ЯКБИ
МОЛОДІСТЬ
ЗНАЛА,
ЯКБИ
СТАРІСТЬ
МОГЛА...
Ейджизм — дискримінація за віком людей старших поколінь — обмежує для них участь у політичному, соціальному та культурному житті суспільства, де вони можуть виявити себе, використовуючи накопичені знання та досвід. Науковці вважають, що змінити ставлення до них означає поновити зв'язок культури з традиціями. Зі старістю належить жити в злагоді, тим більше, що в сучасному світі спостерігається тенденція до загального постаріння населення планети. За офіційною інформацією ООН, до 2025 року кожній шостій людині на Землі буде за 60. Уже тепер питома вага людей старшого віку становить 15% населення Європи.
Суспільство має сприяти тому, щоб людина, набуваючи віку, не почувалася викинутою на узбіччя сучасного життя. Часто-густо той, хто перейшов 60-річну межу, не може змиритися з тим, що має поступитися робочим місцем молодому та недосвідченому. Декому важко осягнути саму цифру своїх років, адже старіння неможливо навчитися...
Психологія людей старшого віку на тлі молодого оточення — тема нашої розмови з доктором психологічних наук, професором, завідувачем лабораторії психології мас і спільнот Інституту соціальної та політичної психології АПН України Вадимом Васютинським.
— Вадиме Олександровичу, чи немає суперечностей у ситуації, коли на місце старого досвідченого працівника приходить вчорашній випускник ВНЗ?
— Загалом така тенденція — віддавати перевагу в працевлаштуванні людям молодшого віку — є в цілому світі. Головна перевага молоді — це необтяженість негативним досвідом, висока здатність до набуття нових знань. Перевага людей старшого віку — практика і досвід. Ентузіазм і пошук молоді часто виявляються непродуктивними, натомість професіонали старшого віку споглядають їхні старання «з примруженням ока». Та, з іншого боку, досвід старших обмежує їхні можливості. Досвідченій людині здається, що їй уже не треба нічого особливого шукати у своїй професії. Тому проблема немолодих працівників полягає у відгородженості від новацій. А оскільки часи змінюються (а з ними ідеологія, політика, технології, спілкування між людьми), то найоптимальнішим у будь-якій роботі є вміння орієнтуватися на нове та наявність досвіду, на який можна спертися.
До речі, для західних фірм вік працівника має менше значення. Західний спосіб життя налаштований на те, що, пропрацювавши кілька років на одному місці, людина має щось змінювати у своєму житті. У нас традиційно за чесноту вважалася праця на одному місці упродовж десятків років, хоча загалом це означає певну рутинність, призвичаєність, відмову від нового. Це — позитив лише для суто виконавських функцій. На Заході є непринциповим, якого віку людина,— все одно за кілька років вона піде на іншу роботу. Європейський стиль полягає саме в тому, що від двадцяти до п'ятдесяти з лишком років люди не надають значення віку. У них приблизно однаковий стиль життя, вони приблизно однаково вдягаються, приблизно однаково дбають про свою зовнішність... А ми в культурному сенсі перебуваємо між Європою та Азією. В Азії шанують аксакалів. На Заході кожен мусить сам про себе дбати. Наприклад, там немає звичаю поступатися місцем у транспорті старшим людям.
— Нині в суспільстві відчувається певна світоглядна відірваність молоді від покоління навіть їхніх батьків, не кажучи вже про дідусів і бабусь...
— Є такий вислів: справжнє життя починається після сорока років. Переконати в цьому 20-літню людину неможливо. А підліткам взагалі здається, що вік після сорока — то вже глибока старість. Доросле життя видається їм дивним, чужим, нецікавим. Але з роками людина розуміє, що життя стає глибшим, цікавішим, насиченішим. Водночас старість пов'язана з хворобами, неміччю, то виникає філософське питання: що краще — бути мудрим чи здоровим? Проблема батьків і дітей — це проблема нерозуміння між поколіннями. Молодь вважає старше покоління консервативним, а воно дивиться на молодь як на нерозумну та недосвідчену, яка замість того, щоб правильно жити, коїть дурниці (забуваючи про те, як самі поводилися замолоду). Так само оцінюватиме наступне покоління сучасна молодь.
— До речі, якщо на мітингах молодь й обстоює спільні цінності соціуму, то рідко — права літніх людей.
— Для молоді права літніх — абстрактна річ. Молоді можуть дбати про власних батьків, бабусь, дідусів у сімейному колі, але, гадаю, вони не відчувають потреби опікуватися старшим поколінням. На їхню думку, старість — це неповноцінне життя, таке собі «доживання». Юних дивує і навіть обурює намагання літніх людей захистити свої права. Молоді здається: що було до них — то вже історія. А далі почнеться справді цікаве життя, і старше покоління тут ні до чого, бо воно вже виконало свої функції, до того ж не надто блискуче. Я не думаю, що молоді люди недобрі, просто в їхньому мисленні немає таких значеннєвих одиниць, як старість та неміч.
— Як ставляться до проблем старості у світі?
— Упродовж останніх десятиріч популярними стали гуманітарні та економічні дослідження, пов'язані з проблемами віку. Мабуть, це зумовлено тим, що в європейських країнах зменшується народжуваність, відбувається старіння націй, зменшується частка молоді. Більшу частину працівників становлять люди немолодого віку, старих людей більшає, і їх повинен хтось утримувати. У світовій психології утворюється така потужна галузь, як психологія старіння (геронтопсихологія). Г. Спенсер запропонував термін «протезування дійсності» (коли, наприклад, людина користується калькулятором, щоб полегшити собі спосіб обмірковування розрахунків). Що старша людина, то потреба в протезуванні дійсності сильніша. Наприклад, комп'ютеризація допомагає людині орієнтуватися в житті і бути не менш ефективною, ніж молода та енергійна особа,— можна сидіти вдома, клацати по клавішах і заробляти гроші.
Ще одна проблема, що хвилює людей старшого віку,— ставлення до постаріння та до того, що кожен має померти. Психологи стверджують, що смерть природна і навіть є благом, бо якби людина була вічною, вона була б дуже нещасною. Усе сходиться на проблемі сенсу життя. Люди, які живуть без сенсу, рано чи пізно приходять до глибокої кризи. Ті, хто марнує молодість на легковажні розваги, після тридцяти років зазвичай почуваються неуспішними, аутсайдерами. Неможливо довго жити заради задоволення, гедонізму — тоді через кілька років набір задоволень вичерпується, вони приїдаються. А молодість — це важливий період для того, щоб набути власного досвіду. В середньому віці людина цінна тим, що вона може виконувати свою роботу краще за інших, спираючись на власний досвід.
Повернімося до питання про смерть. Людська мораль існує тому, що людина смертна. Треба прожити життя і, підбиваючи підсумки, усвідомити, що ти його прожив правильно. А якщо людина живе нескінченно, то не має значення, добре чи погано вона поводиться — наприклад, сто років добре, сто років погано і т. д. Коли людина знає, що житиме вічно, для неї усі речі втрачають сенс. Тому безсмертя було б марнуванням часу.
До речі, можна вести мову і про моральне «постаріння» молодих, коли життя видається їм пісним, нецікавим, непотрібним. Це переважно діти з сімей з великими статками, яким не вистачає батьківської уваги, але досяжних матеріальних речей є багато, навіть з надлишком. У дорослому віці вихідці з надзаможних родин звертаються до психотерапевтів з тим, що їх нічого не цікавить, адже в них не сформувалася потреба «хотіння». Такі люди не прагнуть ані вчитися, ані мати свою справу. Вони не знають задоволення — досягти своєї мети. А саме це людині слід зберегти до старості.
P. S. До речі, за результатами опитування Інституту соціології НАНУ, далеко не всі люди в Україні можуть реалізувати свої інтереси у пенсійний період. Наприклад, бідними себе назвали 34,6% опитаних літніх чоловіків та 36,5% жінок. Відповіді на запитання: «Що б ви могли сказати про свій настрій останніми днями?» — засвідчують, що 31,3% чоловіків та 35,3% жінок відчувають роздратованість, напруженість; 79% чоловіків та 13,1% жінок відчувають страх, нудьгу. Пасивна позиція простежується у відповідях на запитання: «Як ви вважаєте, від чого здебільшого залежить ваше життя?». Від зовнішніх обставин, відповіли 45,1% опитаних, і тільки 14,7% зазначили, що від них самих. Тож останні виявляють активність у подоланні життєвих труднощів. Серед найнагальніших факторів для задоволення основних інтересів населення в соціумі більшість респондентів похилого віку (68,3%) відзначили соціальний захист, 57,1% — соціальну справедливість. Бракує опитаним і соціальної перспективи (31,2%).