«ДНО» МОЛДОВСЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ КРИЗИ
На превеликий жаль, справдилися прогнози щодо поглиблення внутрішньополітичної кризи в Республіці Молдова. Нагадаємо, що за результатами місцевих парламентських виборів, які відбулися у квітні, у Кишиневі сталися масові заворушення. Тоді президент Молдови Володимир Воронін відверто звинуватив у спробі державного перевороту сусідню Румунію. Тим часом молдовська опозиція зажадала перерахунку голосів. У підсумку з’ясувалося, що комуністи Молдови таки здобули перемогу, але їм не вистачає одного голосу для обрання свого кандидата президентом країни. Хоча конституційний суд Молдови напередодні голосування намагався позбавити деяких опозиційних депутатів, котрі, окрім молдовського, мають ще й румунське громадянство, права голосу, змінити співвідношення сил у парламенті не вдалося. У підсумку провалилися передбачені чинною конституцією дві спроби обрання глави держави. Днями виконувач обов’язків президента Молдови Володимир Воронін визнав неминучість позачергових парламентських виборів, які можуть відбутися вже в серпні. Звісно, якщо на це за економічної кризи знайдуться гроші. Зрозуміло, що позачергова виборча кампанія навряд чи змінить політичні акценти. Молдовська опозиція, яка спромоглася консолідуватися, аби не допустити абсолютної перемоги комуністів, не є монолітною. Лише її радикальна націоналістична частина вважає, що треба домагатися возз’єднання з Румунією. Більш помірковані опозиціонери все-таки пам’ятають, що вони є саме молдовською опозицією. Її прихильники вважають, що краще бути елітою в незалежній країні, ніж провінційними політиками у «Великій Румунії». Фактично такої ж позиції дотримуються й молдовські комуністи. За цих обставин сподівань на швидке та конструктивне розв’язання молдовської кризи немає. Якщо позачергові вибори відбудуться, результат буде приблизно таким самим, що й у квітні. Причому цього разу, з огляду на ймовірне подальше загострення кризи (адже невідомо, яким виявиться цьогорічний врожай), можна очікувати й нових заворушень. У глухому куті залишиться й процес придністровського врегулювання. Придністров’я пов’язує можливість залагодження конфлікту з правовими та політичними гарантіями свого виходу зі складу Молдови у разі зміни її адміністративного устрою. Тирасполь не влаштовує варіант автономії, запропонований ще 2005 року. Тоді завдяки консенсусу між різними політичними силами був ухвалений закон про автономний статус Придністров’я. Однак придністровські політики відкинули цей варіант врегулювання як неприйнятний, наполягаючи на статусі напівнезалежного суб’єкта конфедерації. Але в такому разі Кишиневу доведеться замислитися й над статусом автономної з 1992 року Гагаузії. Тому в Придністров’ї від запланованих на початок серпня нинішнього року позачергових виборів до молдовського парламенту нічого позитивного не очікують. Адже всі політичні сили Молдови залишаються на позиції невизнання придністровського суверенітету. Це означає, що на південному кордоні України загострюватиметься небезпечний конфлікт. Причому позиції посередників у процесі його залагодження видаються непевними. Російська Федерація, звичайно, зацікавлена в збереженні максимального впливу на Тирасполь. Росія не перестає вважати Придністров’я своїм балканським плацдармом. З цим не погоджується Євросоюз, який «вболіває» за свого члена — Румунію. Однак після скандального визнання незалежності Косова та наступного визнання Росією незалежності Абхазії й Південної Осетії ймовірні подальші територіальні зміни не лише ставлять під сумнів ефективність діяльності Організації з безпеки та співпраці в Європі, а й загрожують новим переділам на карті континенту. Зокрема, угорські націоналісти, чия країна, як і Румунія, входить до Євросоюзу, марять поверненням нині належної до Румунії Трансільванії. З огляду на сумну перспективу територіальних конфліктів всередині Євросоюзу, його оптимальним курсом має бути збереження статус-кво за будь-яких обставин. Натомість для України головне — вкотре підтвердити територіальну цілісність Молдови, тобто необхідність реалізації мирного плану 2005 року. Водночас у візовому діалозі з Євросоюзом доцільно домогтися від Румунії укладання угоди про уникнення подвійного громадянства. Ця практика вже стала напівлегальною на Північній Буковині та в Бессарабії. На жаль, Києву зайняти чітку позицію заважає власна внутрішньополітична криза, яка призвела до того, що вже майже три місяці немає повноправного міністра закордонних справ, спроможного послідовно дбати про дотримання національних інтересів. А вони полягають у збереженні миру на державних кордонах України. На жаль, нині молдовський напрямок у цьому сенсі є найвразливішим. також у паперовій версії читайте:
|