СЦЕНОГРАФІЧНА АНТОЛОГІЯ
Для відвідувачів музеїв, галерей, виставкових залів звичними є експозиції літературні, художні або, скажімо, дитячих іграшок. А в Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України вирішили представити на громадський огляд своєрідну антологію сучасної української сценографії. Цей задум утілено у виставці «Сценографічна палітра Києва», яку можна подивитися до кінця вересня.
В експозиції — творчі роботи художників провідних київських театрів. З іменами цих митців пов'язують сміливі та небанальні вирішення вистав, що йдуть на столичних сценах. У своїх творах вони виявили багатогранну, оригінальну палітру форм і засобів, класичні й експериментальні трактування шедеврів світової та вітчизняної театральної спадщини. Їм підвладне поєднання ейфорії костюмованого маскараду з філософською глибиною театральної виразності в різних жанрах мистецтва та історичних періодах, відображених у сценічних дійствах.
Неабиякою цікавинкою виставки є те, що на її різноманітних експонатах відвідувач має можливість ознайомитися з творчою «кухнею» театрального художника — від розробки ескізів до сценічного втілення костюмів та декорацій.
У надзвичайно насиченій експозиції музейники знайшли місце для сценографічно-костюмних атрибутів спектаклів, поставлених у різний час. Деякі з них уже зійшли зі сцени. Наприклад, напрочуд жіночну сукню героїні спектаклю Національного театру російської драми імені Лесі Українки «Ревнощі Арцибашева» (1995 рік), «сконструйовану» Валентиною Плавун, можна сприймати як приємний спогад. Багато інших вистав, представлених в експозиції світлинами, ескізами, розкадровками, і нині прикрашають сцени не лише Києва, а й інших міст.
Одна з найяскравіших сторінок — роботи Національного драматичного театру імені Івана Франка. Зокрема, на стендах бачимо фрагменти з «Назара Стодолі» — успішної прем'єри сезону, що завершився, та вистави «Кайдашева сім'я» — франківського хіта, поставленого 2007 року. Автори художнього оформлення першої з них — сценограф Олексій Вакарчук та художник по костюмах Катерина Корнійчук — охоче ділилися на відкритті виставки своїми професійними секретами. «Дія п'єси Шевченка відбувається на Різдво, — нагадав присутнім Олексій Вакарчук, — і формат цього свята дав можливість створити феєрію у костюмах». «Ми відійшли від традиційного, «брудного» костюму — каже Катерина Корнійчук, — бо хотіли мати бодай ілюзію щодо того, якою тоді була Україна».
Але задля того, аби побачене на сцені було все ж не суто ілюзорним, а хоча б приблизно схожим на правду, художниця, воскрешаючи образи українського бароко, перечитала чимало літератури, плідно попрацювала в музеях Кракова. Знайдені там костюми козацької старшини ХVІІ ст., які майже не збереглися на наших теренах, вона порівняла з селянським коcтюмом — його жінки дбайливо зберігали в скринях і передавали від покоління до покоління. І усвідомила, що вбрання козацької старшини і рядових козаків було надто різним. На одяг старшини відчутний вплив справив європейський костюм. Завдяки отим відкриттям художниці і народилися такі казково величні й вишукані сценічні строї героїв лицарської балади.
Не менш успішними стали й результати співпраці ще одного тандема — художника-постановника, заслуженого діяча мистецтв України Андрія Александровича-Дочевського та художника по костюмах Людмили Нагорної — у комедії І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я». Скло, що тріскається від негативної енергетики родини — символічний образ, винайдений сценографом. Людмила Нагорна майстерно відтворила костюм, притаманний простій селянській сім'ї, — сонячний, від якого, незважаючи ні на що, віє теплом.
Мистецтво столичного Театру юного глядача на Липках репрезентують роботи його талановитих художників. Багато симпатій випало на долю костюма симпатичного Слоника, витвореного уявою Олега Татаринова для спектаклю «Добрий Хортон». Він став «фішкою» експозиції.
А молодий театральний художник Федір Александрович (до речі, син уславленого вищезгаданого Андрія Александровича-Дочевського) ознайомив гостей з візуальним образом «свіжої» прем'єри ТЮГу — драми «Безталанна». Зубці й борони на його ескізах — символ зла й чорної магії, яка руйнує душевний світ персонажів.
Як повідомила автор виставки, завідувач відділу історії театру Музею театрального, музичного та кіномистецтва України Світлана Валуца, після тривалої перерви (попередня подібна виставка — «Данило Лідер у колі своїх учнів» відбулася на початку 1990-х) заклад поновлює традицію послідовної співпраці зі сценографами. Цьогорічна антологія робіт театральних художників — лише перший крок у планах колективу. Далі відбуватимуться персональні виставки кожного з представлених митців, адже їхній творчий доробок заслуговує на увагу й пошанування.