І В МИРНИЙ ЧАС НЕСУТЬ БОЙОВЕ ЧЕРГУВАННЯ,
ОХОРОНЯЮЧИ НЕБО НАД УКРАЇНОЮ
Із проголошенням незалежності Україна успадкувала чи не наймогутніше в Європі авіаційне угруповання, яке налічувало 2800 сучасних літаків Міг-29, Су-24, Су-27.
За кількістю бойової техніки та її можливостями ми поступалися тоді лише США, Росії та Китаю. Саме на його базі були сформовані Військово-Повітряні сили України. Оскільки наша країна була економічно не спроможна утримувати таку кількість частин і з’єднань, та й потреби в цьому не було, то вона відразу почала їх скорочувати. Наприкінці 1993 року в складі ВПС було два окремих авіаційних корпуси, до складу кожного з яких входили по дві дивізії фронтової авіації, які, в свою чергу, складалися з чотирьох полків, маючи у своєму штаті штурмові й розвідувальні полки. Окрім них, до складу ВПС увійшли ще й дивізії дальньої та військово-транспортної авіації.
Першим командувачем ВПС України став генерал-лейтенант Валерій Васильєв, але незабаром на цій посаді його змінив генерал Володимир Антонець — досвідчений льотчик, який пройшов Афганістан і віртуозно володів технікою, садивши літаки навіть на автостраду.
На долю Володимира Михайловича випало надскладне завдання — так реформувати ВПС, щоб вони були спроможні й гарантувати безпеку повітряних кордонів країни, і не бути непосильним тягарем для її бюджету. Тому на державному рівні ухвалили (принаймні у тій складній фінансово-економічній ситуації, в якій опинилася Україна на початку 90-х років минулого століття) єдино правильне рішення: скоротити кількість літаків. Почали з Ту-160 — стратегічних бомбардувальників, здатних досягати берегів США і завдавати ракетно-ядерних ударів по цілях, що знаходяться практично в будь-якій точці земної кулі. Адже їхнє утримання коштувало дорого, оскільки для одного польоту Ту-160 потрібно було майже 200 т гасу, та і повітряний простір країни був замалим для цих літаків. Тому в грудні 1998-го між Україною і США було укладено угоду, якою передбачалось знищення 44 важких бомбардувальників і понад тисячу ракет повітряного базування, а з Росією домовились про передачу їй восьми Ту-160 у рахунок часткового погашення боргу за спожитий російський природний газ. Тож нині про те, що ще не так давно на українській землі дислокувалося з’єднання літаків, прозваних на Заході «чорними дияволами», нагадує лише Ту-160, що знаходиться у Полтаві в музеї дальньої авіації.
Та на цьому реформування не скінчилося: взимку 1993 року тодішній президент України Леонід Кравчук видав указ, яким передбачалося створення на базі Військово-Повітряних сил і Військ протиповітряної оборони війська оборони повітряного простору. Та вже навесні наступного року цей указ скасували. А через рік (у квітні 1995 року) новий президент України Леонід Кучма розпорядився сформувати війська повітряної оборони України: вони проіснували трохи більше року.
Не переповідатиму про заходи, що відбувалися у ВПС і ППО протягом десяти років, скажу лише, що їх було багато і всі вони не найкращим чином позначилися на їхній бойовій готовності й безпеці повітряного простору. А ще на долях людей. Та врешті-решт у 2004 році в нашій країні з’явився новий вид Збройних сил — Повітряні сили, створені на базі ВПС і військ ППО.
Зараз до їхнього складу входять десять окремих авіаційних бригад, авіаційна група оперативного призначення, яка до того ж є складовою частиною об’єднаних сил швидкого реагування, навчальна авіабаза при Харківському інституті Повітряних сил і кілька авіаційних частин. Авіаційний парк ПС за останні 18 років суттєво скоротився: зі згадуваних 2800 літаків лишилося менш ніж триста. В Міністерстві оборони кажуть, що і цієї кількості достатньо для забезпечення надійної охорони й оборони повітряного простору держави.
Буваючи у 90-ті роки в авіаційних частинах і спілкуючись з льотчиками, доводилось чути від них чимало нарікань на відсутність можливості вдосконалювати свої навички у повітрі.
— Навчаючись на 2-му курсі авіаційного училища, я проводив у повітрі удвічі-утричі більше часу, ніж сьогоднішній льотчик,— говорив, пам’ятаю, командир авіаполку, що ніс бойове чергування з охорони прикордонного повітряного простору, полковник Андрій Льова.— Тож хіба зможуть, за потреби, мої підлеглі виконати покладені на них завдання?
Торік ситуація з бойовою підготовкою кардинально змінилася, оскільки було збільшено фінансування ПС і екіпажі почали частіше підніматися в небо. Наприклад, уперше в історії української армії винищувачі Су-27 і Міг-29 виконали бойові пуски ракет класу «повітря–повітря». Повітряні сили брали активну участь у 40 різних оперативних заходах, 250 навчаннях і тренуваннях. Головною подією в житті ПС стало командно-штабне навчання «Морський вузол-2008». В основу цього та інших навчань були покладені нові, більш сучасні підходи, близькі за своїм змістом до тих, що існують в країнах НАТО. Загалом українські соколи виконали понад 400 льотних змін, а загальний наліт становив близько восьми тисяч годин.
Наразі головна проблема ПС — оновлення парку. Практично всі літаки є морально й фізично застарілими. Україна, як відомо, не спроможна самостійно виготовляти їх. Утім, цю проблему легко вирішити: їх можна придбати у інших держав. Для цього потрібні чималі кошти, а їх катастрофічно не вистачає, оскільки Збройні сили, як відомо, з року в рік фінансуються незадовільно. Цього року їхній бюджет становить 0,87 відсотка мінімальних потреб. Тож кілька років тому було ухвалено рішення про модернізацію бойових крилатих машин на підприємствах оборонно-промислового комплексу, яких у нас вистачає і де поки що здебільшого модернізуються літаки інших країн. Та, на жаль, і для цього не вистачає коштів.
2009 рік через так звану фінансову кризу буде важким як для Повітряних сил, так і всіх ЗС загалом. Приміром, на сьогоднішній день наліт льотчиків становить лише 2 відсотки запланованого. Але, попри всі труднощі, життя, як мовиться, в ПС не завмерло: у поточному році в них виконано майже 50 льотних змін із загальним нальотом 300 годин. Під час проведення заходів, передбачених планами бойової підготовки, здійснено понад 60 повітряних навчальних боїв, кілька тактичних бомбометань та повітряних перевезень.
Незважаючи на те, що українським соколам не так часто доводиться підніматись у небо, вони є справжніми асами. Це підтвердила і нещодавня спільна українсько-данська операція, в ході якої на станцію «Норд», що знаходиться в Гренландії, було доставлено чимало пального. Це завдання довелося виконувати у складних метеорологічних умовах, коли температура повітря сягала близько 40 градусів морозу, дув сильний арктичний вітер. Наші льотчики, фахівці наземних служб, які забезпечували польоти, показали себе, за словами керівника польотів у Гренландії заступника начальника апарату авіації командування Повітряних сил ЗС України Олександра Кулібаби, справжніми майстрами своєї справи. Адже доходило до того, що сильні пориви вітру зривали з літаків заглушки, а видимість становила кілька метрів. Утім, проблем не бракувало не лише на землі, а й в небі, оскільки через обмежене навігаційне забезпечення району польотів льотчикам важко було орієнтуватись у повітрі. Проте операція, яка називалася «Козаки на кризі», пройшла, за відгуками данців, блискуче.
Незважаючи на фінансово-економічну скруту, тривають державні випробування військово-транспортного літака АН-70, а також модернізованого літака Міг-29, створено технічну базу для модернізації й продовження ресурсу літаків Су-27, АН-26, Бе-12, вертольота Ка-27.