КПК: КОМУНІЗМ І ВІЛЬНИЙ РИНОК
Комуністична партія Китаю є найбільшою у світі політичною партією і єдиною, яка водночас підтримує комунізм і вільний ринок. Мундири і костюми Ті, хто нині мають владу у Пекіні, виглядають зовсім не так, як учасники Другого маршу і будівники комуністичного раю на берегах Янцзи. Ще на початку тамтешніх реформ у 80-х роках лідер партії Ден Сяопін носив характерний, з ґудзиками під саму шию, мундир і відповідну кепку. Жоден сучасний апаратник не з'являється публічно інакше, як у елегантному костюмі й з дорогим шкіряним портфелем. На партійні збори вони давно вже не їздять велосипедом. Проте костюми, портфелі й автомобілі — лише поверхові ознаки змін у найбільшій партії світу. КПК еволюціонує, це видно не тільки з декларацій, вважають китаєзнавці, котрі вивчають політику. Важко зробити інший висновок, якщо пройтись вулицями будь-якого міста. На очах ростуть хмарочоси, а дорогі бутики стоять поруч із партійними будинками, перед якими розвіваються прапори з серпом і молотом. Якби у 2001-му Мао Цзедун міг почути, як Цзян Цземінь, голова ЦК Компартії Китаю, хвалить капіталістів, не повірив би власним вухам. Із велемовного виступу було зрозуміло одне: капіталісти також є працівниками, котрі підтримують соціалізм із китайською специфікою. І можуть вступати до партії. Цзян не сказав цього прямо, але делегати добре зрозуміли, що він мав на увазі. «Партія добре знає, що гармонійне зростання Піднебесної неможливе без участі у цьому процесі бізнесу. Нині середній клас, приватна ініціатива і спеціалісти — одна з рушійних сил, які просувають країну вперед»,— вважає більшість експертів-китаєзнавців. Тому не повинна дивувати кооптація підприємців у партію. Це — прагматичне рішення на шляху розвитку. Воно було необхідним, і партія його зробила, незважаючи на те, що за назвою лишається «комуністичною». Як буйволи Коли Цзян Цземінь виголосив свою промову, китайська економіка успішно розвивалась понад десять років. ВВП щороку зростав у середньому на 10%, у спеціальних економічних зонах, як гриби росли фабрики і заводи, які виробляли все, що тільки мало попит у світі. Декларація Цзяна стало можливою завдяки повороту, здійсненого державою під проводом Ден Сяопіна. Саме йому вдалось переконати партію у перевагах соціалізму з китайськими особливостями і ввести до комуністичної програми пункти про чотири модернізації: сільського господарства, промисловості, науки і армії. Через це вдалося залучити капітал із Тайваню й Гонконгу — прагматична політика принесла у Піднебесну більш ніж 700 мільярдів доларів закордонних інвестицій. «Не важливо, кіт білий або чорний, добре, коли він ловить мишей»,— любив повторювати Ден і був за те, щоб на перше місце ставити розвиток, а не ідеологію. Разом із ним цю тезу повторювали партійні діячі, що звикли прислухатись до змін у настроях лідера. Найбільший секрет незмінної за останні роки підтримки партії полягає у тому, що вона приділяє увагу будівництву шкіл, поліпшенню інфраструктури і добробуту громадян. Її інтелектуальні сили працюють над тим, аби утримати розвиток економіки на рівні 8%. Нижчі темпи можуть зруйнувати нестійку соціальну рівновагу. Вен Цзибао також оголосив, що рятівний пакет на час кризи сягатиме 585 млрд дол. на найближчі два роки. Ці гроші спрямують на будівництво доріг, аеропортів, технологічних парків. Уряд і партія змінили риторику — з тріумфальних після олімпійських висловлювань залишилось небагато, нині у державних медіа закликають до важкої напруженої праці у рік Буйвола. КПК бачить шанс у зміні розвитку в Піднебесній: за глобальної кризи вона одразу хоче вирішити дві проблеми. По-перше, сподівається зробити те, що прагне віддавна: перенести частину фабрик із багатого узбережжя до відносно бідної внутрішньої частини країни. Місцева влада спокушає ще більшою дешевизною робочої сили і фінансовими заохоченнями. «Інтел» ухвалив рішення перенести свої підприємства з Тяньцзіню і Шанхаю до столиці Сичуаня — міста Ченду. Друга мета може бути легшою для досягнення — це модернізація фабрик на узбережжі. Прибережні райони хочуть бути не найдешевшими, а найрозвинутішими, це стосується Шеньяну і Шанхаю. Там таке гасло партії на час кризи: «Вичистимо клітки, замінимо птахів!». Це означає ставку на нові технології, продукцію високої якості. Комуністична партія добре розуміє, що цей план має бути реалізованим, бо умовою є утримання при владі. Тому діячі найбільше бояться соціального розшарування, а точніше того, що супроводжує швидке економічне зростання. Внутрішні документи партії, опубліковані у звітах ЦК, б'ють на сполох: у країні відбувається сильне майнове розшарування. Приморські провінції й великі міста ростуть, а село і внутрішні провінції лишаються бідними. Ця різниця дає аргументи противникам ринкової політики партії. Під час останнього (ХVІІ) з'їзду КПК після промови президента Ху Цзиньтао в Інтернеті з'явились твердження, що партія все більше нагадує корпорацію, а пленум ЦК КПК — збори її правління. «Йдеться лише про те, щоб під контролем тримати розвиток, а решта звершиться сама собою! А де комунізм, де думки голови Мао?»,— запитують блогери. Система — так, збочення — ні! Навіть коли змінився підхід до бізнесу, на партійних зборах мало що змінилось. Більшість рішень ухвалюють за зачиненими дверима, а інструкції надходять згори. КПК вірить у повсюдний контроль, тому стереже монополію влади, керує культурою, цензурує медіа та Інтернет, готова «залізною» рукою придушувати протести незадоволених. Ніби прогресивний Ден Сяопін не завагався 20 років тому вислати армію на площу Тяньаньмень проти студентів, котрі домагались демократизації. Ніхто не знає, скільки студентів розчавили гусениці танків. Та сама партія, яка з ентузіазмом закладала анклави вільного ринку на узбережжі, з таким самим запалом переслідувала і саджала до в'язниць членів секти Фалун Го, котрі небезпечно самоорганізувались, а також усіх, хто вимагає дотримання прав людини у Тибеті чи Внутрішній Монголії. Партія прагне контролювати, тому відкривається надто повільно, хоча в ній багато говорять про використання найкращих талантів на службі Китаю. Лише два роки тому міністрами вперше стали люди з-поза середовища КПК. Міністерство здоров'я очолив професор Чен Жу, який навчався у Франції, а міністерство науки і технології — Ван Ганг, котрий вчився у Німеччині й працював для «Ауді». Та це — винятки. Партія надалі має абсолютну владу: контролює армію, ручний парламент, уряд і суди, які не є незалежними. Через міністерства вона керує стратегічними державними фірмами. Самою ж партією керують дев'ятеро членів Постійного комітету Політбюро ЦК. Його головою нині є Ху Цзиньтао — водночас президент і голова Центральної військової комісії КПК. Це елітне коло провідних технократів визначає майбутній курс Піднебесної й партії. Так, принаймні, це виглядає теоретично, бо чим далі від Пекіна, тим більш незалежними стають місцеві секретарі. А на них усе більше впливають бізнес і місцеві спільноти, які часто змушені добиватись забезпечення своїх прав. Особливо тепер, коли перед лицем кризи у Китаї щоденно вибухає по кілька сотень бунтів. Наразі партія їх не боїться: бунти, навіть якщо у них беруть участь кілька сотень тисяч осіб, не виходять за межі одного міста, щонайбільше округу. Влада спочатку намагається вести переговори, а коли це не вдається, то бунти придушують. Вони є проблемою для місцевої влади, але протестувальники не намагаються організуватися у більшу силу. Причина? Вони не задоволені місцевим секретарем, який може бути корумпованим, і на підприємців, котрі ошукують їх разом із владою. Одначе вони не спрямовують свого незадоволення проти системи. Адже це вона дозволила їм збагачуватись. За цим найбільше стежить президент Ху Цзиньтао: карати зловживання, але не змінювати системи. Лідери добре розуміють, що ніщо так не розлючує бідняків, як ознаки добробуту серед правителів. Тому можна сподіватись, що складніше буде робити «ліві» інтереси, а покарання буде ще суворішим. Цього найбільше бояться товариші, котрі беруть конверти з купюрами. Загроза від конвертів Як підрахував доктор Мінксін Пей з Фонду Карнегі, корупція стала одним із гальмівних чинників у розвитку Піднебесної: вона «з'їдає» не менше 5% ВВП країни. Учасниками найскандальніших корупційних афер останніх років були партійні секретарі, пов'язані з бізнесом: вони дозволяють будувати фабрики у національних парках, робити експорт забороненої продукції, беруть хабарі в обмін за корисні рішення для бізнесменів. Корупція всюдисуща: у провінції Аньхой, у десятимільйонному місті Фуян місцеві чиновники були так тісно пов'язані «темними» інтересами з бізнесом, що газети у Китаї писали про них не інакше як «мафія». Трьох поспіль партійних секретарів там засудили за хабарництво. У північній провінції Хейлунцзян уся партійна верхівка пішла за ґрати за корупцію. Так само було у провінції Гуаньюань. Найбільший корупційний скандал останніх років стався не на кордоні імперії, а у Шанхаю. Там Чен Лянгу, керівник партії, взяв понад чверть мільйона доларів хабарів (стільки йому доведено). У державі покаранням за хабар, більш ніж 100 тисяч юанів, може бути навіть смертна кара. Президент Ху Цзиньтао недавно зазначив, що її застосовуватимуть і надалі. Тим часом китайці, коли збагачуються, то не тільки дивляться владі у руки, а й бажають брати участь в ухваленні рішень. У Сучжоу, одному з міст узбережжя, відомому своєю підприємливістю, бізнесмени самі об'єднуються у торгові палати, і партія безпосередньо не впливає на кадрові призначення. У деяких селах в околиці міста влада експериментувала з доступом до інформації, наприклад, оголошувала бюджетні витрати чи плани інвестиції. Хоча поки ці новинки не застосовуються широкомасштабно, партія уважно стежить за експериментом. Якщо він буде вдалим, то подібна практика пошириться по всій країні. Найважливішою метою, ідеєю фікс Мао Цзедуна, була відбудова потужного Китаю. Після багатьох років, навіть століть залежності й приниження Мао обрав комунізм як корисне знаряддя для досягнення мети. Адже він знав, як швидко зробив стрибок у розвитку СРСР. Про суспільну ціну такого «розвитку» не було і мови. Наступники Мао також прагнули до відбудови великого Китаю. Тому нікого не повинен дивувати прагматизм тамтешньої партії, яку зараз можна вважати більше державницькою, а не комуністичною. Нині до влади готується прийти п'яте покоління керівників, молодших від президента Ху Цзиньтао, які не тільки бачили закордонне життя, а й вчились там, мешкали у студентських гуртожитках. Там вони могли порівняти різницю між Китаєм і США, Пекіном чи Лондоном. Вони не надто віддані прикметнику «комуністична» у назві інституції, котра дозволить їм правління найбільшою країною світу. Зате вони добре розуміють значення швидкого зростання економіки. Важко сказати, якою дорогою піде КПК. Напевно, лише тією, що гарантуватиме розвиток країни. За матеріалами закордонної преси підготував Євген ПЕТРЕНКО також у паперовій версії читайте:
|