ЛОПАТОЮ ПО... СВЯТИНІ
Днями більшість українських і російськомовних Інтернет-видань згадували смт Опішня, що в Зіньківському районі на Полтавщині. Причому не як столицю українського гончарства, а через пограбування братських могил радянських воїнів...
«Історична
Полтавщина» починає і... Варто лише навести деякі заголовки повідомлень — «Братські могили радянських воїнів пограбовані в Полтавській області», «На Україні сплюндровані братські могили», «В Україні пограбовано сім братських могил» тощо — аби зрозуміти зміст інформацій про блюзнірство над святинями, дорогими для більшості наших людей.
Головним фігурантом у непривабливій історії, що відбулася в Зіньківському районі й набула широкого резонансу, згадується іcторико-пошукова громадська організації «Історична Полтавщина». Її очолює полтавець Олександр Ломакін — відома людина в регіоні, адже пошуковці «Історичної Полтавщини» працювали в кількох районах області й зробили чимало, щоб поновити маловідомі сторінки Великої Вітчизняної війни. Приміром, чимало експонатів тих часів у Полтавському музеї історії локальних конфліктів, створених «афганцем» Юрієм Цомартовим — депутатом Полтавської облради, з'явилися там завдяки копіткій пошуковій роботі О. Ломакіна. Ю. Цомартов тоді помітив його хист до вивчення історії бойових дій на Полтавщині й створив йому умови для плідної пошукової діяльності. Щоправда, згодом їхні дороги розійшлися й аматорові-слідопиту не знайшлося місця під дахом музею.
Керівник «Історичної Полтавщини» запам'ятався й власною принциповою позицією щодо намірів полтавської міської влади звести житловий масив на місці колишніх військових складів у обласному центрі. Тоді О. Ломакін виступив проти того, щоб під відвали бульдозерів пішли поховання радянських воїнів, яких, за його даними, на тій землі було чимало. Побажання пошуковців урахували, але вже тоді опоненти О. Ломакіна заговорили про «непрофесіоналізм» глави «Історичної Полтавщини», котрий, не маючи відповідної освіти, сміливо дискутував із спеціалістами з археології та краєзнавства.
Пошуковці-аматори провели кілька пам'ятних акцій, пов'язаних із перепохованням останків радянських воїнів, знайдених ними під час розкопок, переважно у Диканському та Зінківському районах. Між тим недоброзичливці все частіше натякали на те, що полтавські пошуковці віддають перевагу не безкорисливій праці в ім'я відновлення історичної правди, а перетворюються на так званих «чорних археологів», використовуючи офіційний дозвіл на проведення пошукових робіт, що його надали «Історичній Полтавщині».
Що шукали копачі? «...В одній з кімнат колишнього приміщення Малобудищанської сільської ради зберігаються дев'ять поліетиленових мішків для сміття, частково заповнених людськими кістками. За словами службовців, там знаходяться останки 22 радянських воїнів часів Другої світової війни...». Це — витяг з акта комісійного огляду останків, викопаних із могил радянських воїнів на території Опішнянської селищної ради Зіньківського району, пояснює інспектор ГУ МВС України в Полтавській області Поліна Ларіна, котра розбиралася в справі з «Історичною Полтавщиною». А от інші рядки, уже з міліцейського зведення: «Із травня до червня 2009 року в смт Опішне зруйновано та пограбовано сім братських могил, віднесених до історичних об'єктів, виявлених і новоспоруджених у 1984–2004 роках Опішнянською селищною радою. Наразі в умисному незаконному руйнуванні пам'яток культурної спадщини підозрюється голова правління іcторико-пошукової громадської організації «Історична Полтавщина».
Микола Хоменко, начальник Опішнянського відділення міліції райвідділу, пригадує: «Інформацію про проведення незаконного розкопування братської могили радянських воїнів, похованих у 1943 році на вул. Агропунктівській, я отримав від голови Опішнянської селищної ради. Того ж дня жителі вул. Ватутіна повідомили про руйнування одиночної й братської могил воїнів, котрі загинули під час визволення Опішні. Згодом з'ясували, що внаслідок незаконних дій членів «Історичної Полтавщини», окрім названих об'єктів культурної спадщини, було зруйновано братську могилу двох воїнів на селищному кладовищі, розташованому на вул. Глинській».
За словами П. Ларіної, виправдовуючи свої дії, пошуковці стверджували, що розкопували тільки занедбані, завалені сміттям могили й робили «вкрай важливу» для громади справу. Офіційно пошуковці працювали для втілення в життя благородної мети — створення меморіалу міжрайонного значення. З цим не погоджується тамтешній мешканець Микола С., який живе неподалік поховання бійців Рибкіна й Журавльова, цілісність якого порушили шукачі. Він розповів, що кожну могилу в селищі доглядають учні місцевих шкіл. «Я і сам у шкільні роки доглядав братську могилу, яку нещодавно зруйнували ці ж люди»,— обурюється чоловік.
Задля чого
тривожили мертвих? Після отримання інформації про незаконне розкопування братських могил у керівництва районної міліції й селищної ради виникло чимало запитань до членів «Історичної Полтавщини». Так, Олег Кужим, опішнянський селищний голова, пригадав, що керівник історико-пошукової організації планував перепоховати останки радянських воїнів і створити збірний військовий цвинтар із облаштуванням меморіалу спочатку в Опішні, а пізніше, не діставши згоди селищної ради, зупинив свій вибір на Малих Будищах. Причому керівник «Історичної Полтавщини» не ознайомив зі своїми планами голову Малобудищанської сільради. Тобто організація проводила пошукові роботи й планувала перепоховати останки загиблих воїнів у Малих Будищах, не діставши дозволу сільради. О. Кужим нагадав, що археологічні розвідки та розкопки проводяться винятково з дозволу виконавчих комітетів міських, сільських і селищних рад, за участі їхніх представників, при обов'язковому вирішенні питання про місце перепоховання останків воїнів. «Як можна викопувати кістки, не знаючи, де їх потім поховати? — обурюється голова Опішнянської селищної ради.— Громада їх не просила такого робити!». О. Кужим звернув увагу на факти, які підтверджують протиправність дій членів «Історичної Полтавщини» і наявність підстав для притягнення їх до кримінальної відповідальності за незаконне руйнування пам'яток історії. Зокрема він зазначив, що дозвіл, виданий Держкультурспадщиною, не надає організації права проводити археологічні дослідження об'єктів культурної спадщини. Селищний голова зазначив, що такий вид робіт, як «пошукові», право на проведення яких історико-пошуковій організації надає дозвіл, узагалі не передбачений чинним пам'ятникоохоронним законодавством.
Своє слово в цій історії сказав і Олесь Пошивайло, доктор історичних наук, директор Інституту керамології — відділення Інституту народознавства НАН України. Вчений констатує, що історико-пошукова громадська організація «Історична Полтавщина» не є науковою і в її складі немає жодного фахівця з проведення археологічних досліджень. «Розкопування могил проводилось за відсутності будь-якої на те потреби, оскільки всі зруйновані могили були доглянуті й узяті на облік та під охорону держави відповідно до «Списку історичних об'єктів та об'єктів монументального мистецтва Зіньківського району»,— акцентував науковець. Зважаючи на фактичні наслідки діяльності «Історичної Полтавщини», фахівці визнають її розкопки незаконними і такими, що не мають нічого спільного з охороною пам'яток культурної спадщини. Достатньо тільки поглянути на мішки, в яких зберігаються людські останки без відміток про кількість і місце їхнього виявлення. До того ж у мішках — жодного клаптика одягу, обмундирування, військового спорядження, зброї або нагрудних знаків, які б дали змогу ідентифікувати військовослужбовців, похованих у могилі. Більше того, безсистемний характер зберігання останків унеможливлює їхню ідентифікацію, стверджують правоохоронці.
Під час розслідування кримінальної справи співробітники Зіньківського РВ вилучили в керівника «Історичної Полтавщини» металодетектор і археологічні знахідки. Це — антикварні монети часів царської Росії й повоєнної доби, нагрудні знаки «Гвардія», обручки, хрестики, ґудзики, а також запали та бойова граната часів війни. До речі, вона послужила підставою для порушення кримінальної справи за сукупністю скоєного, в чому підозрюють голову «Історичної Полтавщини». Розслідування триває. Комісія у справах увічнення пам'яті жертв війни та політичних репресій при Полтавській ОДА призупинила дію дозволу, виданого пошуковцям на проведення археологічних розвідок. Для Опішнянської селищної ради актуальним лишається питання: хто і де ховатиме останки 22 радянських воїнів, що їх потривожили пошуковці?
«Ми працюємо
задля поновлення справедливості...» Керівник «Історичної Полтавщини» Олександр Ломакін має власну точку зору щодо подій, котрі стривожили громадськість. «Ми розкопували могили, які багато років заростали бур'янами, до реєстру їх внесли буквально на днях... «Історична Полтавщина» хотіла б створити на території України перший об'єднаний цвинтар радянських солдатів. Ми не маємо на увазі доглянуті поховання радянських воїнів, а могили, за якими вже два-три роки ніхто не наглядає. До речі, для загиблих німецьких солдатів створено шість «збірників», а наші солдати лежать по цвинтарях, і ніхто не знає, скільки їх поховано, хто вони...
Торік ми проводили роботи в Диканському, Чорнухинському й Оржицькому районах. Ніхто не скаржився, а навпаки, люди нам дякували, що повертаємо з небуття пам'ять про радянських воїнів. А як тільки я переїхав до Опішні — це було торік у грудні,— мені селищний голова Олег Кужим при людях безапеляційно заявив, що в селищі я не працюватиму... «Історична Полтавщина» існує й, переконаний, існуватиме надалі. Ми не збираємося згортати свою діяльність, навіть нехай нас наразі поливають брудом. Ми не зробили нічого, що могло б осквернити пам'ять наших солдатів.
Стосовно кримінальної справи. Так, її справді порушено. Але ще немає висновку щодо бойових властивостей гранати, який мають зробити в експертному центрі. Цікаво, що гранату мені принесли діти ввечері 6 липня. У мене є свідки. Ми її розібрали й частини поклали в різні кутки двору, щоб граната не вибухнула. Тобто ми її не ховали. Цікаво, що ввечері принесли гранату, а наступного ранку до мене прийшли з обшуком. Щодо особистих речей солдатів, які зберігалися в мене, зазначу, що кожна з них була підписана й герметично запечатана в целофановий пакет, куди була вкладена бірка — де річ знайдена, коли. У моєму польовому щоденнику обов'язково зазначено, де її знайдено, на якій глибині тощо.
Ми працюємо легально на підставі необхідних дозволів. Справді, у мене немає спеціальної освіти, але маю десятирічний досвід участі в польових експедиціях під час роботи в обласному краєзнавчому музеї».