АРХЕОЛОГИ ВІДКРИВАЮТЬ СЕЗОН
У Сумському обласному, а також у Роменському, Лебединському, Глухівському краєзнавчих музеях зберігається чимало цікавих предметів давнини, знайдених на цій землі. Проте науковці схильні вимірювати цінність музейних експонатів не кількістю. Вони одні можуть пролити світло на попередні періоди, коли тут жили наші далекі пращури.
Так, приміром, свого часу у Битицькому городищі знайдено речові докази проживання у ньому вихідців із кочових племен. Тоді були мішані шлюби, люди переходили з одного племені до іншого, не обов’язково однотипного за етнічним складом. Тож подальші пошуки археологів мають дати відповідь на запитання щодо того, чи згадана ознака стосувалася лише конкретної місцевості, чи була характерною й бодай для частини сусідніх.
Археолог часом знаходить щось таке, над чим потім роками розмірковують історики. Справді, тривалий час побутувала теорія стосовно того, що скіфські й взагалі слов’янські племена ворогували з кочівниками. Але ж предмети побуту в Битицькому городищі свідчать про інше. Тож не може не постати питання про міжнаціональні запозичення — побутові, звичаєві, виробничо-технологічні. До виникнення релігій, за первісно-язичницького мислення, наші пращури мали значно менше відмінностей в організації побуту, а існуючі виходили переважно із домінуючих способів добування засобів для прожитку. Археологи починають визначення цих ознак із організації житла, котра знаходить прояв у найтиповіших відмінностях кочівних і осідлих племен. Зазвичай осідлі люди мали вищий розвиток ремесел, у тому числі й попередників сучасних мистецтв.
У цьому ж археологічному комплексі знайдено велику кількість металевих виробів, для виготовлення яких були застосовані різні технологічні рішення, поєднано багато способів обробки заготовок. Тож наші пращури вже тоді були раціоналізаторами й винахідниками, хоча цих понять, схоже, ще не існувало. Знайдені вироби почасти надають підстави для визначення набору інструментів тодішніх майстрів, застосування теплової обробки металів, у тому числі сплавів. Виявлені подекуди залишки майстерень свідчать про наявність певних виробництв. Знайдені у них предмети потім порівнюють, зіставляють зі знахідками на інших городищах, на підставі чого роблять висновки щодо джерел надходжень певних різновидів товарів. Їх можна розрізнити навіть за технологіями обробки за випадків, коли однотипні виробництва існували у різних місцевостях. Щоправда, напрями передавання технологій відстежуються значно складніше.
Знайдені при розкопках городищ провісники євро, котрі за часів Київської Русі ходили на торговельних шляхах «із варягів у греки» та на Волзьку Булгарію й Тмутаракань, дають змогу відстежувати напрями шляхів, участь в обміні товарами представників різних місцевостей. Тепер важко встановити, куди доходили виготовлювачі дирхемів — араби, а куди їхні гроші доносили представники інших племен. Одначе цілком імовірно, що деякі арабські купці вже тоді могли переходити за широту сучасного Києва. Хоча, зрозуміло, з огляду на тодішні транспортні можливості, такі подорожі не мали регулярного характеру.
Стародавні гроші не раз переходили з рук у руки на всьому просторі від Єгипту до Скандинавії, слугуючи розвиткові торгівлі між племенами, котрі селилися на тих теренах. Дослідник давнини Віктор Приймак наводить докази того, що чим далі від основного шляху, тим згадані первісні гроші поціновувалися дорожче, а до виготовлених із них прикрас додавалося більше дешевшого матеріалу.
Називалися вони дирхемами, перебували в активному обігу, позаяк їх скрізь приймали. Власне кажучи, на цей своєрідний товар був підвищений попит, через те він виконував функцію грошей. Їх купували не так за номіналом, як за вагою срібла, частину якого потім використовували для виготовлення прикрас. Прискіпливе вивчення деяких дирхем дає змогу припустити, що їхня вага у процесі обміну могла зменшуватися відповідно до еквіваленту обмінюваного за них товару. Не випадково деякі дирхеми зберегли сліди відокремлення від них частини срібла різними інструментами. Раніше доходили схожі повідомлення про гроші Київської Русі — гривні. Чи то були різні гроші, чи різні назви одних грошей, також належить з’ясовувати.
Навіть щодо виникнення і поширення письма поки науковці не дійшли єдиного висновку. Чи не найбільше заінтригували їх знайдені зразки посуду, оперезаного по колу незрозумілими позначками. Деякі вчені схильні вважати це якоюсь зашифрованою інформацією на кшталт закляття, інші вбачають у тих позначках прообраз сільськогосподарського календаря, котрим послуговувалися давні племена. Якщо обидві версії визнають правильними, виникне підстава для гіпотез щодо писемності в ті часи, нехай навіть і примітивної. Тож цілком вірогідно, що позначки на горщиках, частини із яких чимось нагадують обриси предметів, звірів, птахів, правомірно вважати наступним за печерними знаками кроком у розвитку писемності.
Можливо, ті досі не зрозумілі знаки згодом відкриють таємниці життя наших далеких пращурів. «Ключ» для їхнього тлумачення загублено, але його можна і варто пошукати. Адже були свого часу розгадані таємниці так званих «мертвих» мов. Якщо маємо справу з мовою, то слід вводити до певної системи узагальнення лише факти з близькими мовними традиціями. З іншого погляду, на первісному, «клинописному» відтинку розвитку мов могли бути спільні поняття, виражені загальними знаками, наприклад, зображеннями звірів і засобів тодішнього виробництва. Загалом учені сподіваються, що ті розшифровані знаки допоможуть дізнатися більше, ніж нині «розповідають» предмети.
Численні загадки археологів можуть бути розгадані на території нинішнього Посулля. За експериментально перевіреною гіпотезою, тут містився згадуваний у скіфських письменах Геррос — околиця Скіфії, де, за свідченнями Геродота, скіфські племена ховали своїх царів. Розміри курганів, які дійшли до наших часів, наводять на думку про те, що у них поховані не прості селяни. Розкопки мають принести нову інформацію щодо цього.
Нинішній сезон археологічних розкопок на Сумщині обіцяє науковцям нові розгадки, котрі проллють світло на таємниці минулих століть. Узагальнення здобутих знань сприяє відновленню цілісної картини тодішнього життя. Зрозуміло, порівняно з теперішнім часом спілкування представників різних територій було обмеженим. Одначе воно мало місце і впливало на загальний поступ.
У цій галузі пізнання можуть бути вражаючі несподіванки. Скажімо, розкопки за участі сумських та чернігівських студентів виявили у стародавньому Новгород-Сіверську стіни палацу-фортеці князя Ігоря, про який не згадувалося навіть у «Слові».