ЩО ВОНИ ХОЧУТЬ НАМ ДОВЕСТИ?
На початку 2000-х років серед нас «засвітилися» молоді люди, переважно від 14 до 17 років, у чорно-рожевому одязі з чубчиком на пів-обличчя, часто-густо в депресивному стані і зовні схожі одні на одних.
1.
Хто вони і що хочуть довести нам, дорослим, своїми поведінкою і зовнішнім виглядом?
Це — представники молодіжної субкультури емо, назва якої походить від слова «емоційний». Тобто головним для емокидів (emo-kids — ті, хто вважає себе належним до субкультури емо) є вираження емоцій.
Частіше емо стають вразливі й депресивні люди. Вони шукають однодумців і мріють про щасливу любов. Їхній одяг — яскравий, для дівчат і хлопців обов’язковим є макіяж, зокрема підведення очей чорним олівцем. Емо носять чорний одяг в сполученні з рожевим чи іншим яскравим кольором. Чорна барва символізує смуток, сум, рожева — радість, тобто емоції протилежного характеру. Взуття (найчастіше — кеди) також переважно чорного кольору. Улюбленими атрибутами емо є різні пов’язки на руменах і зап’ястках, пояси із залізними бляшками, рукавички без пальців, рюкзак з різними значками емо, гаманці з ланцюгом. Нігті — чорного або сріблястого кольору. Колір волосся — також чорний або темно-каштановий. Зачіска однакова — незалежно від статі.
У чому ж суть субкультури емокидів? Зважаючи на те, що це підлітковий рух, слід мати на увазі проблеми, з якими стикаються юні,— нерозуміння і жорстокість навколишнього світу. Вважається, що емо ладні різати собі вени, стрибати з вікон, якщо в них щось не складається в житті... Проте це не зовсім так. Дійсно, багато хто з них різав вени, імітував спроби зістрибнути з даху, але, на щастя, ніхто цього не зробив. Чому? Та тому, що життя одне... Ось тому і лякають своїх близьких — мовляв, я здатен на таке.
З творчості емо:
Я помню лезвие, скользящее по вене руки
И бурые потоки той кровавой реки,
Льющиеся на пол бесконечным водопадом.
Если ты одинок, жизнь становится адом.
Одиночество змеею обволакивает шею,
Если ты одинок, ты не справишься с нею.
Она затянет петлю, обволакивая плечи.
Тебе нечем дышать, ты теряешь дар речи.
Одиночество съедает всегда изнутри.
Тебя никто не услышит. Ори — не ори...
На грани надежды убитой
Я силюсь тебя разгадать.
Ты плавной мелодией в сердце разбитом
Звучишь, заставляя страдать.
Мне больно...Так больно! Так больно!!!
Когда же наступит конец?
И это мученье зовётся любовью?!
И сердце мое обливается кровью
Под стук обреченных сердец...
Ще одна проблема підлітків — необхідність виділитися з юрби і стати не таким, як усі. Найпростіше цього досягти за допомогою зовнішнього вигляду. Звідси — чубчик, виснажений вигляд і страждання на обличчі.
Емо слухають «свою» музику, схожу на вереск, плач, стогін, шепіт, що зривається на лемент. Теми пісень — нерозділена любов, зрада, обман. Музика сповнена меланхолії і сліз. Вони не уявляють життя без ідеальних стосунків. Навіть незначна сварка з коханим може призвести до розпачу. Написано безліч віршів про самогубство (це так зване кохання в стилі емо).
2.
Як символіку емо використовують рожеве серце, частіше з поперечною тріщиною або подерте на клапті, череп з кістками, рожевий або чорний пістолет, схрещені пістолети з написом «bang-bang» (звук пострілу), а також чорну п’ятикутну зірку на рожевому тлі.
Психологи вважають, що причиною схильності до депресії і суїциду в нинішнього покоління є дефіцит любові. Навіть діти, що живуть у статках або й у розкоші, не почуваються любими і потрібними. Вони не відчувають підтримки, розуміння, співпереживання, турботи та інтересу з боку батьків. Утрачено зв’язок поколінь: раніше майже всі члени родини жили разом, підтримуючи і допомагаючи одне одному, а тепер родинні зв’язки розірвано. Кожен намагається жити окремо, тому вирішувати свої проблеми мусить самостійно. Крім того, нині основною цінністю є не життя в усіх його проявах, а матеріальний статок людини. У тебе немає «крутого» авто, двоповерхового котеджу? Отже, ти нічого не вартий. А тут ще засоби масової інформації підливають олії у вогонь, повідомляючи про жертви насильства, катастрофи, що ще сильніше позначається на незміцнілих душах. І молода людина починає шукати собі подібних, котрі зрозуміють і підтримають. Але чи тих знаходить?..
Тут на допомогу повинні прийти їхні близькі. Що ж робити батькам, які довідалися, що їхня дитина — емо? Головне, не боятися за наслідки захоплення, кажуть психологи. Станьте для неї другом. Поцікавтеся життям своєї дитини, довідайтеся, яка музика їй подобається, послухайте з нею разом (слід пам’ятати, що народилася ця субкультура в середині 1990-х насамперед як музичний напрям). Запитайте, чому емо зробив пірсинг і що він означає. Познайомтеся з друзями і подругами вашої дитини. Довірлива розмова робить свою справу — молода людина розкривається, тоді як ваш тиск призведе лише до спротиву й агресії. Не критикуйте «дещо дивний» вигляд синових чи доччиних друзів, адже за всіх часів молоді люди шукали себе і спосіб самовираження. Багато поколінь проходило через це. Нехай дивак «потусується» з різними представниками модних напрямів у підлітковому середовищі. Не заборона, а взаєморозуміння допоможе емо знайти себе.
І пам’ятайте: якщо в родині панує любов, якщо дитина відчуває, що потрібна, вона не зважиться на фатальний крок. Тому допоможіть їй усвідомити: хай би якими були проблеми, можна знайти вихід з будь-якої найскладнішої ситуації.
3.
Проте ставлення до героїв нашої розповіді в суспільстві є неоднозначним. Ми спробували це з’ясувати, вдавшись до невеличкого опитування.
Ярослав, психолог: Підлітки 12–17 років завжди створювали свій окремий світ. Приклад — панки, репери, готи... Це нормально. Участь у цих групах — то крок у доросле життя. Емо дозволяють молодій людині виробити підхід, стиль, який вона надалі зможе використовувати в дорослому товаристві. Це свого роду гра в суспільство.
Світлана, психолог: Субкультури завжди були і будуть. Усіх під один гребінець стригти не можна. Мають бути неформали. Емо — це «дитячий майданчик самовираження особистості». І по-дитячому не завжди серйозний, за що часто вкрай негативно сприймаються представниками більш «солідних» субкультур. До них слід ставитися толерантно.
Олександр, 25 років: Емо — це купка скигліїв, які пишаються своєю слабкістю і не бажають жити. Більшість з них одягнені без смаку. А хлопці, що фарбують нігті і волосся,— ганьба для суспільства.
Олена, 44 роки: На мою думку, емо — це нелогічно і шкідливо. Почнемо з образу, стилю їхнього одягу, що дає можливість виділятися. Увага — це приємно, але ж не такими методами! Гадаю, що бажання бути помітним перейшло межі. Я не схвалюю позерства. До високих цілей треба прагнути душею, а не ремінцями і «висюльками». Ідеологію їхню вважаю некоректною і шкідливою. Хочеш щастя — твори його. Яка користь від сліз і розладів нервової системи через несуттєве? Усмішка притягає інші усмішки. Тому — всміхайтеся!
Володимир, 33 роки: По-перше, все має право на існування. А по-друге, емо не припускають ниття і суїцидальних нахилів. Це — будь-які емоції, для мене, наприклад, насамперед позитивні. Позерства я не схвалюю, а от виділятися з юрби, на мій погляд, краще, ніж зливатися з нею. Більшість людей, на жаль, судить про емо лише за чорно-рожевою малечею, яка навіть не розібралася в суті культури, до якої, як вважає, належить.
Настя, 14 років: У мене багато знайомих і друзів. Серед них є ті, хто хоче просто виділитися з юрби, тому носить одяг емо і вважає себе емо, хоча не належать до них психологічно. Але є й справжні емо: вони люблять поплакатися, нарікають на свою долю. Таких я вважаю «слабаками». Чи засуджую я їх? Ні, звісно. Будь-хто має право бути таким, яким він хоче бути.