КАПЛИЦЯ НА «РАТНОМУ ПОЛІ»
Село Нові Петрівці на Київщині. Тут, на майдані, коло церкви, серед буяння каштанів і ялин, свої й приїжджі, побачивши монументальні літери напису «Лютізький плацадарм», емоційно налаштовуються на «Битву за Київ у 1943 році». Таку назву має Національний музей-заповідник. Це історико-культурний комплекс на території 9,2 га, де збережено 650 м ходів сполучення, бліндажі, командно-спостережні пункти командувача 1-м Українським фронтом, генерала армії М. Ватутіна, командувача 38-ю армією генерал-полковника К. Москаленка, члена Військової ради фронту генерал-лейтенанта М. Хрущова, командувача 3-ю гвардійською танковою армією генерал-лейтенанта танкових військ П. Рибалка, багато воєнних раритетів.
Лани і кручі ревли ревуче від артилерійських снарядів, боїв, які забрали життя 200 тисяч наших воїнів. Йосиф Сталін своїм наказом примушував не зважати на долі людські: вимагав швидко, до 26-ї річниці Жовтневої революції звільнити Київ від фашистів. Отож у жовтні — на початку листопада й лилася кров рікою, аби о четвертій годині 6 листопада 1943-го генерал Ватутін доповів Сталіну: «Київ визволений».
У березні 1945 року постановою Ради народних комісарів УРСР у Нових Петрівцях створено музей-заповідник «Поле битви за Київ». Земля мирного села перетворилася і увійшла в історію як Лютізький плацдарм. Ним опікуються весь час. У 1957-му вирішили звести пам’ятник визволителям. Виготовляли його за проектом архітекторів А. Мілецького, В. Бакланова та скульптора І. Першудчева в Москві. На високому кургані заповідника виросла 25-метрова монументальна композиція з бронзовою скульптурою солдата, котрий немов попереджає: «Ворог не пройде». Побачивши його, люди кажуть: «Він брат того солдата, що стоїть у Берліні». На мармурових пілонах нанесені найменування всіх з’єднань і частин, удостоєних звання «Київських», а також нагороджених орденами за визволення нашої столиці.
Коли заклад очолив непосидючий дослідник війни Іван Вікован, музей прославився діорамою «Битва за Київ. Лютізький плацдарм. 1943 рік». Її створив народний художник Росії, заслужений діяч мистецтв України М. Присєкін. Динамічні скульптури воїнів у касках і зі зброєю в руках ніби йдуть у наступ поряд із храмом, хрест на бані якого немов благословляє сміливців. Цей ансамбль створили не ваятелі, а тодішній районний архітектор В. Климик і художники Ю. Колесников, С. Войцеховський, Ю. Турчанінов.
На меморіальних плитах новопетрівці увічнили імена понад 1300 полеглих бійців, ушановують також пам’ять 28 репресованих односельців. Торік, до 65-річчя визволення Києва, дякуючи ініціативі виконуючого обов’язки голови сільради Радіонові Старенькому, знайшлися кошти на пам’ятний знак усьому грузинському народові, син якого — Іраклій Цицишвілі — комадував інженерно-саперним батальйоном. Вони, незважаючи на шалені атаки німців, швидко звели мости через Дніпро.
У музеї-діорамі кожен експонат унікальний — вціліла радянська, німецька, американська, японська зброя, листи і фотознімки з минулого століття, археологічні, етнографічні, нумізматичні збірки та інше.
— Жодна армія не здатна вбити ідею, час якої настав,— поділився Іван Вікован, незмінний директор музею.— Ці слова Віктора Гюго — своєрідне гасло нашої діяльності. Нині настав час звести каплицю пам’яті, де можна буде пом’янути душі загиблих. Родичам багатьох полеглих не відомо, де знайшли останній спочинок їхні кревні. Якби ви знали, скільки ветеранів війни, членів сімей загиблих, представників релігійних громад хочуть, аби в музейному заповіднику можна було молитися за спокій душ солдатів Вітчизни!
Ескіз каплиці вже зробив В. Климик. Тепер слово — за доброчинцями і меценатами. Це справа народна, не марно музей визнано національним. Прізвища благодійників занесуть на пілони. Є надія відчути допомогу й депутатів. Один із аргументів — постанова Верховної Ради від 13.01.2009 р. У документі передбачено створення меморіального комплексу «Ратне поле», де й має стояти каплиця пам’яті.