ТО ЩО Ж ТАКЕ
ХОЛОСТЯЦТВО?
Гора з горою не сходяться, та й жінка з чоловіком — не завжди. Тому так важко повірити в стародавню історію про людей-андрогінів, яких боги розітнули навпіл, аби потім дві половинки одвічно шукали одна одну. Воно ніби й так: представники різних статей, хоч би якими самодостатніми були, в певні моменти все одно почуваються лише половинками цілого. Нібито й пошуком займаються. Та чи знаходять? А трапляється, що, знайшовши, оминають.
Таких філософських роздумів не уникнуть ті, хто подивиться прем’єрну виставу Муніципального театру «Київ» — «Холостяки і холостячки» за п’єсою ізраїльського драматурга Ханоха Левіна. Твори цього самобутнього автора не вперше з’являються на камерній сцені театру «Київ». Ханох Левін є одним з авторів скетчів, що склали канву вистави «Вечір з гарненькою та самотньою», про яку ми розповідали на сторінках «ДУ». Її темою також є непрості стосунки двох статей.
Нині — нова зустріч з драматургією Ханоха Левіна. «Холостяки і холостячки» — своєрідна спроба театрального дослідження на тему, що таке холостяцтво: діагноз, проблема, спосіб життя чи вердикт. У ролях піддослідних виступають четверо — по двоє жінок та чоловіків, дійові особи вистави. І хоч ця комедія Ханоха Левіна є цілісним твором, її умовно можна поділити на окремі мініатюри. І кожна з них буде логічно завершеною, з власною композицією, сюжетом, колоритними характерами. Однак автор після однієї історії не втомлюється розповідати наступну. Вони доповнюють одна одну, проте складається враження певних циклів, що їх не втомлюються проходити герої. Шкода тільки, що рухаються вони по колу, і воно — замкнене.
Твори Ханоха Левіна — письменника, якого в Ізраїлі спочатку не сприймали, остерігалися, а тепер вважають класиком, позначені, сказати б, загострено-сатиричним поглядом на світ і людей у ньому. Про Левіна пишуть, що він ставиться до життя з цинізмом, тому так багато в нього чорного гумору.
Тож повернімося до чотирьох шукачів щастя. Їхні образи, хоч і змальовані дещо карикатурно, та все ж цілком реальні й упізнавані. Натяків на конкретну країну у виставі небагато. Хіба що танці під журливі єврейські мелодії, назви місяців на івриті. Якщо не дуже на це зважати, місцем дії можна уявити будь-який куточок Землі. Навіть імена героїв не мають національних ознак: вони специфічні, зокрема своєю неблагозвучністю: Пукіца, Знайдух, Булба, Гауніно. Можливо, автор і в такий спосіб виявляє своє іронічне ставлення до персонажів.
Отже, пара перша — Пукіца і Знайдух. Вона — пристрасна, запальна, сповнена невідступного бажання вийти заміж. Він — невпевнений, боязкий, з-поміж усіх острахів хлопця найбільший — фобія шлюбу. Тому молоді люди весь час бавляться в гру «далі — ближче». Що категоричніше Пукіца вимагає весілля, то сильніше Знайдух його жахається. Процес триває доти, доки активній нареченій не трапляється інший обранець на ім’я Гауніно. Він справляє враження більш податливого. Проте — о, примхлива жіноча доле! — невдовзі з ним стається та сама історія. Хлопець солідарний з російським класиком: на світі щастя немає, а є спокій та воля, і ці блага для Гауніно є значно дорожчими, ніж перспектива одруження з Пукіцою.
Поки колишня кохана потурає залицянням іншого, Знайдух теж не гає часу. Він знайомиться з Булбою, та й тут хлопцеві непереливки. Раптом він усвідомлює, що полум’я в душі цієї екстравагантної жінки спопелить будь-кого, хто ризикне наблизитись бодай на кілометр. І чимдуж тікає. Повертається до Пукіци. Вона приймає блудного нареченого з розпростертими обіймами. І починається наступний етап нескінченного ходіння по колу...
Подібні ситуації часто стають предметом для обговорення в сучасних ток-шоу. І до кожної з них ми почули б коментар психолога. На відміну від модних телепрограм, вистава «Холостяки і холостячки» в постановці Тамари Трунової — це просто погляд збоку, виокремлення певних тенденцій і закономірностей. Хтось із героїв робить вибір сам, хтось змушує партнера зробити вибір, а хтось чекає вибору іншого. Тут нікого не засуджують і нікого не виправдовують, є лише фрагмент життя, коли виставляються напоказ реалії буденності.
Виконавці ролей — Ірина Скрипникова, Андрій Фединчик, Ярослав Страхов, Оксана Коляденко — лицедіють і стоячи, й сидячи, і лежачи. У різних мізансценах вони створюють переконливі портретні, вербальні та пластичні образи своїх персонажів.
Завершальні дні третього сезону театру «Київ» ознаменувалися не лише прем’єрою комедії «Холостяки і холостячки». Не менш радісною подією стало відкриття літньої театральної сцени — «Задвір’я». Розмістили її у дворі-сквері музею-майстерні Івана Кавалерідзе. Діяльність нового сценічного майданчика розпочалася показом інноваційного проекту «Києва» — концертом-виставою «Навколо світу». Ті, хто побуває на ньому, матимуть шанс не лише поспілкуватися з мистецтвом на свіжому повітрі в мальовничому куточку столиці, а й пересвідчитися, що актори цього колективу вміють не тільки грати. У концерті-виставі вони демонструють свої вокальні, танцювальні здібності, виступають у розмовному жанрі й навіть фехтують.
А починаючи з нового сезону, на сцені «Задвір’я» глядачі зможуть побачити й нові експериментальні постановки, створені за п’єсами сучасних драматургів.