ОСВІДЧЕННЯ В ЛЮБОВІ
Понад 20 років авторові цих рядків доводиться спілкуватися з медиками різного рангу, починаючи з рядових і до міністрів. Чимало з них за ці роки стали нашими авторами і друзями, виступаючи на шпальтах «Демократичної України».
21 ЧЕРВНЯ — ДЕНЬ МЕДИЧНОГО ПРАЦІВНИКА
НЕ БЕЗ СУМНИХ
НОТОК У СВЯТО
1. Коли серед повсякденної метушні спинитись хоч на мить і замислитись, що найгіршого може трапитися з кожним із нас, висновок невтішний — тяжка хвороба, травма. Тоді всі інші проблеми залишаються за порогом лікарняної палати. Тут починається боротьба за виживання, за здоров’я. Тут розумієш, що тривалість життя вимірюється майстерністю, сумлінням спеціаліста в білому халаті. Кожен із нас тримає в пам’яті випадки з дорогими людьми, які ще сьогодні могли жити, працювати, радіти життю, але їх уже немає з нами. Хвороба, на жаль, приходить тоді, коли на неї зовсім не очікуєш.
За статистикою, населення України найчастіше і найважче у Європі хворіє. Напевно, в першу чергу завдяки ставленню держави до здоров’я свого народу. Адже фінансування медичної галузі за залишковим принципом призвело за останні десять років до значного погіршення здоров’я наших громадян. Ось деякі цифри, які не дають оптимізму — середня тривалість життя українців скоротилася на 2,4 роки. Водночас у країнах європейської співдружності — зросла на 1,7, а в країнах Центральної й Східної Європи — на 2,2 роки. Особливо уразливі в нашій державі чоловіки, середня тривалість життя яких скоротилася з 65,7 до 62,3. Рівень первинної інвалідності на десять тисяч осіб населення в Україні збільшився у 2,3 раза. Загальні витрати на охорону здоров’я в нашій державі залишаються на вкрай низькому рівні. У лікарнях недужі самі купують ліки, харчування, багато іншого. Пацієнти залишаються наодинці з хворобою та людиною в білому халаті, котра може допомогти їм часто лише знаннями і вмінням. Добре, коли це кваліфікований і досвідчений лікар. Чого гріха таїти, здебільшого до хворого, який потрапив до лікарні у тяжкому стані, спеціалісти можуть не підходити годинами. Причин тут кілька: їх обмаль у лікарні, бо йти на таку зарплату, яку держава призначила медикам, мало хто хоче. У певної категорії фахівців з’явилася не властива їм раніше байдужість. Що може бути страшнішим для хворого, ніж байдужість лікаря!
2. Та, на щастя, у нашій державі є багато чудових фахівців, спеціалістів, для яких турбота про здоров’я людей — над усе. Якось у розмові директор Інституту серцево-судинної хірургії академік Геннадій Книшов сказав мені: «Якщо людину до нас привезли, то вона повинна піти від нас своїми ногами». Цей заклад є гордістю держави, йому надано статус національного. Першим директором був легендарна особистість — академік НАН і АМН України Микола Амосов.
З 1988-го інститут очолює академік НАН і АМН України Герой України, учень Миколи Амосова — Геннадій Книшов. Він успішно розвиває науку про серце. За 25 років діяльності цей медичний заклад перетворився на головний науковий лікувальний і навчальний заклад у галузі серцево-судинної хірургії в Україні. Щороку консультативну допомогу отримують понад 30 тисяч хворих, виконується більш як п’ять тисяч операцій на серці, результати яких не поступаються кращим світовим показникам. В інституті зроблено більш ніж 150 тисяч операцій з приводу вроджених, набутих вад та ішемічної хвороби серця, підготовлено понад тисячу фахівців. Завдяки власним науковим розробкам і стандартизації лікування інститут увійшов до п’ятірки провідних європейських центрів серцево-судинної хірургії за показниками кількості та успішності операції на серці й магістральних судинах. У цьому велика заслуга Геннадія Васильовича.
Ім’я Олександра Возіанова — корифея медичної науки, академіка НАН, президента Академії медичних наук України, Героя України відоме далеко за межами нашої держави. Адже інститут, який нині він очолює, знаний також у всьому світі своїми здобутками та унікальними розробками. Колись я запитала в Олександра Федоровича, чи знає, скільки операцій він зробив. У відповідь почула: «Колись намагався підрахувати. Вийшло понад 45 тисяч операцій...». Олександр Возіанов очолює Інститут урології з 1987 року, з 1993-го — президент Академії медичних наук. Його наукові розробки є вагомим внеском у фундаментальну та прикладну медицину. Головні напрями наукової діяльності — розробка функціональних методів діагностики і хірургічного лікування урологічних захворювань. Визнання набули його роботи з проблем пухлин передміхурової залози. Розробив оригінальну методику операцій та запропонував спеціальний інструментарій. Уперше в державі була впроваджена радикальна операція при злоякісних пухлинах передміхурової залози. За ці досягнення йому присуджено Державну премію України в галузі науки і техніки.
Іноді, проходячи повз Інститут урології, знаю, що в ранкові години тут давно світяться вікна. Олександр Федорович оперує...
Віталія Цимбалюка знаю давно. Заступник директора Інституту нейрохірургії, академік, професор і чуйна, душевна людина. Кожному недужому він намагається вселити віру, що хворобу буде подолано, а здоров’я повернеться.
Зовсім недавно мені довелося бути присутньою на консультації. Юнакові зробили складну операцію на мозку, після чого довелось опромінювати хворе місце. В результаті — великий шрам на голові, випадіння волосся. Для хлопця, якому трохи більше двадцяти, це стало трагедією. Йому так хотілося, щоб швидше з’явилося волосся, сховався неприємний шрам. Треба було бачити, з якою надією запитував він у професора, коли це станеться і що можна зробити, аби швидше стати таким, яким був до хвороби.
3. За стан будь-якої галузі відповідає її керівник — міністр. Вітчизняній медицині можна лише поспівчувати. Справжніх міністрів тут було кілька. Серед них можна назвати Анатолія Романенка, Юрія Спіженка, Андрія Сердюка, Раїсу Богатирьову, Юрія Поляченка... На жаль, міністрів здебільшого підбирали не за фаховою придатністю, а за політичними кольорами.
Якщо раніше у цих керівників можна було взяти інтерв’ю без проблем, бо вони були доступні для журналістів, то нині прес-конференції міністра охорони здоров’я та його заступників — велика рідкість. Напевно, вони уникають особисто відповідати на не завжди «зручні» запитання. А питань до керівників медичних відомств як столиці, так і МОЗУ — чимало. Коли збільшаться зарплати та пенсії медикам? Чому не фінансуються статті, захищені законом на ліки і харчування? Власне, цих «чому» не злічити. Чиновники від медицини прикриваються фінансовою кризою. Але вона була не завжди. Проблеми у медицині роками все збільшуються. Чому держава не думає про фахівців, які відповідають за наше з вами здоров’я, за майбутнє наших дітей та онуків? Від того, яким буде здоров’я у дітей, такою буде і наша держава — сильною, здоровою чи бідною і хворою.
Так, галузь не в найкращому стані. Хоча побільшало сучасної апаратури, значно зросли можливості діагностики. Проте все це здебільшого за великі гроші, а не так, як було, здавалося б, недавно. Медицина була безкоштовною і кожен громадянин проходив диспансеризацію, завдяки якій можна було виявити початкові стадії захворювання. Нині багаті лікуються за кордоном, а бідні — як хто може. А дехто й зовсім не лікується. Особливо це стосується пенсіонерів, котрі свого часу багато зробили, аби підняти економіку, соціальну базу. Наразі держава їм «віддячила»: 600–700 гривень пенсії. З кількома такими пенсіонерками, хворими бабусями, мені довелось поспілкуватися в одному з медичних закладів столиці. Одна з них не витримала і розплакалась, комусь ще якось допомагають діти купити ліки, продукти, а ця зовсім беззахисна. В неї не було нікого, і вона мене запитувала: «Де взяти гроші на ліки, як прохарчуватися»? Та ці запитання не до мене, а до держави, якій жінка віддала свою молодість і здоров’я.
Цей матеріал — лише кілька штрихів про стан здоров’я нашої медицини. Про людей, які щоранку одягають білий халат. У багатьох із них донині існує принцип — «Світячи іншим, згораю сам».
Знаю, що за цим принципом живуть багато моїх друзів і знайомих. І коли пишуться ці рядки, слухають чиїсь серця, розшифровують кардіограми, порівнюють чиїсь аналізи, виписують рецепти. Це звичайна і буденна робота лікаря. Але вона може суттєво змінити долю кожного з нас на краще. За це низький уклін вам, дорогі наші друзі в білих халатах. Окремо хочу сказати про Українську національну лікарню «Охматдит», яку очолює Юрій Гладуш. Нині тут працює понад 400 висококваліфікованих фахівців. Це той медичний заклад, де всі дослідження роблять безкоштовно. Лариса Бондаренко — заслужений лікар України, заступник генерального директора «Охматдит» очолює поліклініку більш ніж 16 років.
— Наш заклад приймає щороку майже 55 тисяч пацієнтів. Із них більш як 80 відсотків — діти. До нашої поліклініки вони потрапляють з усіх куточків України часто зі складними захворюваннями, що потребують консультацій багатьох спеціалістів, діагностичних обстежень. Це дає змогу виявити у половини наших пацієнтів недуги, про які батьки навіть не підозрювали. І головне — вилікувати.
Наостанок не можу не сказати про давнього автора нашої газети заслуженого лікаря України Ольгу Бобильову. Все своє життя вона присвятила санітарній медицині. Під час роботи на посадах першого заступника міністра охорони здоров’я, головного санітарного лікаря України під її керівництвом та безпосередньою участю було підготовлено й ухвалено Верховною Радою п’ять законів України, в тому числі «Про захист населення від інфекційних хвороб», «Про боротьбу з туберкульозом», унесені зміни до законів через ухвалення Закону «Про забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя» тощо. У період її роботи розроблено й затверджено Національну програму «Здоров’я нації». Багато разів разом із Ольгою Бобильовою мені доводилось побувати у радіаційно забруднених районах.
Отже, шановні наші друзі, люди в білих халатах, низько вклоняємось вам за вашу відданість професії, за любов до людей, готовність врятувати чиєсь життя! Нехай Бог і Доля будуть завжди прихильними до вас. Здоров’я вам і щастя!
Валентина СКОРОПАДСЬКА,
заслужений