ДЕСЯТЬ ВІДСОТКІВ ВІД ПОТРЕБИ
Сльози компенсації Нині, за словами заступника міністра праці та соціальної політики Володимира Барабаша, в Україні живе 2 мільйони 307 тисяч громадян, які мають статус постраждалих унаслідок Чорнобильської катастрофи. З них 267 тисяч є учасниками ліквідації її наслідків, а близько 500 тисяч — діти.
АСИГНУЄ ДЕРЖАВА
НА ВИРІШЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ ГРОМАДЯН, ПОСТРАЖДАЛИХ УНАСЛІДОК КАТАСТРОФИ На парламентських слуханнях із нагоди 23-ї річниці трагедії зазначалося, що «держава докладає максимум зусиль для соціального захисту постраждалих, особливо тих, хто брав участь у ліквідації наслідків аварії».
Задля справедливості скажу, що видатки, пов’язані з реалізацією Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», минулого року зросли на 10 відсотків. Тож люди, які живуть на радіаційно забруднених територіях, отримують компенсації на екологічно чисті продукти харчування, мають право на пільгове санаторно-курортне лікування і оздоровлення тощо.
— Більшість пільг, прописаних у законі, існує лише на папері,— говорить президент Всеукраїнської громадської організації «Союз. Чорнобиль. Україна» Юрій Андрєєв.— За час існування незалежної України він жодного разу не був виконаний у повному обсязі.
Що ж, на придбання екологічно чистих продуктів, про що мовилось вище, люди, котрі живуть у зонах гарантованого (добровільного) відселення та посиленого радіологічного контролю, одержують 1,60 і 2,40 гривні відповідно. У санаторіях і будинках відпочинку з 2307 тисяч «чорнобильців», які мають на це право, побувало 134 тисячі.
Суха статистика, а за нею — мільйони людей, більшість з яких потребують лікування, оздоровлення. Проте воно їм не по кишені.
Населення України, як відомо, неухильно зменшується. Не можна пов’язувати погіршення демографічної ситуації винятково з Чорнобилем. Але не слід і недооцінювати його роль.
Спрацьовує генетична пам’ять
— Найбільше постраждалим дошкуляють захворювання систем кровообігу, кістково-м’язової, органів дихання, щитоподібної залози, злоякісні новоутворення,— розповідає директор Наукового центру радіаційної медицини АМН України Володимир Бебешко.— Особливо потерпають учасники ліквідації наслідків аварії: за останні 20 років кількість більш-менш здорових осіб серед них зменшилась із 67 до 5 відсотків.
Радіація особливо дошкуляє щитоподібній залозі. У цьому переконує статистика, яку навів мені заступник директора Інституту ендокринології та обміну речовин АМН України Валерій Терещенко.
— До Чорнобильської катастрофи виявлялися поодинокі випадки захворювання у дітей,— говорить Валерій Платонович.— Приміром, у 1981–1985 роках з-поміж дітей і підлітків було зареєстровано 12 випадків цієї недуги. Починаючи з 1990-го, коли ми вперше зафіксували значне зростання кількості прооперованих протягом року осіб, яким на момент аварії виповнилося 0–18 років, їхня кількість постійно збільшується. Скажімо, у 2001–2005 роках вона у середньому становила 370 випадків на рік. Іншими словами, зросла у 30 разів! Загалом за останні 20 років в Україні прооперовано понад чотири тисячі осіб, які на момент аварії були дітьми і підлітками.
Мені можуть заперечити, що онкозахворювання щитовидної залози не завжди пов’язані з радіацією. Згоден. Але водночас дослідження, проведені ендокринологами, засвідчили: понад 60 відсотків прооперованих у квітні 1986-го були дітьми чи підлітками і жили в регіонах, які найбільше зазнали впливу радіації.
На жаль, можемо констатувати, що прогнози відомих учених, зокрема академіка В. Легасова, які ще у 80-ті роки пророкували збільшення з плином часу кількості різних захворювань, пов’язаних із найбільшою у світі техногенною катастрофою, збуваються.
— Результати наукових досліджень, спрямованих на вивчення механізмів розвитку віддалених ефектів опромінення у віковому аспекті та зіставлені з експериментальними даними, довели: наслідки опромінення позначатимуться на здоров’ї людей ще багато десятиріч,— зазначає Володимир Бебешко.— Адже клітини організму, що відповідають за стан імунної системи, страждають і тоді, коли прямий вплив факторів опромінення завершиться. Словом, генетична пам’ять не дозволяє імунокомпетентним клітинам ефективно боротися з недугами.
Постає питання: як нам, українцям, боротися з радіонуклідами, що нас оточують? Збільшувати фінансування відповідних програм? Але для цього потрібні кошти, яких у держави не вистачає. Навряд чи вони з’являться в недалекому майбутньому. Проте, як на мене, варіанти хоча б часткового вирішення проблеми все ж є.
Кроки й уроки
Наразі в Україні існують чотири так званих чорнобильських зони, у яких розташовані понад дві тисячі населених пунктів. Зокрема, у 1-й — зоні відчуження — ніхто, крім персоналу, який обслуговує ЧАЕС, не живе; у 2-й — зоні обов’язкового відселення — розташовані 86 населених пунктів; у 3-й — зоні добровільного відселення — 841 село і місто. Найбільше людей живе у 1290 населених пунктах, які належать до 4-ї зони,— посиленого радіологічного контролю. За минулі роки радіаційна ситуація там дещо стабілізувалася. Адже, як стверджують вчені, основним дозоутворювальним радіонуклідом є цезій-137, який формую близько 90 відсотків дози додаткового опромінення. А минулі роки виконано значний обсяг протирадіаційних заходів і робіт, що разом з авто реабілітаційними процесами забезпечили поліпшення радіаційної ситуації.
— Торік ми провели дозиметричну паспортизацію 2130 населених пунктів, розташованих на теренах 12 областей,— розповідає міністр з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Володимир Шандра.— Її результати засвідчили, що 332 села і міста, які належать до радіаційно забруднених районів, можна вважати такими, проживання в яких не є небезпечним для людей. А 441 населений пункт можна переводити з однієї зони до іншої.
Це дасть змогу, в разі реалізації пропозицій урядовця, заощадити кошти, оскільки люди, які живуть у тих 332 населених пунктах, які будуть позбавлені статусу радіаційно забруднених, не отримуватимуть компенсації, передбачені чинним законодавством, їх позбавлять інших пільг.
Зважаючи на кількість «чорнобильців», не рахуючи при цьому учасників ліквідації наслідків катастрофи, сума вийде не така вже й мізерна. На ці кошти можна було б побудувати в кожній з 12 областей сучасні лікувальні заклади для постраждалих, оснастивши їх діагностичною апаратурою. Саме вона допоможе виявляти захворювання на ранній стадій. До речі, кожна з 12 областей, які зазнали радіоактивного забруднення, мають спеціалізовані медичні заклади, призначені для лікування «чорнобильців». Мені доводилося бувати у деяких із них. Скрізь лікарі жалілися на незадовільне забезпечення сучасним медичним обладнанням, ліками. Більше того, навіть інститути АМН України, які володіють новітніми технологіями лікування постраждалих від радіації, не можуть їх реалізувати як слід. Наприклад, минулого року в Інституті ендокринології та обміну речовин було відкрито новий корпус для лікування радіотерапією хворих на рак щитоподібної залози. Чиновники пообіцяли усунути недоліки новобудови найближчим часом. Однак минув рік, а віз, як мовиться, і досі там, йдеться про призупинення лікувального процесу.
У цьому ж інституті призупинено фінансове супроводження наукових програм, пов’язаних із лікуванням недужих, потерпілих від радіації, насамперед дітей. За словами академіка Миколи Тронька, Україна закуповує препарати радіоактивного йоду, конче необхідні для лікування онкохворих, у Польщі та Великій Британії. Це в той час, коли має всі можливості налагодити їхній випуск у себе. Отже, заощадити кошти на інші нагальні потреби «чорнобильців».
Нагадаю, що ще у 2002 році Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про Національну програму мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи на 2002—2005 роки та на період до 2010 року». Він, за висновками міжнародних фахівців, у тому числі з радіаційної медицини, є прогресивним, оскільки заходи, передбачені ним, можуть дати відчутні результати через вісім— десять років. Наприклад, передбачено економічну реабілітацію постраждалих територій, що сприятиме наповненню місцевих бюджетів і вирішенню «чорнобильських» проблем за рахунок самих же територій тощо. Але річ у тім, що закон не виконуються як слід. Причина — відсутність коштів.
— Ми, японці, зазнали атомних бомбардувань і маємо досвід у розв’язанні схожих проблем,— розповідав мені один японський вчений (на жаль, в пам’яті стерлося його прізвище.— Авт.).— Тому можу стверджувати: популістськими прожектами багато не досягнеш. Потрібні жорсткі, які через деякий час дадуть очікувані результати.