АРХЕОЛОГ ЗАНУРЮЄТЬСЯ В МОРЕ...
Чорне море зберегло реліквії, яких немає у жодному іншому куточку світу. Причини цього — як унікальні історичні події, що відбулися на території нашої країни, так і шар сірководню, котрий «законсервував» затонулі об’єкти. Інший чинник — політика часів Союзу, коли людина з аквалангом вважалася потенційним агентом, тому ніхто не допускався на значні глибини. Отже, наша розповідь про підводну археологію. Слово — головному дослідникові підводних глибин вітчизняних морів Сергію Воронову — голові Департаменту підводної археології України, що проводить основні підводні розкопки на території держави.
— Як Ви долучилися до моря?
— Я давно займаюсь підводною археологією. У мене дві освіти — морська та історична. Спочатку був моряком, а потім зрозумів, що мені просто працювати на морському транспорті нудно, потрібна якась «родзинка». І тут збагнув, що відкриття у наш час можна робити лише у підводній археології, сухопутна ж практично розграбована. Тоді як підводну грабують, але не так інтенсивно і це почалося зовсім недавно. Більше того, ми вже випереджаємо «чорних» (так археологи називають грабіжників, котрі нелегально пробираються на розкопки, і не лише розграбовують, а й нищать унікальні історичні знахідки, які могли б зробити внесок у розвиток науки.— Авт.). Нашому департаментові чотири роки, морському музею півроку — вони створені для захисту підводних скарбів. До того у нашій країні не було навіть центру підводної археології або відділу в інституті. Така ситуація не лише у нас, хоча у всьому світі — по-різному. Наприклад, Росію ми випереджаємо, оскільки у них сила-силенна морів, готових для експертизи, але немає державної структури, котра б цим займалася. Плануємо відкрити морський музей і в Києві (у Севастополі є).
— Чому Ви стали моряком, а не футболістом або економістом?
— Так, мама була б рада, якби я читав книги з бухгалтерії. Але ні, Жуль Верн, Дюма, Фенімор Купер — ось книги, котрі я любив читати і став моряком. До речі, книга, яку ви бачите (Сергій Воронов показує стару потерту книгу) — це особиста Біблія останнього командуючого Чорноморським флотом, котрий у 19–20-му році вивів Чорноморську ескадру. Її передали до нашого музею, коли її власник помер. Є книги, які ми піднімаємо з-під води. Нещодавно підняли вахтовий журнал із глибини 36 метрів, він пролежав 90 років від часів Першої світової війни. У ньому записи й листи командира корабля.
— Хто спонсорує експедиції?
— Протягом року я бігаю, шукаю. Держава не спонсорує польові експедиції вже років дванадцять. Кожен начальник експедиції викручується сам, як може. Я примудряюсь із 20 запланованих експедицій провести п’ятнадцять. Знаходжу гроші, зацікавлюю людей, інвесторів, меценатів, журналістів...
— Чи кожен може взяти участь в експедиції?
— Ні, у нас дозована участь. Ми ж на кораблях працюємо. Це залежить від кількості місць у каютах, числа необхідних спеціалістів. Тобто мені потрібні шестеро археологів, два консерватори, один датувальник. Скажімо, консерватор — відповідальна посада. Є визначені хімічні розчини, які фіксують об’єкти. Ми піднімаємо з води артефакти, а кисень їх знищує (метали, дерево), тож доводиться консервувати. А методик — катма. Зараз тільки затверджуємо методику із консервації, якої раніше не було. У цьому ми в чорноморсько-азовському басейні лідируємо. Маю на увазі порівняно з румунами, болгарами, грузинами — всіма, хто виходить у Чорне й Азовське моря. А солоне Чорне море відрізняється від Середземного, Атлантичного океану. Формули, що їх використовують італійці та іспанці, для нас непридатні. Тому нам доводиться розробляти своє.
— Як реєструються знахідки?
— Є вахтовий журнал, у якому ведуться всі записи по експедиції. Приміром, записують: «На вахті ім’ярек підводний телекерований апарат наткнувся на візантійський корабель Х ст. нашої ери, знайдено 200 амфор».
— Що відбувається зі знахідками, які інша держава вважає своїм культурним надбанням?
— Існує міжнародне морське право. Якщо корабель затонув і впродовж року країна-власниця не підняла його, то він стає власністю держави, у чиїх водах знаходиться.
— Як держава підтримує експедиції?
— На українсько-американську експедицію був запрошений Президент України Віктор Ющенко. Оскільки він відпочивав у Форосі, то зміг прибути на борт. Я вдячний йому за те, що він підтримав ідею створення морського музею. Без такої підтримки це було б неможливо. Я два роки шукав можливості, обійшов безліч державних організацій. Усі переймалися проблемою, але ніхто конкретно не допоміг. А от Віктор Андрійович подзвонив на мобільний телефон і сказав: «Цей музей справді потрібний, я дам підтримку». Потім дав низку доручень, відповідних розпоряджень, були залучені спеціалісти, міністр відповідного профілю. З нашими економічними й політичними проблемами зараз не до музеїв, але, попри це, зрушення є і до кінця літа плануємо відкрити перші експозиції. Тепер для музею надане окреме приміщення. На першому поверсі Київської фортеці готуємо експозицію, займаємось консервацією і реставрацією експонатів. Це артефакти, які я нещодавно привіз із Керчі. На Чорному морі ми підняли монети, ремені, татарські, турецькі й генуезькі жіночі прикраси, стремена ХVII–ХІХ ст. Одна зі знахідок — турецький чайник VII ст., що зберігся у чудовому стані. Ці артефакти можна буде побачити цієї осені.
— Ви знімаєте фільми, як «Одіссея Кусто»?
— Ми для журналістів створюємо всі умови, але далі гарних намірів не доходить. Кожен рік дві-три знімальні групи активно збираються зняти фільм, але на якомусь етапі спиняються. Головна причина — нестача грошей.
— Які унікальні знахідки виявлено у Чорному морі, яких ніде у світі більше немає?
— Чорне море особливе, хоча б тому, що у нас такий пласт історії, який не може народитися у жодному іншому морі. До того ж тут надзвичайно висока насиченість пам’ятками. На території нашого моря від античності до Другої світової тонули кораблі. Таке сталося і у Середземному морі, але там немає шару сірководню, котрий є консерватором і зберігає затонулі об’єкти. Ніхто ніде не піднімав цілим візантійський корабель. Ми у вересні плануємо експедицію з підйому цього корабля. Він невеликий, 12 метрів завдовжки, з нього ми вже підняли чимало амфор. Орендуємо у американців підводний робот, розкопуватимемо кожну амфору окремо. Це поза територіальними водами, навпроти Херсонеса. Лише за одну експедицію, яка тривала один місяць, ми знайшли 449 затонулих кораблів. Цього ні з чим порівняти не можна. Наприклад, у Італії знайдуть один затонулий корабель і галасу на весь світ! А ми стільки пам’яток знайшли за місяць. Кожен вахтовий під час своєї вахти «приречений» на відкриття. У нас уже до цього звикли: написали в газеті «Знайшли 449 кораблів»...
Недавно я літав до Франції на конференцію ЮНЕСКО, на якій вирішили зібрати підводних археологів усіх держав і визначити міжнародну концепцію з охорони підводної спадщини, оскільки у кожній країні свої закони і вони часто суперечать один одному. За міжнародною конвенцією з підводної спадщини, культурним надбанням вважаються усі затонулі об’єкти, старші 100 років. Але я порушив питання про те, щоб розширити ці межі й внести період до Другої світової війни, аби затонулі об’єкти до 1944-го теж підлягали особливій охороні, так як це є у нас у Азовському басейні. І президент відповідного напрямку в ЮНЕСКО підтримав мою ідею й готує новий документ. Ще одна пропозиція, котру я вніс,— щоб кораблі, на яких загинуло понад сто осіб, набували статусу міжнародних морських меморіалів під охороною, або місць загибелі великої кількості людей. Щоб ці місця виводилися із господарської діяльності, охоронялися, щоб туди не допускали сторонніх,— ні за брухтом, ні за будь-чим іншим. Тільки у наших морях — 15 братських могил часів Другої світової війни, на яких загинуло від кількох тисяч до семи тисяч людей. Це поранені бійці, яких вивозили із Севастополя. (Для порівняння: на «Титаніку» загинуло 1513 осіб).
Найдавніша знахідка — періоду палеонтології. Ми знайшли скам’янілі кістки гіпаріона ехілатеї — стародавній дикий носоріг, вік якого від 7 до 20 млн. років. Ці останки нині знаходяться у фондах-сховищах Інституту археології. Ми шукаємо приміщення, де можна було б його виставляти. Наприклад, ми підняли з дна літак. Спочатку планували його виставляти, а потім почали шукати приміщення. Виявилося, що жоден музей не може прийняти такий великогабаритний експонат. Друга проблема — ніхто не може його законсервувати. Авіаційний пасок, який входить до складу літака, за 24 години починає розсипатися. Тобто потрібні гроші й час (близько трьох місяців), щоб обробити його хімікатами. Нашому музею американці подарували лабораторію з консервації й реставрації, яка дозволяє нам обробляти об’єкти, які ми піднімаємо, і виставляти їх у музеях.
— Чи є в Україні музей під водою?
— Ми лишень почали його створювати. Підняли на мисі Тарханкут штурмовик ІЛ-2 із останками пілота й захоронили його у Чорноморську на центральній площі, а літак перезатопили у Балаклавській бухті. Ми вибрали квадрат піщаного красивого дна на глибині 22 метри, де найбільше туристів, і маємо намір проводити там підводні екскурсії. Неподалік цього літака на глибині 86 метрів стоїть трищогловий парусник «Agnes Blaikie» — єдиний корабель Кримської війни, що зберігся у чудовому стані. Ще далі — пасажирський теплохід «Ленін». Це глибини достатньо великі, тому для туристичних маршрутів готуємо чотиримісний підводний апарат, розрахований на такі глибини.
— Ви вважаєте, що всі археологічні знахідки слід піднімати?
— Море — це агресивне середовище. У будь-якому разі навіть у сірководневому шарі об’єкти із часом зникають, псуються. До того ж це — сліди культури. А археологія намагається розширити знання, і якщо не підняти знахідку на поверхню і не вивчити її в лабораторії, то які висновки ми зможемо зробити, що дізнаємось нового?
— Як люди дізнаються про Ваші знахідки?
— Це публікації. Нещодавно видали «Енциклопедію морських катастроф України». У Севастополі буде відділення туризму, яке планово займатиметься прийомом туристів.
Настя КОХАН
P.S. Сергій Воронов запросив наших кореспондентів до однієї зі своїх експедицій. Читайте їхні враження в наступних номерах газети.