АНАТОЛІЙ ГРИЦЕНКО:«МИ ДОСЯГЛИ КРИТИЧНОГО РІВНЯ НЕБЕЗПЕКИ»
— Анатолію Степановичу, нині Вас називають «найзапеклішим» другом суддів, прокурорів і слідчих. Хочете усіх за ґрати?
— Додайте до друзів ще даішників (усміхається), я для них теж цікавий закон готував — хотів вивести з їхньої сфери відповідальності державний технічний огляд автотранспорту. Насправді серед перелічених є відповідальні й чесні люди. Я вже говорив, що Гриценко не кровожерливий. Натомість переконаний, що запропоновані мною норми покарання у законопроекті № 3428 щодо протидії хабарництву, який Рада підтримала 364 голосами, а Президент ветував, хоча й жорсткі, але необхідні для видалення метастаз корупції у державі.
— Що буде з Лозінським, чи потрапить він до в'язниці?
— Ситуація з Лозінським нанесла велику рану Україні та довела, що керівні посади у нашій державі обіймають нелюди, гірші за звірів. На Кіровоградщині відбувалося справжнє сафарі, полювання на живу людину, яку потім звинуватили у тому, що вона сама скоїла злочин.
Згадайте, скільки брехні було сказано з вуст віце-прем'єра, міністра внутрішніх справ, депутатів із фракції БЮТ, які розповідали, що це Валерій Олійник мав арсенал вогнепальної та холодної зброї, що саме він виходив полювати на чиновників. Коли людину вбивають на очах прокурора, міліціонера, котрі спокійно на все це дивляться, а потім фіксують докази, що начебто Олійник перший почав нападати на чиновників, що потім озвучує міністр внутрішніх справ, та про що говорять депутати від БЮТ, які навіть пропонують дати Лозінському орден,— це страшно.
Одначе найстрашніше у цій справі те, що в ній бере участь депутат, який ухвалював закони, прокурор, який здійснював нагляд за виконанням законів, і міліціонер, котрий мав би тримати ситуацію на контролі. Якщо двох нелюдів вже затримали, то третьому дали втекти. І втекти дали вже не кіровоградські чиновники, а київські. Я не здивуюся, якщо виявиться, що Лозінському дали втекти люди, які сидять і в уряді, й в керівництві СБУ, і в МВС, і у прокуратурі.
У цьому разі, крім емоційних оцінок, треба не просто розводити руками і говорити про необхідність затримання винних, а й притягти до відповідальності працівників СБУ та прокуратури за те, що дозволили Лозінському втекти. Тому я роблю висновок, що ситуація на Кіровоградщині засвідчила повну неспроможність влади.
— Ви, маючи президентські амбіції, так і не «засвітилися» у стосунках з якимось вітчизняним олігархом, а тим більше із закордонним. Невже людей з великими грішми Ви вважаєте ворогами?
— Я не співпрацюю з олігархами, але готовий забезпечити бізнесу чесні й стабільні правила гри. В країні ви не знайдете жодного бізнесмена — від представника малого бізнесу до найбільшого олігарха, котрий міг би сказати, що, наприклад, у кабінеті міністра оборони Гриценка йому запропонували покласти на стіл гроші.
Проте деякі бізнесмени були змушені доплатити у державну скарбницю за моєю вимогою, оскільки чимало угод про спільну забудову з Міністерством оборони, підписаних до моєї каденції, були з явним ухилом у бік інтересів бізнесу, а не держави. Гроші були спрямовані на вирішення вкрай актуальних питань житлового будівництва. Військові це відчули у перший же рік моєї роботи на посаді міністра оборони у 2005 році. Кількість збудованого житла зросла майже втричі. Бізнесмени ж, які виконали зобов'язання за угодами, спокійно будують свої об'єкти, і ніхто їх не відбирає. Інші, хто не погодився доплатити у повному обсязі, досі судяться.
Я закликав представників бізнесу визначитися: якщо потрібні стабільні й рівні для усіх правила гри, то я їх забезпечу, як це робив під час праці в уряді. Якщо бізнес хоче мати преференції для себе за рахунок інших або держави, то нам не по дорозі. Іншого підґрунтя для взаємодії немає і бути не може.
— А зараз, на посаді голови комітету і як народний депутат, Ви щось робите, аби полегшити ситуацію із забезпеченням військових житлом?
— З ініціативи членів нашого комітету, які представляють п'ять фракцій в парламенті, було розроблено законопроект № 2193 від 07.03.2008 р. «Про внесення змін до деяких законів України з питань забезпечення житлом громадян». 11 червня 2009 року документ був ухвалений 234 голосами народних обранців у другому читанні та в цілому, а 26 червня 2009 року Президент підписав його. Після реєстрації в Мін'юсті цьому закону присвоєно № 1510-VI, він набирає чинності з 1 січня 2010 року.
Ідея закону проста: якщо людина має право на отримання житла, то за її бажанням вона може одержати замість житла грошову компенсацію. Отже, щоб не витрачати час на будівництво нового житла, держава може видати військовослужбовцю грошову компенсацію і поставити на цьому питанні крапку. Ми переконані, що цей документ прискорить рух житлової черги найперше для військових. Унесені зміни також дадуть можливість ефективно використовувати функціонуючий житловий фонд шляхом закупівлі квартир на вторинному ринку. Закон зніме зайве навантаження з державних департаментів, які займаються житловим будівництвом, надасть змогу ефективніше та економніше використовувати відомчі земельні ділянки.
— Коли, нарешті, Україна отримає контрактну армію?
— Скажу парадоксальну річ — усі політичні сили у парламенті виступають за контрактну армію. Уряд, Президент — також. Усі розуміють, що суспільство не сприймає обов'язкового призову, і юнаки намагаються під будь-яким приводом уникнути строкової служби. Це провокує корупцію на рівні військкоматів, з'являються надумані хвороби. Завершується це тим, що до армії йдуть, скажу делікатно, не найбільш підготовлені юнаки і не найздоровіші, тож армія перетворюється на робітничо-селянську. Це неправильно!
Для проведення армійської реформи потрібні люди, час, гроші й контроль за виконанням. З боку влади жодна з умов не виконується.
У докризові часи, за розрахунками Міністерства оборони, перехід на контракт для Збройних сил коштував би близько 49 млрд грн. Зараз ця цифра стає ще більшою і питання створення контрактної армії, на жаль, відкладено. Чинний Президент довів до уряду й військ рішення про перенесення терміну переходу на контракт ще на п'ять років, тобто до 2015-го. Тому, очевидно, що уточнювати ці терміни, завдання й обсяги фінансування буде новообраний президент.
— Ваше ставлення до проведення військового параду з нагоди 18-ї річниці Незалежності України?
— Я звертався до Президента та уряду з пропозицією змінити рішення щодо проведення військового параду. Вважаю, що цей парад є недоцільним, адже через обмежене фінансування армії держава не має відповідних коштів. Збройні сили зараз фінансуються за трьома напрямами: харчування особового складу, його грошове забезпечення та оплата комунальних послуг. На бойову підготовку, яка є головним показником боєздатності, лишаються крихти. За цих умов витрачати мінімум 80 млн грн на те, щоб пролетіти над Хрещатиком, коли падає боєздатність армії, вважаю неправильним.
Натомість, окрім критики, завжди пропоную рішення. Тому як «компромісний варіант» можна військову техніку виставити на Європейській площі й відкрити для публіки, а на святковий марш залучити 12 батальйонів замість запланованих 24. Кошти для підготовки авіації до параду краще вкласти у відновлення авіації, яка щосекунди несе бойове чергування, захищаючи наш повітряний простір.
Ще є час переглянути рішення та змінити його на користь армії та суспільства, тому раджу Президентові більше опікуватися не парадами, а власне армією.
— Крім армійських проблем, чим ще займається ваш комітет?
— Якщо у вас склалося враження, що члени нашого комітету займаються тільки проблемами житла, парадів і бойової підготовки Збройних сил, то це неправильно. Наш комітет проводить законопроектну роботу, готує, попередньо розглядає питання, віднесені до повноважень парламенту, виконує контрольні функції у таких сферах як національна безпека України, законодавче забезпечення діяльності органів служби безпеки, розвідки і контррозвідки, органів прикордонної служби, збереження державної таємниці та конфіденційної інформації, правового режиму державного кордону, оборонно-промислового комплексу, військової та військово-технічної співпраці України з іншими державами, а також участі України в міжнародних миротворчих операціях, державної політики у сфері оборони, здійснення цивільного, у тому числі парламентського контролю над військовою організацією держави, соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей, розвитку військової науки і освіти тощо.
— Дехто проводить паралель між РНБО і вашим комітетом, подейкують, наче дублюються функції. Наскільки це коректно?
— Щодо дубляжу, то це взагалі нісенітниця, завдання різні. Але за результативністю, то скажу без зайвої скромності: наш комітет працює набагато оперативніше і з вищою ефективністю. Вся справа у його професійному складі. Достатньо перелічити деякі прізвища його членів і усе можна зрозуміти. Разом працюють колишні: прем'єр Анатолій Кінах, міністри оборони Гриценко і Кузьмук, командувач Сухопутних військ Петрук, губернатор Одеської області Гриневецький, генерали СБУ Скибінецький, Самойленко та інші відомі в суспільстві особистості. Майже усі рішення, які ухвалює наш комітет, стовідсотково підтримуються парламентом.
Я вдячний своїм колегам за професійний підхід до справи та небайдужість до питань, що вирішуються, незважаючи на приналежність до різних фракцій та кольору партквитка. Наведу приклад взаєморозуміння: влітку минулого року на третій день від початку війни на Кавказі тільки члени нашого комітету оперативно зібралися з відпусток, щоб обговорити цю ситуацію, дати публічну оцінку подіям і запропонувати рішення вищому керівництву держави. Тепер згадайте, коли зібралося РНБО з цього приводу? Немає кого дублювати!
— Як Ви оцінюєте ситуацію в Україні?
— Про неспроможність влади я вже сказав і, мабуть, насамкінець доречно зробити висновок, що ми досягли критичного рівня небезпеки і в країні вкотре розпочалася руїна. Проте залишилося суспільство, яке не бажає такої влади і готове активно розчищати завали, що заважають нам рухатися вперед.
Щодня отримую десятки листів від наших громадян. У більшості з них — біда, прохання допомогти. Але все частіше починають звертатися люди зі своїми пропозиціями — як вийти з кризи у певній сфері. Завдяки таким активним особистостям виникла ідея створити всеукраїнську громадську організацію «Громадянська позиція». На установчому з'їзді мене обрали її головою.
Усього за кілька місяців ми вирішили чимало проблем, відкрили представництва організації у більшості областей України. Вже дійшли до того, що серйозні пропозиції, які до нас надходять, об'єднуються, аналізуються, систематизуються і набувають статусу законопроектів, зареєстрованих у Верховній Раді.
За оцінками експертів, які ми отримали, наразі «Громадянська позиція» є найактивнішою громадською організацією у плані законотворчості. А вирізняємось серед інших сотень тим, що не дикунськими вигуками та розмаїттям гасел звертаємо на себе увагу, а реальним впливом на владу, змушуючи її виконувати свої прямі обов'язки.