НАТАЛЯ ВАЛЕВСЬКА: «ГАРНА ПІСНЯ — НАЧЕ ЗУСТРІЧ
З ЧУДОВОЮ ЛЮДИНОЮ»
Співачка Наталя Валевська — це Попелюшка, яка вхопила птаха щастя завдяки таланту і працелюбності. Щоправда, нині, аби вибитися в «зірки», треба шлях до успіху встеляти сотнями тисяч баксів. Шалених грошей не було, Наталя небагато заробляла співом у ресторані в рідному місті Хмельницькому, тобто билась як риба об лід. Звісно, мріяла про велику сцену. Підстави були, адже вона вже не раз здобувала перемоги на міжнародних конкурсах (зокрема, отримала II премію Міжнародного конкурсу естрадної пісні імені В. Івасюка, гран-прі Міжнародного конкурсу «Ялта-2004» в межах телефестивалю «Море друзів»).
Та ось з рішучістю, яка виявилася доленосною, Наталя поїхала на карооке на майдані Незалежності. Ця спроба вивела на телеконкурс «Шанс-2005», перемога в якому стала путівкою в шоу-бізнес, а в цій сфері треба постійно самостверджуватися. Недарма один з продюсерів сказав: «Шоу-бізнес — ескалатор, який опускається вниз. Тому бігти треба швидко».
Та емоційна, вразлива Наталя Валевська, здається, не біжить прагматично, а летить романтично, усміхаючись і виявляючи дивовижну силу волі.
— Наталю, що найцікавіше, найважливіше відбулося у Вашому творчому житті за останні, скажімо, півроку?
— Це, безперечно, перемога в конкурсі, який започаткувала Алла Пугачова. Конкурс «Алла шукає таланти» тривав півроку, тож усі охочі, всі талановиті чи ті, хто таким себе вважає, мали змогу надіслати свої записи з фотографіями на «Радіо Алла» до Москви. Алла Борисівна сама їх прослуховувала і ставила в ефір. Щотижня слухачі визначали переможця за допомогою інтерактивного голосування в Інтернеті. Нарешті підбито попередні підсумки. Зателефонував адміністратор і повідомив: «Пугачова збирає найкращих. Хоче побачити і почути виконавців пісень-переможниць, відчути, яку енергетику ви випромінюєте, якими є артистами і людьми».
Я була надзвичайно ошелешена цим дзвінком, мій голос несподівано «сів» від хвилювання, я майже не могла говорити. Негайно поїхала до лікаря-фоніатора, мені прописали режим на вирішальні чотири дні: дзвінок пролунав 27-го лютого, а я мала бути в Москві 3-го березня о 12.00. Голос, слава Богу, відновився, я успішно виступила серед п'ятнадцяти запрошених учасників. Поруч з примадонною був відомий режисер Олександр Ревзін, пригадую, як під час виконання другої пісні «Желания сбудутся» між ними відбулась якась розмова. Майнула думка: «Це на добро, чи це погано?». Доспівала. Алла Борисівна попросила мене, щоб я виконала приспів, і наспівала — з якого місця, слова вона знала напам'ять (до речі, всіх фіналістів-конкурсантів вразило, що Пугачова пам'ятала їхні пісні). З'ясувалось, що між нею і Ревзіним виникла суперечка, чи співаю я «вживу». Режисер вважав, що звучить фонограма, Алла Борисівна доводила, що ні. Я заспівала без музичного супроводу.
Коли виступила остання виконавиця, Алла Борисівна «пройшлася» по кожному конкурсантові: висловила свої думки, дала поради. Насамкінець сказала: «Я визначилася з піснею-переможницею, але про це повідомлю в прямому ефірі». Коли — конкретної дати не назвала. Звісно, поки я чекала, нерви в мене «пограли». Минуло десять діб, я вчергове ввімкнула «Радіо Алла» (тоді ще через Інтернет), усі слухаємо прямий ефір удома, майстер-перукар робить мені зачіску. Чую, Алла Борисівна розповідає про конкурс, поступово підходить до першого місця. Я схвильовано прослухала півгодини ефіру, зрештою заспокоїлась: моє виконання пролунало, у двадцятку найкращих я потрапила, ротацію в ефірі гарантовано, отже, це вже перемога. А Пугачова тим часом розповідає: «Я підбила підсумки і ось нарешті — перше місце. Розповім таку історію. Сиджу я в перукарні, мені роблять зачіску. З поваги до мене в перукарні увімкнули «Радіо Алла», залунала пісня «Без тебя». Певно, з волі Божої, тому що в житті нічого знічев'я не відбувається. Далі Пугачова розповіла про реакцію людей, які були поряд з нею. Одна клієнтка перукарні розплакалась, інші почали розпитувати, хто це співає. Алла Борисівна каже: «Я, на жаль, забула», зателефонувала в адмінгрупу, їй відповіли: Наталя Валевська. Алла Борисівна назвала моє ім'я всім присутнім у перукарні. Вона довела інтригу в ефірі до кінця: «Я недаремно згадала прізвище Наталі Валевської, тому що саме вона і є переможцем конкурсу». Отака історія з перукарською містикою.
Я отримала золоту зірку Алли, яка в мене зараз на грудях, десять тисяч доларів і ротацію на радіо «Алла» протягом року. Визнання примадонни — це і є найголовніша подія в моєму творчому житті.
— Пугачова планує з першою переможницею першого конкурсу «Алла шукає таланти» й далі співпрацювати? Подає якісь знаки? Відслідковує Ваш творчий шлях?
— У нас з нею згодом відбулася розмова, я сказала: «Ваша зірка стала моїм талісманом. Грошей уже немає, тому що я завершую роботу над третім альбомом». Вона схвально кивнула: «Правильно, записуй пісні». Ще після першої зустрічі-прослуховування вона повідомила: якщо влаштовуватиме «Різдвяні зустрічі», запросить переможців конкурсу.
Я була на презентації «Радіо Алла» в Україні 23 квітня у концерт-холі «Freedom». Не знаючи, як відреагує Алла Пугачова, ризикнула заспівати під час концерту, на який вона запросила естрадних зірок, окрім своєї пісні-переможниці «Без тебя», ще її знамениту «Женщина, которая поёт», обидві присвятила їй. Алла Борисівна мене похвалила: «Молодець».
Сподіваюсь, що в нас буде продовження, розумію відповідальність. Учителі передають своє вміння, а учні мають доводити власну спроможність і майстерність. Ми не повинні покладатися тільки на підтримку, чекати її. У Алли Борисівни концертний тур триватиме рік, вона зайнята, було сказано: «До вашої перемоги додається грошова премія, ротація в ефірі, можливо, «Різдвяні зустрічі». Це величезна підтримка. До речі, ніхто не вірив, що мені дадуть гроші, українців це хвилювало насамперед. І «Новий канал» в прямому ефірі показав усій Україні, як король пародій Олександр Пєсков передав мені цю винагороду.
— Ви далі навчаєтеся в Національному університеті культури і мистецтв?
— Так, я вступила до аспірантури, працюватиму над дисертацією. Отже, концертну діяльність поєдную з навчанням. Якщо все буде гаразд, через три роки я буду кандидатом наук, звісно, з мого напряму — музичне мистецтво. Можливо, згодом викладатиму, життя таке, що не знаєш, що буде завтра. Для мене навчання важливе, тому що я з дитинства хотіла вивчитися на співачку або на того, хто навчає співу.
— Я чув, Ви перетиналися з Лучано Паваротті. За яких обставин?
— Мені пощастило опинитися на його репетиції в Національній філармонії, здається, це був 2005 рік. Присутність будь-кого була заборонена, чатувала охорона. «Пробратися» допоміг народний артист України Володимир Гришко, за що ми з чоловіком йому дуже вдячні. Я побачила інший бік творчої натури. Паваротті репетирував з Національним симфонічним оркестром України напередодні концерту. Ми навіть тихенько відзняли відео, це безцінна інформація, скарб нашого сімейного архіву. Не зважаючи на те, що маестро не мав консерваторської освіти, він чув кожен інструмент (їх було до ста), спиняв оркестр і казав: «Скрипочка в п'ятому ряду і четверта ліворуч заграли неправильно». Або: «Арфа не притисла струни». Це вражало. При тому маестро випромінював доброзичливість, хоча йому було важко, він сидів за спеціальним столом, витирав слинку рушником. Під час концерту цього ніхто не побачив, але уявляю, як йому було важко, артисту і людині, котра була одночасно царем і слугою в царині Музики.
— У Вас потужний гнучкий голос, природа Вам багато дала. Чи є в планах зробити щось у суміжних жанрах, приміром, у джазі, в опері, щоб використати сповна свої можливості — на противагу «шептунам», яких у нас не бракує.
— У співаків в Україні є велика проблема репертуару, хоча композиторів нібито і багато.
Композитор минулого століття, який залишив величезний слід після себе, це Володимир Івасюк. Найвизначніші співаки і співачки, в тому числі Софія Ротару, співали саме його пісні. У цьому столітті у нас дефіцит саме таких мелодійних, душевних, обдарованих-поцілованих Господом композиторів. Але доля мене познайомила з Русланом Квінтою. До речі, є така статистика: сімдесят відсотків української і російської естради, яка звучить на радіо,— пісні Руслана Квінти, це багато про що говорить. Він ніколи цього не афішує, бо досить скромний, але ціну собі знає. Він відчув мій внутрішній стан, відчув, на що я спроможна, і в період, коли завдяки життєвим обставинам його, як то кажуть, атакували музи, написав яскраві пісні, які слухач зможе почути в моєму третьому альбомі. Я вдячна йому за те, що він співпрацює з поетами, які також прислухаються до мене, буває, що розповідаю про якусь подію зі свого життя і вони її змальовують-викладають у віршах. Усе складається докупи і виходить пісня.
— З театром, кінематографом співпрацюєте?
— Ні в мюзиклах, ні в театральних постановках ніколи не брала участі. Утім, знімалась у мюзиклі «Кішки» Веббера. У кінематографі набула невеличкого досвіду. Знімалась у фільмі «Самотній ангел» (тоді, до речі, познайомилася з пародистом Олександром Пєсковим, який згодом став моїм другом), саундтреки в цій стрічці — мої пісні з другого альбому: «Без тебе», «Поранене серце» і «Сотня безсонних ночей». Знялась в епізоді фільму Бенкендорфа «Старигани-полковники». Нещодавно дивилася художній фільм «Король, дама, валет», там також мої пісні звучать. Поки що в кіно — це все.
— Слова «популярна музика» за радянських часів несли позитивний смисл, народжувались геніальні пісні, виконувані видатними співаками, часто оперними. Останніми роками за диких ринкових відносин з'явилися терміни «попса» і «формат». Попса «забиває» популярну музику, яку уособлюють голосисті вокалісти, котрі співають мелодію і поезію. У Вашій особі я бачу одну з небагатьох молодих надій української естради, здатну творити в жанрі популярної музики, а не попси. Якою мірою Ви приділяєте увагу текстам і мелодії? Чи не перемагає кон'юнктура?
— Вважаю себе представницею популярної музики, а не попси. У моїй концертній програмі багато барв: є лірика, жарти, народні пісні, розважальні, я й оперну арію можу виконати, якщо публіка забажає, практикую це у своїх сольних концертах. У будь-якому разі кожна пісня, навіть танцювальна, або «форматна» (цей термін породжений теперішнім комерційним часом), має бути змістовною.
Колись у мене була величезна проблема репертуару, особливо на перших етапах: деякі пісні мені подобалось співати, а деякі я тільки терпіла. Уявляєте? Це силування було через нестачу репертуару. А тепер він, слава Богу, є. Я вже можу вибирати, акцентувати на певному змісті, можу навіть змінити слово, щоб мені було комфортно, щоби текст був, як друга шкіра, як щось ріднесеньке, а не «поліетилен». Тоді і тільки тоді все несуттєве залишається за лаштунками, зокрема мій поганий настрій перед виходом на сцену (ми ж усі люди, навіть один телефонний дзвінок може змінити самопочуття перед виступом), — я виходжу на сцену, чую знайомий мотив, у мене одразу підноситься настрій, і все забувається, ніби світ потрапляє під зйомку рапідом — усе вповільнюється, час і довкілля ніби завмирають, нічого не турбує поза музикою, все — тільки музика, тільки позитив, тільки піднесення.
Лунає початок пісні — і ти перемикаєш її настрій: то він жалісливий, то, навпаки, веселий, ти на дні народження, скрізь кольорові кульки... Отаке мені подобається, я дуже рада, що можу жити на сцені, важко навіть слова підібрати, які відчуття виникають. Потім — оплески, вигуки «Браво!», «Біс!», звісно, це тішить не тільки самолюбство, це подяка за працю. Якщо я працюю з балетом, то кажу за кулісами: «Ми молодці».
Треба викладатися повністю, не шкодувати себе, щоб, перепрошую, мокрий був, піт з носа капав, тоді буде відчуття щастя. Я зараз про це кажу — і ніби переношусь на сцену, де завдяки пісням зустрічаю заповітну людину. А не було б тих мотивів — душевних зустрічей не було б, як і відчуття щастя, і в людей не було б відповідної реакції.
— Для деяких естрадників етника, фольклор — ніби для «галочки», їм до народної пісні байдуже, бо за характером вони заробітчани-космополіти. Інша річ, коли людина виросла в стихії народної пісні, її відчуває, розуміє. А як у Вас з цим? Чи використовуєте народну пісню як модну «фішку»?
— Гадаю, цілком логічною була моя участь у проекті «Фольк-music», я перемогла завдяки голосуванню телеглядачів.
У моїй концертній програмі є цілий блок україномовних пісень, я їх співаю і на сході, і на заході країни, будь-де. Дуже хотіла підготувати віночок (попурі) українських пісень, це бажання в мені виброджувало роками, шукало виходу, врешті я висловила свій намір аранжувальникові, назвала чимало пісень, які хотіла б заспівати, і він зробив український віночок, у якому є такі «квіти»: «Ой, я знаю, що гріх маю», «Несе Галя воду», «Ой чий то кінь стоїть», «Ой на горі женці жнуть», «Їхали козаки додому» та інші.
Я виконую також пісню «Мій рідний край» Миколи Мозгового, до речі, він потужно вплинув на моє творче життя як організатор міжнародного конкурсу імені Володимира Івасюка, лауреатом якого я стала у 2003 році. Відтоді в моєму репертуарі є пісні Івасюка. Микола Мозговий прищеплював любов до української пісні на міжнародному рівні, саме через нього, через цей конкурс знайомилися конкурсанти з-за кордону з композитором Володимиром Івасюком. Дуже добре, що знайшлась людина, яка утверджувала патріотичну ідею у важкі, лиховісні роки, робила важливу справу для країни, яку державники не оцінили і не підтримали: дуже шкода, що цього конкурсу не стало. Але я досі несу ці пісні в собі для публіки, і ті, хто брав участь у тому конкурсі, чинять так само. Нас багато. Отже, недарма, недарма все відбувалось.
У мені змалечку живе українська пісня, адже подільський край і моя родина зокрема — дуже співочі. У моїй сім'ї абсолютно всі співають, передусім народні пісні. Їх я вивчала в школі на уроках співів, це був мій улюблений предмет. На городі, коли картоплю викопували, ми співали, моя тітка Оля і бабуся Ліда мене вчили. Тато подарував старенький пошарпаний пісенник, у якому були не тільки українські народні пісні, а й авторські. У музичній школі також вчили українських пісень. Отак потрошку накопичувався скарб, народні пісні для мене — це цілком природна стихія, і я щаслива, що можу їх співати в концертах, я не уявляю себе без цього.