Минулого тижня у Верховній Раді було зареєстровано надзвичайно корисний для буденної роботи органів МВС законопроект. Мова у ньому йде про запровадження нової статті Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУАП) під номером 183-13: «Невиконання законних вимог працівників міліції».
Узагалі цей кодекс модернізується постійно, але зміни до нього не завжди встигають за вимогами часу.
Візьмемо, приміром, ст. 181-1 — «Заняття проституцією», яку було запроваджено у 1987 році. Нею передбачено стягнення у вигляді штрафу, який накладає не суд за місцем скоєння правопорушення, а адмінкомісія місцевого органу влади за місцем проживання правопорушниці.
Наприкінці 1980-х таке покарання було більш-менш дієвим. Штраф — то ще так-сяк, більше діяв страх перед тим, що родичі, сусіди і знайомі дізнаються, що дівчина — повія. Тоді це ще вважалося величезною ганьбою. Зате на початку 1990-х років найдавніша професія стала ледь не предметом гордощів і заздрощів для багатьох дівчат, котрих неможливо було відлякати ні штрафом, ні загрозою розголосу.
У Києві, зокрема, ця проблема гостро постала у 1999-му, коли містом і його околицями прокотилася серія убивств вуличних повій. Міліції було конче необхідно, хоча б тимчасово, поки не спіймають маніяка, очистити вулиці від дівчат легкої поведінки, однак у цьому разі ст. 181-1 виявилася безсилою. Думали-думали і нарешті придумали: ловити і притягувати їх до відповідальності не лише за проституцію, а й за дрібне хуліганство, за яке можна запроторити до в’язниці на 15 діб. Судді пішли назустріч і почали судити дівчат за те, що вони нібито голосно лаялися у громадському місці й не реагували на зауваження. Рішення, можливо, й гуманне, причому щодо самих правопорушниць, але не зовсім законне.
Або інший приклад — ст. 173-2 — «Вчинення насильства у сім’ї». Вона була запроваджена у 2003 році, але це не означає, що до того сімейні бешкетники лишалися безкарними. Зовсім ні. Просто їх судили за іншими статтями КУАП: або 173 («Дрібне хуліганство»), або 185 («Злісна непокора працівнику міліції»). Обидві статті дозволяють піддавати порушника адмінарешту терміном до 15 діб.
Щоправда, й тут міліціонерам доводилося вдаватися до хитрощів. Наприклад, писати, ніби затриманий влаштував скандал не у своїй квартирі, а, скажімо, на східцевому майданчику. Бо хуліганством вважаються дії, скоєні лише у громадському місці. А злісну непокору «вішали» іноді й у тих випадках, коли винуватець жодного опору насправді не чинив.
Стаття ж, яку нині пропонують запровадити народні обранці, стосується посадових осіб підприємств, установ і організацій, які ухиляються від надання працівникам міліції інформації. Якщо, звичайно, така вимога була законною.
Згідно з п. 24 ст. 11 Закону України «Про міліцію» правоохоронці системи МВС мають право проводити перевірки суб’єктів господарської діяльності без рішення суду, а за одним тільки направленням керівника підрозділу міліції, якщо це направлення їм підписане і скріплене печаткою.
Аналогічне право надає міліціонерам і Закон «Про оперативно-розшукову діяльність». Так, відповідно до п. 4 ст. 8 вони мають право без дозволу суду ознайомлюватися з документами і даними, що характеризують діяльність підприємств, установ та організацій. Але при цьому документи за межі не виносити і копії виготовляти власним коштом.
Однак, зрозуміла річ, не кожен директор фірми охоче виконуватиме вимогу працівників міліції, навіть якщо вона й законна. Він зазвичай не кидатиметься у бійку, а стане торочитиме про те, що без рішення суду нічого показувати не буде. І цитуй чи не цитуй відповідні статті й пункти, а він стоятиме на своєму. Статтю 185 КУАП до нього не завжди застосуєш. Адже вона придумана для випадків, коли має місце злісна непокора. А тут злісної непокори немає, тож тягнути людину до буцегарні немає підстав. Доречно було б застосувати яку-небудь іншу статтю, де б йшлось не про злісну непокору, а про звичайне невиконання законних вимог.
До речі, податківці, не будь дурними, ще у 2005 році придумали для себе ст. 163-3 КУАП: «Невиконання законних вимог посадових осіб органів державної податкової служби». Санкція за неї порівняно невелика: максимум 255 гривень штрафу. Однак правопорушника можна на цілком законних підставах на три години доправити до адмінприміщення для складання протоколу і там добряче поморочити йому голову.
Набагато раніше за них аналогічну ідею «проштовхнули» прокурори, і з грудня 1992-го в КУАП діє ст. 185-8 — «Ухилення від виконання законних вимог прокурора». Максимальний штраф теж невеликий — не більше 170 гривень, але побічний ефект той самий.
І от, нарешті, прийшла черга потурбуватися про себе і міліції, тож депутати пропонують встановити штраф за аналогічні дії від 85 до 340 гривень.
Однак фахівці Головного експертного управління Верховної Ради уже знайшли в законопроекті низку суттєвих недоліків. Наприклад, автори пропонують встановити цією статтею відповідальність лише для посадових осіб підприємств, установ і організацій. Але ж відомо, що чинити перешкоди може не лише посадова особа, а й рядовий співробітник. Скажімо, секретарка фірми. Упреться — мовляв, без дозволу директора нічого не дам, нічого не покажу. І що з нею робити? Злісного опору тут немає, тобто ст. 185 КУАП відпадає. Проте і ст. 185-13 (якщо її, звичайно, затвердять у такій редакції) теж нічим правоохоронцям не допоможе.
Утім, у законотворців є ще час виправити недоробки, а ми сподіватимемось, що цій корисній статті все-таки дадуть «зелене світло».