ПАРК — НЕ ПИЛОРАМА
Що таке рекреація, здається, в Україні (та й за її межами) ніхто достеменно не пояснить. Юридично оформленого визначення цього поняття і пов'язаних з ним похідних термінів (приміром, рекреаційна діяльність) досі немає, хоча воно є необхідним і стратегічно важливим.
Від того, який зміст ми вкладемо в нього, залежатиме майбутнє цілої сфери використання вільного часу людей. Від цього залежить також постановка і вирішення питання організації окремого урядового органу, що опікувався б рекреаційною галуззю країни, об'єднавши під одним дахом і туризм, і курортну справу, і мисливство тощо. Незрозуміло, наприклад, чому мисливство і полювання належить до компетенції Держкомлісгоспу, оскільки полювання відбувається й поза межами лісового фонду держави, який становить лише 15,6 відсотка її території.
У Мінприроди, зокрема в Державній службі заповідної справи, підготовлено для реєстрації в Мін'юсті положення про рекреаційну діяльність у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Рекреацією, згідно з цим положенням, є цілий комплекс заходів з відновлення за межами постійного місця проживання, у визначених відповідно до законодавства місцях, розумових, духовних і фізичних сил людини, що здійснюється шляхом загальнооздоровчого, культурно-пізнавального відпочинку, туризму, оздоровлення, любительського та спортивного рибальства і полювання тощо. Тобто це поняття інтегральне.
Природоохоронними рекреаційними установами ст. 20 закону про природно-заповідний фонд України визначено національні природні парки, одним з основних завдань яких є створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності.
І зрозуміло чому. Існує проста закономірність, мудра істина — чим більш збережена (первинна, незаймана, мальовнича, живописна...) природа, тим більшою її рекреаційна цінність, тим вищою є її ціна (власне, вона, як суспільна категорія, є безцінною).
Тож з метою підвищення кваліфікації керівних працівників установ природно-заповідного фонду України не так давно у м. Косові Івано-Франківської області та смт Берегомет Чернівецької області на базі національних природних парків «Гуцульщина» і «Вижницький» проведено всеукраїнський семінар-практикум «Туристично-рекреаційний та еколого-просвітницький потенціал територій й об'єктів природно-заповідного фонду та шляхи його раціонального використання».
Не дивно, чому семінар відбувався в національних природних парках «Гуцульщина» і «Вижницький», бо саме вони якнайкраще репрезентують два яскраві і барвисті історико-етнографічні регіони України — Гуцульщину і Буковину. На порядку денному зібрання стояло питання — розвиток рекреації в національних природних парках, особливо такої мобільної її форми, як екотуризм, а також науково-пізнавальної, еколого-просвітницької діяльності. Особлива увага була приділена інфраструктурній складовій рекреаційної діяльності національних природних парків.
Учасників семінару вразила активна просвітницька діяльність «Маєтку Святого Миколая» у Шешорському природоохоронному науково-дослідному відділенні цього національного природного парку. На балансі «Гуцульщини» — обладнані за сучасними вимогами два готельні будинки, є своя пасіка і власний мед, який охоче куштували учасники семінару. Мед — чи не найкращий показник (лакмусовий папірець!) екологічного стану довкілля в регіоні. Мають у НПП «Гуцульщина» і чималий розсадник (до 50 видів деревних і чагарникових рослин).
І це при тому, що парк від часу створення (2002 р.) перебуває під постійним «обстрілом» окремих місцевих підприємливих людей. Адміністративне приміщення хотіли підпалити, погрожували фізичною розправою директорові В. Пророчуку, писали в Мінприроди про невідповідність займаній посаді. Та Василь Васильович — мужня людина і досвідчений керівник, його з правильно вибраної дороги на манівці не збити.
Саме з вини місцевих органів влади, через непогодження ними матеріалів землевпорядкування НПП «Гуцульщина» й досі не має Державного акта на право постійного користування земельними ділянками і відповідно винесених меж на місцевості та проекту організації території.
Загалом на семінарі ставилося питання про ефективність платних послуг установ природно-заповідного фонду згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 2000 р. № 1913 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися бюджетними установами природно-заповідного фонду» (зі змінами 2003 р.), спрямованою на прискорення розвитку рекреаційної діяльності цих установ, поліпшення їхнього фінансового становища.
Якщо розглянути перелік затверджених платних послуг, які можуть надавати національні природні парки, то видно, що значна (до 90 відсотків) частина їхніх спецкоштів надходить за... «операції» з лісом. А потрібно, щоб гроші, отримані від реалізації лісопродукції, поступово були замінені коштами від розвитку рекреації та екотуризму.
Чому б не мати національному природному парку своєї пасіки, зарибнених цінними видами (форель, харіус) водойм (ставків) у господарській зоні, зоні стаціонарної рекреації, а то й конеферму (для розведення, приміром, гуцульської породи коней і розвитку кінного екотуризму)? І ще багато чого можуть запропонувати на ринку рекреаційних послуг наші національні парки — розлив мінеральної води, заготівля грибів, ягід, диких плодів, лікарських трав тощо. За кошти від їхньої реалізації можна поліпшити рекреаційне облаштування території і навіть під'їзні дороги. Бо від таких доріг, якими доводилось їздити територією НПП «Вижницький», ставало аж моторошно. Уявляєте, машини вбрід переїжджали річку і з колесами «тонули» в калюжах. Приходилося тільки дивуватися вправності тих, хто сидів за кермом.
Неабияке враження справив на учасників семінару еколого-просвітницький центр НПП «Вижницький» і загалом вдало поставлена науково-освітня діяльність національного природного парку. Заслуговує на увагу й підтримку ініціативна робота зі створення рекреаційної інфраструктури парку молодого директора В. Іванчука.
На семінарі наголошувалося на ролі і значенні природно-заповідних територій не тільки як еталонів дикої природи, а і як територіального осердя збереження національної ідентичності, плекання етнічної самосвідомості. Позитивно сприймалась теза промовців, що території заповідників і національних природних парків бережуть не усвідомлену ще сповна пересічним суспільством гуманістичну, сакральну цінність. У них закодовано пам'ять історії, високий духовний потенціал, Дух наших предків.
Українські природно-заповідні території та об'єкти покликані, як і релігійні святилища, храми духовної культури, стати зразками гармонійного співіснування дикої природи і мудрої людини. Адже високий дух і внутрішня самодисципліна японців, американців завдяки високоморальному ставленню до своєї природної і культурної спадщини допомогли їм стати першими у світі. Тому розкидані островами по території України заповідні об'єкти виконують функцію збереження національного ландшафту (природи і культури) і, якщо хочете, українського корінного етносу, що споконвіку формувався і жив на цій землі.