Газовий конфлікт, відносини України і НАТО, базування Чорноморського флоту, торговельні війни — це не повний перелік проблем, які, на думку експертів, погіршують відносини України і Росії, загрожуючи перенести стосунки між сусідніми державами у площину «консервації нестабільності».
Більшість українських і російських експертів, опитаних Центром Разумкова, вважають відносини між двома державами «нестабільними» (28,6% українських експертів, 33% російських) і «погіршеними» (40 і 46% відповідно). Спостерігається зростання конфліктності у ключових сферах співпраці — політичній, соціально-економічній, гуманітарній. Чимало проблем, що ускладнюють двосторонні контакти, по суті, «заморожені», констатують експерти.
Поглибились розбіжності позицій сторін із низки важливих зовнішньополітичних питань, геополітичних курсів України та Росії. Триває процес дистанціювання державно-політичних еліт, а політико-дипломатичний діалог набув характеру взаємних звинувачень і демаршів. Помітно знижується активність контактів між представниками політичного істеблішменту, експертів, бізнесменів, науковців, громадськості. Численні декларації Києва та Москви про «нормалізацію, прагматизацію, деполітизацію» відносин не привели до успіху.
Найтривожнішим є те, що за останні роки погіршились стосунки між громадянами обох країн. Соціологи фіксують відчуження, неприязнь. Така тенденція сигналізує про загрозу розпаду традиційних соціокультурних зв'язків цих держав.
Зазначені процеси і тенденції дають підстави експертам говорити про системну кризу українсько-російського партнерства, неготовності сторін до позитивного переформатування співпраці.
На жаль, експерти зазначають, що у найближчому майбутньому не вдасться кардинально змінити характер двосторонніх відносин. Виникла чергова «недружня пауза» у діалозі Києва та Москви, найпевніше пов'язана з наближенням президентських виборів в Україні.
Але очевидне й те, що подібний стан справ не відповідає національним інтересам України й Росії, загострює ситуацію в регіоні, ускладнює контакти двох держав із європейською й світовою спільнотою.
Альтернативи налагодженню добросусідського партнерства України та Росії не існує, зазначають експерти. Це партнерство має вибудовуватись на підставі європейських норм і правил, паритетності та взаємної вигоди, прозорості, поваги суверенітету й територіальної цілісності, врахування інтересів обох країн.
Орієнтири Основні принципи побудови українсько-російських відносин викладені у базовому Договорі про дружбу, співпрацю і партнерство між Україною та Російською Федерацією («Великому договорі»), що був підписаний у травні 1997 року і став рамковою основою для взаємовідносин держав. Серед пріоритетів країн, які багато в чому схожі,— завершення економічних реформ і зміцнення національних економік; підвищення добробуту громадян; інтеграція у світову спільноту на правах рівноправних і впливових партнерів.
У лютому 1998 року був підписаний Договір про економічну співпрацю на 1998–2007 рр., яким затверджена Програма економічної співпраці між Україною та РФ на 1998–2007 рр. і відповідний план заходів. Після його завершення (у червні 2007 року) очільники урядів підписали Програму економічної співпраці РФ та України на 2008–2010 роки. Крім того, існували Плани дій Росія—Україна на 2005–2006 рр. і до 2009 року.
Цими документами передбачена реалізація комплексу заходів, спрямованих на гармонізацію правової бази економічних відносин, поглиблення російсько-української співпраці у торговельно-економічній, паливно-енергетичній та агропромисловій сферах, машинобудуванні, транспорті й зв'язку, промисловій політиці, авіабудуванні, науці й техніці, використанні космосу й атомної енергії.
Нині діє 58 міждержавних і міжурядових договорів, а також значна кількість двосторонніх міжрегіональних і міжвідомчих документів, які спрямовані на розвиток співпраці в економічній сфері.
Падіння Як відомо, після розпаду Радянського Союзу, внаслідок об'єктивних і суб'єктивних причин, потужний потенціал економічних зв'язків був зруйнований. Найбільших втрат зазнали високотехнологічні галузі. Так, хімічна промисловість колишнього СРСР, яка переважно концентрувалась у РФ і Україні, була однією з найбільших у світі. Її підприємства виробляли калійних добрив, синтетичного каучуку, аміаку більше, ніж у будь-якій іншій державі світу. На хімічну продукцію був значний попит на внутрішніх ринках. Однак у пострадянський період лише в Україні обсяги виробництва мінеральних добрив зменшились на 50%, хімічних волокон — майже ушестеро, засобів захисту рослин — у 50 разів.
Україні й Росії було надзвичайно важко самостійно вирішити економічні проблеми, адже їхні економіки були взаємозалежними. Це стало однією з причин економічних конфліктів між країнами. Так, переорієнтація видобувної промисловості на світові ринки у збиток національній оброблювальній галузі призвела не лише до скорочення внутрішнього виробництва в обох країнах, а й до суттєвого зменшення обсягів взаємної торгівлі. Зокрема обсяг двостороннього товарообігу з 1996-го до 1999 рр. зменшився з 14,4 до 8 млрд дол., тобто на 55,5%, а частка РФ в українському товарному експорті скоротилась із 38,7 до 20,7%.
Обидві країни могли певною мірою компенсувати скорочення взаємних поставок товарів кінцевого вжитку за рахунок нарощування імпорту їхніх аналогів із «третіх» країн (хоча і за вищими, ніж за нормальних українсько-російських відносин, цінами). А ось скорочення взаємних поставок товарів виробничо-технічного призначення, частка яких у загальному обсязі українсько-російської торгівлі в 1993 році становила близько 80%, не могло бути компенсоване в принципі.
Наслідком розриву коопераційних зв'язків стало скорочення високотехнологічних виробництв, падіння рентабельності та бюджетних надходжень, а звідси погіршення добробуту населення, зростання безробіття і ризик соціального невдоволення.
Аби ситуація не погіршувалась, обидві держави змушені були переорієнтовувати підприємства на випуск нової продукції. Проте це вимагало суттєвих фінансових ресурсів. Одним із реальних джерел їхнього отримання було нарощування обсягів експорту стратегічної сировини у «треті» країни. Однак збільшення валютних надходжень від такого експорту не сприяло якісному поліпшенню ситуації в економіці. Адже вигоду від нього отримували здебільшого бізнес-структури, а не економіка країн. До того ж підприємці використовували різні схеми ухилення від податків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, а дієвого контролю за експортно-імпортними операціями не було.
Життя довело, що зростання експорту в країни «далекого зарубіжжя» не може компенсувати втрати від зменшення обсягів взаємної торгівлі, зокрема й тому, що в структурі як російського, так і українського експорту на західні ринки переважають сировинні товари й продукція з низьким ступенем переробки. На ринки ж Росії та України експортується продукція з вищим ступенем переробки.
Активізація Переорієнтація торговельних відносин між двома державами почалася з 2000 року, коли після затяжного періоду падіння вперше було зафіксоване зростання взаємної торгівлі. У 2004-му обсяг торгівлі між Україною та РФ досяг 17,6 млрд дол., що в 2,2 раза перевищило показники 1999 р. Український експорт у РФ за цей період зріс у 2,5 раза, російський імпорт в Україну — в 2,1 раза.
Стимулювала ж двосторонню торгівлю активізація контактів керівників міністерств і відомств, що відповідали за торговельно-економічну співпрацю. Упродовж відносно короткого часу сторонам удалось вирішити чимало проблемних питань у нафтогазовій сфері. Це дало змогу збільшити поставки російських енергоносіїв в Україну. Якщо у 1999-му до нашої держави імпортувалось близько 6 млн т російської нафти, то в 2004 р. її обсяги перевищили 20 млн т.
У 2001–2002 рр. підписано важливі двосторонні документи, зокрема Програму прикордонного та міжрегіонального співробітництва, міжурядовий Меморандум про принципи незастосування спеціальних заходів щодо імпорту товарів, Угоду про стратегічну співпрацю у газовій сфері.
Із розвитком торговельних відносин почала поліпшуватися й структура українського експорту, у якій поступово зростала частка продукції з вищою доданою вартістю, зокрема металопродукції, частка якої в українському експорті збільшилась до 30%, продукції машинобудування (26%), продовольства (17,6), а також продукції хімічної промисловості (14,1%). Загалом на ці чотири галузі у 2004 році припадало близько 90% українського експорту в Росію.
Зростала й активність російських інвесторів. Якщо на початку 1998-го їхній капітал в Україні налічував 152,6 млн дол, то на початок 2005 р. він повагомішав до 457,5 млн дол. Найсуттєвіші кошти були вкладені в українські нафтопереробні заводи. За рахунок забезпечення їх сировиною, збільшення обсягів виробництва, проведення модернізації устаткування, створення нових робочих місць ситуація на них поліпшилась.
Активно вкладались інвестиції у торгівлю, харчову промисловість, переробку сільгосппродукції. У 2004-му обсяги російських капіталовкладень у ті галузі збільшились у 1,6 раза і становили відповідно 32,3 і 17,8 млн дол.
Цікавились російські інвестори й сферою транспорту та зв'язку, металургійною промисловістю, будівництвом, туди вони інвестували 88,9 млн дол., або 19,4% загального обсягу своїх капіталовкладень.
Стабільне зростання Незважаючи на охолодження відносин у політичній сфері після президентських виборів в Україні 2004 р., економічна співпраця між Україною та Росією продовжувала розвиватись. Так, за даними Держкомстату України, загальний зовнішньоторговельний обіг України товарами й послугами з РФ зріс у 2006-му на 12,1%, у 2007 р. — на 28,4, у 2008 р. — на 18,7%. При цьому загальний зовнішньоторговельний обіг України лише товарами з Росією повагомішав у 2006 р. на 10,4%, у 2007 р. — на 35,1, у 2008 р. — на 19,1%.
У цей період Росія залишалась однією з небагатьох країн-партнерів, у торгівлі з якою темпи приросту українського експорту перевищували аналогічні показники імпорту. Так, у 2006 р. обсяги експорту зросли на 15,5%, а імпорту — на 7,4, у 2007 р. — на 46,4 і 22,1%, торік — на 24,2 і 15,3%.
Хоча за вартістю імпорт з РФ продовжував суттєво перевищувати обсяги українського експорту, показник негативного сальдо нашої держави в торгівлі з РФ мав тенденцію до скорочення — з 5,35 млрд дол. у 2006 р. до 3,67 млрд дол. у 2008 р. Для цього періоду характерні й деякі зміни у структурі двосторонньої торгівлі. Економіка України залишалась залежною від російського імпорту, але в його товарній структурі переважали енергоносії (у 2007 р. — 46,8, торік — 42,8%) і сировинна продукція.
А ось у структурі українського експорту домінувала продукція середнього і високого ступеня переробки, а також послуги (торік у загальній структурі експорту в РФ частка продукції машинобудування сягала 31,7%, металургії — 19,6, послуг — 19,6%).
Російський ринок збуту залишався важливим і привабливим для українських виробників. На РФ припадає 23,5% загальної структури українського експорту та 22,7% імпорту (у 2005 р. відповідно 21,9 і 35,5%). Крім того, Росія стабільно посідала шосте-сьоме місця серед держав основних інвесторів України. Якщо на початок 2006 р. загальний обсяг російських інвестицій налічував 835,8 млн дол, то на початок нинішнього — 1,85 млрд дол.
Найбільший обсяг російських інвестицій надійшов у фінансову сферу нашої країни (зростання з 54,7 млн дол. у 2005 р. до торішніх 672,5 млн дол.), будівництво (з 19,3 до 129 млн дол.) і операції, пов'язані з нерухомістю, орендою, інжинірингом та наданням послуг (зростання з 54,7 до 151,4 млн дол.).
У свою чергу, українські інвестиції в економіку Росії, обсяг яких наприкінці 2005 р. становив 102,9 млн дол., досяг свого максимуму у 148,6 млн дол. до початку минулого року.
Стагнація Глобальна фінансова криза і рецесія світової економіки негативно вплинули на стан торговельно-економічної співпраці між Росією та Україною. Різке погіршення кон'юнктури на зовнішніх і внутрішніх ринках, падіння виробництва в обох державах, девальвація національних валют призвели до значного, починаючи з торішнього жовтня, зниження загального зовнішньоторговельного обігу між країнами. Так, місячні показники експорту української продукції в Росію знизились із 1,6 млрд дол. у торішньому вересні до 1,3 млрд дол. у жовтні, 794 млн дол. — у листопаді й 866 млн дол. — у грудні.
За даними Державної митної служби, загальний зовнішньоторговельний обіг України товарами і послугами з Росією у першому цьогорічному кварталі знизився, порівняно з аналогічним торішнім періодом, на 42,9% і був 5,28 млрд дол. (проти 9,25 млрд дол. у січні–березні 2008 р.). Обсяг двосторонньої торгівлі товарами скоротився на 47% — до 4,3 млрд дол. (у січні— березні 2008 р. — майже 8,1 млрд дол.). Експорт української продукції в РФ знизився на 54% до 1,6 млрд дол., а імпорт на 58,2% — до 2,7 млрд дол.
Суттєві зміни відбулись і в структурі двосторонньої торгівлі. Так, у структурі українського експорту значно зросла частка послуг, які сягнули 33,6%; знизились частки продукції машинобудування (до 21,2%) і металургії (до 13,2); практично не змінились частки продовольства та продукції хімічної промисловості (7,9%).
Водночас у структурі імпорту з РФ в Україну частка енергоносіїв зросла до 66,5%, знизились частки продукції машинобудування (до 6,2) і металургії (до 4,5%).
Експерти зазначають, що схожість галузевих структур промислового сектора обох країн спричинила посилення конкуренції між ними як на внутрішніх, так і на зовнішніх ринках. Перспективи подальшого розвитку українсько-російської торговельно-економічної співпраці, наголошують експерти, значною мірою залежатимуть від здатності держав створити для цього сприятливі умови і ліквідувати штучні перепони, що стримують розвиток взаємовигідних зв'язків, узгоджувати дії держав на ринках «третіх» країн задля виключення взаємної конкуренції, координувати позиції в ході співпраці з міжнародними фінансовими та економічними структурами й організаціями.