КОЛИ ПРИЙДЕ СПРАВЖНІЙ ДЕНЬ...
У найважчі часи переслідування, заборони, цькування та нехтування наша культура залишалась на світовому небосхилі завдяки ентузіастам. На жаль, в XXI ст. люди перестали розуміти семантику слова «меценатство», помилково ототожнюючи його з милосердям. Нагодувати голодного, напоїти спраглого, одягнути оголеного, відвідати хворого та ув’язненого, поховати померлого — справа милосердя, співчутливого ставлення до ближнього, обов’язкові для всіх. Чому ж деяка частина людей, здійснивши свій християнський обов’язок, сповіщає весь світ про це? Милостиня для тих, хто потребує (сиріт, престарілих, жебраків), не робить нікого надлюдиною, а тільки людиною. Не хотілося б ще раз нарікати на злиденність, меркантильність і бюрократизм українського буття, але мимоволі всі дороги ведуть до нього, як першопричини деградації суспільства. Коли за кордоном уряди намагаються вдосконалити роботу доброчинних фондів, скерувати їх у правильне русло, то наші високопосадовці лише заважають людям, які намагаються хоча б щось зробити. Високоповажні благодійники! Звертаюся до вас, бо вірю, що такі люди не перевелися, що є продовжувачі славних традицій меценатства в Україні, започаткованих ще за часів Київської Русі, продовжені козаками, а згодом цвітом української інтелігенції. До якого б прошарку суспільства ви не належали — бізнесменів, політиків — пам’ятайте, що вашої духовної милостині чекають тисячі, ба, навіть мільйони людей! Чекають безробітні (не шматок хліба, а можливості його заробити); щирі дитячі очі (безпритульні, осиротілі) благають про увагу — не іграшку, не солодощі, не замінити їм батьків, а повернути останніх із-за кордону, навернути від пияцтва, наркоманії... Бездуховність та аморальність заполонили наше суспільство, знівечили культурні надбання, єдність нації, високу письменність. Мабуть, у період світової економічної кризи українцям не на часі робити акценти на будівництво меморіалів. Не варто рятувати націю, будуючи нові храми, краще змусити людей ходити до тих, що є. Не слід запроваджувати нові «дати» в календарі, що і так рясніє від поминальних днів, доцільніше пам’ятати про живих! Коли потерпає світова економіка, в Україні криза духовна і політична. Ми не можемо відповісти на запитання: що ж ми за люди? Декого варто спитати: «Чи ви, взагалі, люди?» Дивлячись із надією в майбутнє, вірю, що прийде час благородних, чесних людей, що «валуєвська» доба XXI ст., яка знищує основи демократії, ЗМІ, книгодрукування, бібліотеки, книгарні, музеї й таке інше, мине для нашої культури. Володимир КІРІНДАСЬ, член Національної спілки журналістів України, Тернопільська область також у паперовій версії читайте:
|