ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА

Несподіване завершення епопеї під назвою «Формування «широкої» коаліції у Верховній Раді» багатьох застало зненацька. Вочевидь, заява Віктора Януковича, котра пролунала на Трійцю, найбільше вразила Прем'єр-міністра Юлію Тимошенко. Зрештою, після всього, що відбулося, найбільші електоральні втрати понесе саме вона. При цьому парадоксальність української політики й у тому, що про намір поборотися за президентське крісло Юлія Володимирівна оголосила у день свого чи не найбільшого фіаско.
Узагалі українські політики полюбляють «потішити» співвітчизників якимись сюрпризами на Трійцю. Пригадуєте, як позаторік «тріо» перших осіб держави — Президент Віктор Ющенко, голова парламенту Олександр Мороз і прем'єр-міністр Віктор Янукович у ніч на Зелене свято дійшли висновку: як і коли в Україні слід проводити дострокові парламентські вибори. Щоправда, від того рішення Янукович, радше, програв. Адже саме в результаті позачергового волевиявлення він позбувся прем'єрської посади.
Нині лідер Партії регіонів якщо й не отримав додаткових балів, то, принаймні, вчисту переграв свою головну опонентку — Юлію Тимошенко. Чесно кажучи, навіть трішечки дивно бачити Віктора Федоровича у ролі такого собі захисника демократії. Бо що б там не говорили бютівські спічрайтери, а Янукович зранку 7 червня виглядав значно переконливіше за Тимошенко того-таки дня увечері.

Із нападу— в глухий захист?
Доречно зазначити, що Прем'єр-міністр опинилася у ситуації, зовсім не властивій для неї. Це ж вона полюбляє несподівано перехоплювати ініціативу, ошелешувати опонентів несподіваними й неординарними кроками... Словом, бути в усьому ведучою, але в день Трійці вона змушена була лише відбиватися.
У своєму зверненні (поява якого, до речі, була спричинена винятково несподіваною заявою Януковича) Юлія Володимирівна спробувала показати переговорний процес між її політичною силою та Партією регіонів, як такий собі антикризовий менеджмент. Причому характеристика самої кризи цього вечора звучала із прем'єрських вуст особливо негативно, просто-таки у чорних тонах: «Криза змінила все, криза змінила світ, на кордоні спільний смертельний ворог — криза».
Цікаво, що навіть у цій частині промови Юлія Тимошенко не обійшлася без лукавства. Так, вона заявила, що «у Верховній Раді більше, аніж півроку лежить без прийняття антикризова програма країни — «пилиться», та більш як 300 урядових законопроектів, які в більшості своїй якраз антикризові». Так, програма справді подавалася Кабінетом Міністрів. Однак не хто інший, як правиця Юлії Володимирівни — перший віце-прем'єр Олександр Турчинов — уже кілька разів заявляв про необхідність доопрацювання цього документа. А постійні перенесення термінів такого розгляду гострослови взагалі почали ототожнювати з відомим висловом про те, що «якось воно буде». Мовляв, антикризова програма Кабміну буде стовідсотково відшліфована лише тоді, коли криза закінчиться сама собою. Проте навіть такі антикризові нотки не здатні були приховати відвертого нервування Прем'єр-міністра.
Власне, зі звернення Юлії Володимирівни розпочалася своєрідна кампанія з намагання хоч якось відбілити репутацію блоку. Упродовж минулого тижня мало не всі депутати з фракції БЮТ наввипередки заявляли, що ідея про можливу пролонгацію каденції чинної Верховної Ради належить винятково «регіоналам». А в БЮТі, мовляв, до цього не причетні й не збиралися підтримувати цю ідею.
Фальш таких заяв очевидна. Принаймні, виходячи з того факту, що саме робочий тиждень з 9 до 12 червня було оголошено пленарним (попередньо депутати мали працювати у комітетах). Найвлучніше з цього приводу висловився спікер Володимир Литвин. Стежачи за «регіонально»-бютівською перепалкою, він заявив: «Очевидно, у нас була б єдино правильна позиція, коли б після подій, що відбулися, краще б усі помовчали, розуміючи, що вляпалися, а тепер намагаються один одного звинувачувати».

Війна проектів
Ще одна тенденція, на яку не можна не звернути увагу,— намагання бютівців продемонструвати усі попередні застереження проти «ширки» (у пресі, серед представників громадськості та нечисленних політиків). Сама Юлія Тимошенко, трішечки більше зібравшись із думками, на одній з прес-конференцій заявила буквально таке: «Уся праця, цей колосальний труд зі створення проекту Конституції, який був би компромісним для всіх політичних сил, незавершений. Не існувало жодного проекту, який був би офіційним, який міг видаватися і публічно обговорюватися. Всі проекти Конституції, які оберталися у ЗМІ, не є ідентичними до тих, які мають можливість зібрати більшість голосів у парламенті».
Отже, виходить, вона пропонує навіть не заїкатися про будь-які наміри так званої політичної еліти, поки той чи інший документ ця сама еліта не представить як офіційний? У конкретному прикладі після цього могло бути пізно щось обговорювати. Зрештою, саме кулуарність переговорів між БЮТ і Партією регіонів викликала найбільше протестів.
Із певною обережністю можна спрогнозувати, що тепер робота із напрацювання потенційних конституційних змін буде більш публічною. Адже ні Тимошенко, ні Янукович не відмовилися від ідеї реформування Основного закону. Щоправда, головний «регіонал» пообіцяв повернутися до цього питання після проведення всенародних виборів президента. Треба так розуміти, саме він воліє стати таким собі новим «конституційним батьком», бо Віктор Федорович сподівається виграти президентські вибори.
Щодо Юлії Тимошенко, то вона вже сьогодні говорить про проект конституційних змін від БЮТ, котрий налічує десять пунктів. Зокрема, проект передбачає реформу правосуддя, у тому числі обрання суддів народом і створення для них дисциплінарних комісій.
Проект також передбачає зміну квотного принципу формування Конституційного Суду та Центрвиборчкому. А ще передачу більшої самостійності місцевим органам влади.
Генеральній прокуратурі пропонується залишити тільки функцію нагляду. А от функції слідства мають відійти до інших правоохоронних органів. «Кожна силова структура зможе доводити справу до кінця без втручання Генпрокуратури»,— додає Тимошенко.
Подібні новації були присутні й у скандальному спільному проекті. Але, як ми зазначали у минулому числі, навіть із нього можна виокремити цілком прийнятні норми і взяти за основу під час опрацювання чогось нового, великого і світлого... Адже загалом напрацьований, як каже Юлія Тимошенко, неофіційний проект навряд чи може бути прийнятним навіть за умови скасування норм про обрання президента у парламенті та пролонгації депутатських повноважень (хоча без цих ключових деталей проект узагалі втрачав сенс для учорашніх переговорників).
Наприклад, експерти зауважують, що в потенційному проекті змін до Конституції штучно ускладнювалася діяльність держави у сфері протидії загрозам воєнного та іншого характерів. Проект, зокрема, передбачав, що у разі агресії війська не відбиватимуть агресора, а чекатимуть, поки Верховна Рада ухвалить відповідне рішення, яке, у свою чергу, перед тим мусить бути подане Президентом за рішенням РНБО.
Існували й інші сумнівні новації в оборонній сфері. Скажімо, керівництво в Генеральному штабі, Сухопутних військах, Повітряних силах, ВМС мав би призначати Президент за поданням міністра оборони. А міністр оборони, у свою чергу, починаючи з діяльності парламенту восьмого скликання, навіть не вносився б Президентом на затвердження.
Українська армія й нині перебуває, м'яко кажучи, не у найкращому стані. За таких умов склалася б ситуація, за якої не можна призначити чи звільнити командира. Тож загроза обороноздатності зросла б у кілька разів.
Показово також, що минулої п'ятниці, коли переговори щодо створення «широкої коаліції» кипіли, було зроблено перший спільний крок, котрий міг стати одним із ключових. Так, 368 депутатів проголосували за звільнення з посади міністра оборони Юрія Єханурова. Офіційна версія відставки — зловживання, котрі «накопали» представники КРУ (хоча Рахункова палата, як відомо, ті висновки не підтвердила).
Однак цілком вірогідно, що звільняючи Юрія Єханурова, людину, віддану Президентові Віктору Ющенку, «регіонали» та бютівці мали на меті ще й позбавити главу держави додаткового козиря у протидії, як казав Віктор Ющенко, державному перевороту.

Крайній варіант...
І ось тут виникає запитання: чому вже майже створена коаліція усе-таки не стала реальністю? Ключових висновків, вочевидь, можна назвати, як мінімум, два. По-перше, це позиція Президента. Попри очевидні провали Віктора Ющенка, фактично в усіх сферах у цій критичній ситуації він продемонстрував рішучість. До речі, не вперше. Достатньо пригадати, як у 2007 році, коли тодішня «антикризова» коаліція почала на весь голос заявляти про можливість нарощення власної чисельності до 300 депутатів, Президент також був упевнений у собі й діяв активно.
У сьогоднішньому випадку комплекс потенційних загроз був навіть більшим, ніж два роки тому. Зрештою, якби плани бютівців і «регіоналів» здійснилися, в Україні фактично відбулася б «консервація» нинішньої влади на довгі роки.
Віктор Ющенко після коаліційного фіаско заявив, що саме він не дозволив створити коаліцію між БЮТ і Партією регіонів. «У мене була не просто тверда відповідь, у мене була позиція. І я знав, що ключ від ситуації — в моїх руках»,— заявив глава держави.
Після цієї заяви заступник керівника президентського Секретаріату, представник Президента у Верховній Раді Ігор Попов розповідав, що в канцелярії Президента розглядався варіант відставки Віктора Ющенка у разі спроб унесення змін до Конституції. Щоправда, за словами Попова, цей варіант розглядався як крайній захід.
«Ми розробляли кілька варіантів реагування на кожен етап можливого захоплення влади в Україні таким неконституційним шляхом, — зауважив Ігор Попов. — Були досить крайні варіанти, але оскільки вони не знадобилися, не треба відкривати всі плани». Більше того, представник Президента у парламенті не виключає, що ці загадкові плани можуть знадобитися. Та й Віктор Ющенко заявляє про те, що блок Тимошенко та Партія регіонів не полишать ідею ухвалення розроблених спільно змін до Основного закону.
Другий висновок, який напрошується після драматичних подій кількох останніх тижнів,— Віктор Янукович виявився значно далекогляднішим за Юлію Тимошенко. У тому, що обидва політики не довіряють один одному не сумнівався ніхто. Та все ж таки Юлія Володимирівна зажила собі слави людини, котра вміє прораховувати ситуацію на кілька кроків наперед і вберігатися від можливих несподіванок. Тут же, схоже, що вона сама себе перехитрила.

* * *

Зрозуміло, що із завершенням нинішньої коаліційної епопеї ми опинилися на порозі нових сценаріїв. Передовсім це президентські вибори. Попри те, що нині в парламенті є чимало охочих скоротити термін передвиборної кампанії (можливо, відповідне рішення справді буде ухвалене), це не означатиме, що вибори проходитимуть спокійно. У тому, що бютівці та представники Партії регіонів тепер нещадно воюватимуть один із одним, немає сумнівів.
Очевидно, що після нинішнього неабиякого удару по рейтингу Юлії Тимошенко збільшуються шанси на те, що до другого туру президентських перегонів потрапить не вона. А скажімо, Арсеній Яценюк, котрий продовжує впевнено набирати додаткові бали. До речі, у своєму телезверненні на Трійцю Юлія Тимошенко, вочевидь, сама того не бажаючи, непрямо підіграла ще й Арсенію Петровичу. Пояснюючи можливі причини виходу Віктора Януковича з переговорного процесу, вона, зокрема, заявила: «Єдина умова, від якої ми категорично відмовилися, коли Віктор Янукович запропонував мені особисто таку «екзотичну» норму Конституції, відповідно до якої кандидатом у Президенти могла бути обрана тільки людина, не молодша 50-річного віку».
Як відомо, Яценюк лише нещодавно досяг 35-річного віку. А згідно з чинними нормами, саме в такому віці можна балотуватися на посаду глави держави. Почувши про такі запропоновані новації (щодо 50 років), потенційні прихильники пана Яценюка (це переважно молоді люди) мусять активізуватися. І охочіше йти до дільниць, бо хтозна, чи буде можливість боротьби у молодих політиків наступного разу?!
Нарешті, ще одна можлива інтрига найближчого часу — проект конституційних змін, запропонований Віктором Ющенком. Як відомо, він кілька місяців лежить у Верховній Раді, однак не схоже, щоб депутати палали бажанням його розглядати. Втім, проект такий є, і відмахнутися від цього факту не можна. А тут іще Віктор Андрійович знову нагадав народним обранцям, що, як суб'єкт законодавчої ініціативи, скористався своїм правом. Тож чекає на їхнє слово. Проте це вже — тема для інших роздумів.

Ярослав ГАЛАТА

також у паперовій версії читайте: