«ДЖУРА» ВИЗНАЧАЄ НАЙКРАЩИХ
Будемо українцями в своїй державі. Так можна коротко сформулювати мету і дух дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура») Українського козацтва, що відбулася у Биківнянському лісі поблизу Києва за програмою відзначення 360-річчя створення Української козацької держави. Організатори дійства — Рада Українського козацтва при Президентові України, Міністерство освіти і науки, Міністерство оборони, Український державний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді, Міжнародний благодійний фонд «Центр національного відродження» та Всеукраїнський центр патріотичного виховання.
З усієї України до Києва приїхали хлопці й дівчата, а по-козацькому, джури та берегині — переможці на обласних рівнях. Певніше за все, це були не так змагання, як зустріч із однодумцями, друзями, знайомства, обмін думками та враженнями біля величезної ватри, яка палала два вечори, збираючи юних патріотів із різних регіонів України незалежно від національності. Загалом у грі взяли участь тридцять чотири команди, тобто рої, з них десять — зі столичних шкіл.
Зазвичай рої складалися із шести джур і двох берегинь. Мали свої прапори, герби, інші козацькі атрибути. Скажімо, коли козачата вишикувалися на козацьке коло і замайоріли на вітрі прапори, я побачила на знаменах написи: «Беркут», «Запорозький вулик», «Тур», «Богунці», «Восьма Січ», «Волинські яструби», «Краса козацька», «Реєстровці», «Мудрі сіроманці», «Рій імені Івана Гонти»... А втім, на всіх були однакові червоні футболки з написами: «Мудрість. Шляхетність. Відвага» та «Богові — душу. Життя — Україні. Честь — собі».
Команди розташувалися в наметовому містечку, де облаштовували свій тимчасовий дім кожен на власний смак. Скажімо, реєстровці з Донецька (це була команда з ліцею, що працює при Університеті інформатики та штучного інтелекту) поставили намет, де демонстрували літературу на козацьку тематику. Біля їхньої «штаб-квартири» постійно юрмилися охочі дізнатися про історію козацтва, традиції, сьогодення шахтарського краю. Я також скористалася нагодою й поговорила з проректором названого університету Валентиною Фурманюк.
— Молодіжна козацька організація існує при нашому вищому навчальному закладі понад п’ять років. Маємо студентський козацький полк, духовий оркестр, ансамблі. А ось дитячій команді лише два роки. Вона налічує до сотні козачат,— розповідає мати-берегиня.— Двічі на рік у нас відбуваються змагання «Козацькі забави». Його переможці мають честь представляти нині наш заклад. Хочемо, щоб ліцеїстам було цікаво. Нехай у формі гри дізнаються про славну минувшину України. Тоді менше буде дітей з антисоціальною поведінкою.
А ще Валентина Федорівна переймалася, щоб не згасла ватра «Джури», як це сталося з акцією «Нащадки козацької слави», котра чомусь не знайшла свого продовження.
Гра розпочалася з козацького кола, яке утворили на великій галявині джури і берегиньки. Винесли козацьке знамено, під звуки Державного гімну урочисто підняли Державний прапор України. Учасників змагань привітали секретар Ради Українського козацтва Станіслав Аржевітін, начальник відділу позашкільної освіти, виховної роботи та захисту прав дітей Міністерства освіти і науки Алла Середницька, начальник Головного управління освіти і науки міста Києва Лілія Гриневич, батько сучасного українського козацтва Володимир Мулява. «Це не просто гра, це — могутній вишкіл. Треба зробити все, щоб акція «Джура» переросла в постійну школу, де виховуватимуть справжніх українців,— сказав почесний гетьман Українського козацтва. — Тоді розквітатимуть наша мова і культура. Будьмо справжніми українцями!»
Програмою змагань були передбачені боротьба «навхрест», стрільба з пневматичної зброї, «теренова гра», тобто класична з боротьбою за прапор, ігри «Рятівник» і «Відун», інтелектуальні змагання з історії українського козацтва, а також долання смуги перешкод.
Завдання були не з легких. Скажімо, номінації «Смуга перешкод» передувала легенда, яку кожна команда складала сама і суворо дотримувала її. Так, донеччани «тікали з полону». Доводилося долати болото, вбрід переходити грузьку річку, де часом вода сягала по плечі, розчищати завали, переносити «потерпілих» на жердинах, повзати по-пластунському, йти «гусячим кроком», перестрибувати з купини на купину, пробиратися хащами, зарослими кропивою... Одне слово, козачата в різний спосіб намагалися вийти із «пастки». Зате як усі зраділи, коли після завершення цього етапу їх похвалили.
А на «смугу перешкод» вийшла команда «Січ» із Балти, що на Одещині. Приємно вразили зібраність учасників, готовність здобути перемогу. Керував січовиками учитель та засновник місцевого краєзнавчого музею Петро Ткач. Він розповів, чому їхній курінь носить ім’я Івана Гонти.
— Ми не просто так назвали козацький осередок на честь звитяжця: Івана Гонту катували на теренах нашого міста. Ми там установили хрест, посадили Козацький парк,— ділиться Петро Остафійович, пильнуючи за козачатами, котрі завзято долають болото.— Там даємо присягу, приймаємо до куреня, зустрічаємося з друзями. На емблемі нашого куреня, якому понад десять років, є слова «Істина. Сила. Честь». Хочемо, аби діти усвідомили, що то не просто слова, в них мораль і дух народу. А гра «Джура» допомагає виховувати справжнього українця, який вбирає в себе національні чесноти.
Коли гра добігала кінця, я запитала начальника відділу військово-патріотичного виховання Департаменту гуманітарної політики Міністерства оборони В’ячеслава Бугіля, як він оцінює значення таких перегонів.
— Міністерство оборони вважає, що гра допоможе юнакам підготуватися до служби в армії не лише фізично, а й духовно. Виділили намети, організували харчування, ознайомили із солдатським побутом. Приємно, що діти добре підготувалися, мають хороший вишкіл,— зазначив пан Бугіль.— Багато команд очолюють директори шкіл, тобто на місцях розуміють важливість патріотичного виховання. На жаль, не всі держінституції взяли участь у грі. Приміром, немає нікого з Криму, Севастополя... Треба, щоб держава опікувалася такими заходами, відзначала найкращих. Певна річ, були й недоопрацювання, прогалини.
На завершення переможцям на столичному Майдані Незалежності вручили нагороди і подарунки. Перше місце посіли «Мудрі сіроманці» з Миколаївщини, друге — «Волинські яструби», на третьому — «Реєстровці» з Донеччини.