ШУКАЛА ПРАВДИ РАЗОМ З НАРОДОМ
Художня спадщина письменниці є такою ж багатогранною, як і її громадська діяльність. Поезія, проза, драматургія, переклади визначили матері Лесі Українки чільне місце в пантеоні українських письменників XIX ст.
Шлях визначила сім’я Любов до слова та рідного народу виховав в Ользі Косач батько — Петро Драгоманов. Прихильник ідей якобінців, який «не знайшов собі місця в канцелярсько-дворянському устрою повітового життя миколаївського часу» був високоосвіченою людиною, мав неабиякий літературний талант. Родина Драгоманових мешкала в місті Гадячі, у просторому будинку з гарним садом та пасікою. «Ми, діти, дуже любили той садочок і ті вулики,— згадувала Ольга.— І свій письменницький псевдонім позичила я від тих добре мені знайомих пчілок». Своїх шістьох дітей батько навчав грамоти сам. Завдяки йому читали й вчили напам’ять твори Пушкіна, Лермонтова, Гоголя. Завдяки цій інтелектуальній атмосфері Олена Пчілка вже в 9-річному віці дебютувала з перекладом уривку поеми Лермонтова «Мцирі». Але Петро Драгоманов дбав не лише про інтелектуальне, а й про духовне виховання. Письменниця згадувала: «В час, коли повновладно панувало деспотичне право, коли з кріпаками можна було робити, що хотіти,— у нас ніколи нікого не били, ні з кого не знущались... для наставляння на «добрий розум» було тільки спокійне, лагідне слово». Значний вплив на Олену Пчілку мав і її старший брат Михайло Драгоманов — людина блискучої освіти, публіцист, історик, письменник й учений. Завдяки братові Олена вступає до Київського приватного пансіону Нельговської. Це був відомий навчальний заклад. Олена Пчілка знайомиться з багатьма цікавими людьми: родинами В. Антоновича, П. Житецького, М. Лисенка, М. Старицького, з Ліндфорсами (Русовими)... Саме в Києві письменниця зустрічає свою долю — Петра Косача. Вони вінчаються і їдуть на Волинь.
Надихнула Волинь Цей край, з його природою, пам’ятками історії, народними піснями, етнографією зачаровують Олену Пчілку. Вона записує пісні, народні перекази, збирає етнографічні матеріали. Зібрані народні пісні вона надсилає Миколі Лисенкові. Плідно працює над розвідкою «Вислід про колядки Волинські» та науковою роботою «Український орнамент», що дістали високу оцінку фахівців. Олена Пчілка збирає бібліотеку з українських книжок та створює невеличке видавництво. «Співомовки Руданського» — її дебют у видавничій справі. Але працювати на цій ниві стає небезпечно. Горезвісний Емський указ, політична еміграція Михайла Драгоманова викликають в Олени Пчілки протест. Вона виступає проти холуйського приниження перед російською культурою та літературою, проти космополітизму. Така позиція призводила до багатьох проблем з боку опонентів та влади, під таємним наглядом якої письменниця перебувала з 1970-х років. Головна мета її життя — «шукати правди разом з народом». Тому національні й соціальні мотиви стають провідними в її творах. Серед них — повісті «Товаришки», «Артишкола», оповідання «За правдою», «Світло добра і любови», «Рятуйте!», «Півтора оселедця», «Пожди, бабо, нових правів» та ін.
Плодотворними для Олени Пчілки стали 1880-ті роки. Вона пише для часопису «Громадський друг» І. Франка та М. Павлика. Разом з М. Старицьким здійснює видання альманаху «Рада», у якому вміщує оригінальні поезії під псевдонімом «Олена Пчілка»; видає твори М. Гоголя у своєму перекладі. Її перу належить і комедія «Світова річ», написана на прохання М. Старицького.
У дітей переливала
душу та думки На творчість письменницю надихають діти. Згодом Олена Пчілка напише в «Автобіографії»: «Дбання про лектуру для дітей близько зійшлося в мене з бажанням зайнятися перекладами деяких речей, що мені їх дуже хотілося дати українським малим читачам. Отож я приготувала книжечку «Українським дітям» з перекладів деяких улюблених моїх письменників російських і польських». Саме тоді письменниця починає видавати один з перших дитячих журналів — «Молода Україна». У ньому друкувались Леся Українка, Степан Васильченко, Максим Рильський... Своїх сина Михайла та доньку Лесю письменниця, оберігаючи від русифікації, навчає вдома. «В дітей мені хотілося перелити свою душу й думки — із певністю можу сказати, що мені це вдалося»,— зауважить згодом Олена Пчілка. Мати двох синів і чотирьох доньок дбала насамперед про їхнє національне, духовне та патріотичне виховання. До речі, всі діти в родині Косачів перекладали й писали художні твори. Ольга Петрівна Косач не тільки виховувала, вчила, лікувала своїх дітей, але й була їхнім вимогливим критиком. Матері завдячувала Леся Українка любов’ю до літератури і світової історії, знанням іноземних мов. Від матері успадкувала вона ненависть до національного поневолення. Саме мати була її найпершим читачем і редактором.
Та материнський вінець для Ольги Косач виявився воістину терновим. Тяжка хвороба Лесі змушує письменницю припинити літературну діяльність. Починаються поневіряння по лікарях та закордонних курортах. Проте і в цих драматичних обставинах мужня жінка не зламалась.
Від розпачу
рятувала робота ХХ століття принесло нові випробування й трагедії: на 34-му році життя помер син Михайло, через шість років — чоловік, а в 1913-му — Леся. Не стало й найближчих друзів: Михайла Старицького та Миколи Лисенка... «Після смерті Лесі... живила лиш певність того, що я все ж проваджу якусь корисну справу», — згадувала письменниця. Життя завдавало нестерпного болю, але мужність не покидала Олену Пчілку. Стійкість характеру та принциповість повною мірою проявилися напередодні відкриття пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві. Царський уряд заборонив будь-які промови українською мовою. Як згадує Дмитро Донцов, «лише одна Олена Пчілка знехтувала царською владою: виголосила свій привіт по-українськи».
Олена Пчілка все життя боролася за українську мову. У 1905 році в складі представницької делегації поїхала до Петербурга з клопотанням про скасування заборони друкувати українською. Це рішення відкрило нові можливості для громадсько-політичної, публіцистичної та літературної діяльності письменниці, котра завжди захищала права свого народу.
Письменниця наголошувала: будь-яка нація, що прагне підвестися з колін, має вдосконалювати себе, загартувати свій дух. Такі ідеї пропагував і її часопис «Рідний край». У ньому побачили світ антимосковська драматична поема «Бояриня», твори Панаса Мирного, Грицька Григоренка, Любові Яновської, Надії Кибальчич, Агатангела Кримського, Олександра Олеся... Завдяки Олені Пчілці «Рідний край» багато років відігравав значну роль у розвитку громадської думки і в літературному процесі. Але в 1914 р. «Часопис» закривають. Та це не спиняє Олену Пчілку. Вона працює в «Газете Гадячского Земства», друкує оповідання українською. Згодом стає редактором газети і робить її україномовною. Національно-визвольна революція окрилює письменницю. Олена Пчілка опікується вихованням шкільної молоді, працює в жанрі дитячої драматургії.
Жовтнева революція стала ще одним випробуванням для письменниці. Вона не визнала «диктатури пролетаріату» і не побоялась публічно заперечити проти політики більшовицької влади. У 1920 році її заарештували, але згодом відпустили: надто авторитетною була постать відомої письменниці і громадської діячки, матері Лесі Українки. Олена Пчілка знову переїжджає до Києва. Працює в АН УРСР. Восени 1929 р. Україною прокотилась хвиля масових арештів у зв’язку з процесом так званої Спілки визволення України. Серед «неблагонадійних» опинилася і розбита паралічем 80-річна письменниця. Але тяжкохвору жінку заарештовувати вже не було сенсу. Видатної письменниці, етнографа та громадської діячки, яка, за словами Панаса Мирного, була «родюча, як земля, а робоча — як бджола» не стало 4 жовтня 1930 року...