БАНДУРИ ЗВУКИ СРІБНІ
Двадцять років тому в історії національної культури відбулась пам'ятна подія — розпочала свій перший навчальний рік унікальна Стрітівська вища педагогічна школа кобзарського мистецтва. Тут навчаються юнаки з усіх регіонів України, переважно з невеликих міст і сіл, які мають хист і виявили бажання оволодіти цим творчим фахом.
З нагоди 20-річчя школи кобзарського мистецтва зібралися її випускники, учні, які ще навчаються, їхні вчителі, жителі Стрітівки й сусідніх сіл, численні шанувальники кобзарства. Національна спілка кобзарів України разом з Міжнародним фондом «Єдиний світ» приурочили до ювілею школи фестиваль кобзарського мистецтва «Козацька ліра», у якому взяли участь кобзарі з багатьох областей України. Ініціатор і меценат фестивалю — народний депутат України В. Макієнко. До значущої дати надійшло привітання від Президента України В. Ющенка і цінні подарунки, зокрема бандура з дарчим написом; Прем'єр-міністр Ю. Тимошенко пообіцяла виділити школі автобус, аби надалі учні не носили за спиною нелегкі бандури. Було ще багато поздоровлень і побажань колективу школи. Голова Українського фонду культури Борис Олійник, якого справедливо називають «хрещеним батьком школи», у своєму привітанні торкнувся найважливіших моментів в історії створення школи та її двадцятилітньої діяльності.
Перші письмові відомості про кобзарів як українських музик згадуються в польських хроніках ХV— XVІ ст., що велися при дворах королів, де виступали, зокрема, музики з України Тарашко, Чурило. Кобзарі особливо були популярні на Запорозькій Січі. Відомо, що кобзар Василь Варченко був учасником Коліївщини.
У ХІХ– ХХ ст. особливо знані були О. Вересай, І. Кравченко-Крючковський, Ф. Холодний, А. Шут та інші. Найшанованіший з них — Остап Вересай, в репертуарі котрого були історичні, побутові, жартівливі й сатиричні пісні, зокрема пісня «Про Правду і Неправду». Він знав Т. Шевченка, який подарував йому свого «Кобзаря».
За радянських часів кобзарське мистецтво як старцівство було заборонене, але наповнилося новою сучасною тематикою, образами і формами. Активно заохочувалося колективне виконання, створювалися капели й ансамблі бандуристів, тріо бандуристок тощо. Виступали й кобзарі традиційних форм співу та творчості. Серед них — Федір Кушнерик, Іван Кучугура-Кучеренко, Євген Адамцевич, сліпий з дитинства, автор знаменитого «Запорізького маршу», який у чудовій обробці народного артиста України Віктора Гуцала набув нині великого резонансу, захоплено сприймається слухачами.
Значну увагу кобзарському мистецтву приділяв директор Інституту фольклору та етнографії АН УРСР, поет, мистецтвознавець, академік Максим Рильський. З його ініціативи була проведена нарада кобзарів та лірників України, урочисто відзначено 60-річчя від дня народження кобзаря Єгора Мовчана, що стало тоді особливою подією.
У 1987 році був створений Український фонд культури, головним завданням якого є робота з відродження джерел народної культури, збагачення духовної скарбниці народу, повернення до життя призабутого вітчизняного минулого. Однією з перших важливих акцій Фонду культури було виявлення й згуртування кобзарів України. З усіх регіонів країни їх зібралося понад 120 осіб. Було вирішено створити Спілку кобзарів України, нині вона удостоєна статусу національної. Спілку очолювали кобзарі Василь Литвин, Володимир Горбатюк, нині керує народний артист України Володимир Єсипок.
А 1988 року до голови Українського фонду культури Бориса Олійника звернулися кобзарі Василь Литвин і Володимир Горбатюк з пропозицією сприяти створенню спеціальної школи кобзарського мистецтва в його традиційних формах, оскільки наявні музичні навчальні заклади не забезпечують повноцінної підготовки кобзарів. Обговорювалися можливі місця для створення школи. Зійшлися на Стрітівці: саме там було знайдено розуміння і підтримку з боку директора загальноосвітньої школи Галини Іванової та її чоловіка Олексія Іванова, голови колгоспу імені І. Богуна.
Український фонд культури 20 листопада 1988 року ухвалив рішення про створення кобзарської школи на базі середньої школи с. Стрітівка Кагарлицького району Київської області. Уряд Української РСР підтримав пропозицію добудувати інтернат на 60 місць, виділити кошти та визначити підрядну організацію з наданням лімітів і фондових матеріалів. Зусиллями Кагарлицького райвиконкому, керівництва Стрітівської середньої школи та колгоспу імені І. Богуна для учнів створені досить пристойні умови: навчальні класи, інструментарій, проживання в гуртожитку та харчування; залучені до роботи висококваліфіковані педагоги та визначні майстри. Першими наставниками стали знані кобзарі Василь Литвин та Володимир Горбатюк. Школа успішно розвивалася і набула статусу вищої педагогічної школи кобзарського мистецтва, що здійснює підготовку фахівців за спеціалізацією «народні інструменти», за фахом «співак-бандурист, викладач».
За 20 років існування школа випустила близько 200 співаків-бандуристів. Чимало з них вступило для подальшого навчання у провідні мистецькі ВНЗ України, працюють учителями музики, стали солістами в таких уславлених мистецьких колективах, як Національна капела бандуристів імені П. Майбороди, Академічна чоловіча хорова капела М. Ревуцького, Київський державний театр оперети, та в інших. Ведуть активну концертну діяльність, здобували перемоги на конкурсах молодих бандуристів, зокрема міжнародних конкурсах імені Г. Хоткевича та імені Г. Китастого, конкурсі-огляді за програмою Українського фонду культури «Нові імена України».
Дмитро ЯНКО,
перший заступник голови Українського фонду культури, заслужений діяч мистецтв України