть, чи багато людей знає, що перше мінеральне джерело було відкрите в 1912 році? Його знайшов наполегливий і далекоглядний лікар Іван Зубковський. Він узяв пробу води й відправив у Військово-медичну академію. Згодом з берегів Неви одержав висновок: «Вода має цілюще значення за зовнішнього вживання». Невдовзі з'ясувалося, що й за внутрішнього вона така сама корисна, як і прославлені води Аахена, Баден-Бадена, Содена. Завдяки цьому у квітні 1917-го відкрили першу водолікарню і почали лікувати недужих на ревматизм, подагру, периферичну нервову систему.
Без установи, котра б забезпечувала водою завжди і всюди,— не обійтися. Так у 1927-му народився Миргородський завод мінеральних вод. Відтоді були там злети й падіння, аж поки до справи не взялися професіонали. Нині результат, як то кажуть, на лице.
За показниками дослідження, котре щороку здійснює міжнародна компанія «Неwitt Associates» за спонсорської підтримки «Wall Street Journal Europe», миргородський завод мінвод визнано одним з найкращих роботодавців Центральної та Східної Європи. До того ж його персонал оцінили як найкваліфікованіший в Україні. Незважаючи на економічну кризу, там працюють триста чоловік, котрі вчасно отримують пристойну зарплатню, а ми — смачну й корисну воду.
— Для нас головне — якість і престиж,— запевнив наш гід Валерій Сенько, він же генеральний директор заводу.— Ми працюємо на сучасному, сертифікованому за міжнародними стандартами обладнанні, тому широкий асортимент задовольняє найвибагливішого споживача.
Зізнаюся, до таких належимо і ми, журналісти. Тому з особливою прискіпливістю поставилися до новонародженого «Фреш-Активу». Виявляється, це та ж природна столова газована вода в комбінації з вишуканим королівським гранатом, пікантним лимонником, мелісою і іншими натуральними принадами. Її хрещені батьки — миргородці-професіонали — божилися, що жодних консервантів у напої немає. Адже й самі вони на дух їх не переносять. Тож, як мовиться, чи мандруючи, чи відпочиваючи, не забувайте: здоров'я — у воді!