ОБЕРІГ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ
Доброчинна Всеукраїнська громадська організація — Український фонд культури працює над відродженням, збереженням і подальшим поступом у сфері національної культури. Однією із станових є програма «Тарас Григорович Шевченко». Сенс її — у прилученні широких верств населення до спадщини національного генія, у сприянні проведенню Шевченківських читань, щорічного свята «В сім’ї вольній, новій», науково-теоретичних конференцій, художніх виставок, радіо- і телевізійних передач, виданню книг, створенню кінофільмів, що розробляють невичерпну шевченківську тему.
Важкою, зокрема, була боротьба Українського фонду культури, його голови Бориса Олійника, разом з працівниками Канівського заповідника, аби не допустити промислового будівництва, що вже було розпочате в заповідній зоні, та спорудження біля підніжжя Тарасової гори для туристів річкового причалу з розважальними закладами. Тоді, наприкінці 80-х років минулого століття, вдалося побороти злі наміри і зберегти недоторканним місце поховання Тараса Шевченка та прилеглої заповідної території. Та минуло не так багато часу, як нині знову підступають, нібито з благородними намірами, до могили Тараса. У заповідній зоні планується спорудження надбрамної церкви та відбудова колишньої козацької, якої, можливо, було б і досить для потреб віруючих.
Такого будівництва не можна допустити. Проти цього протестують працівники заповідника, Міністерство культури і туризму України, Всеукраїнське товариство охорони пам’яток історії та культури. До цієї позиції приєднується й Український фонд культури. Згідно із законодавством, що діє у світовому обширі, лише у виняткових випадках допускається реконструкція втраченої пам’ятки. На території Шевченківського заповідника такою є козацька церква Покрови Пресвятої Богородиці, яку в 1859 році бачив Тарас Шевченко під час останнього приїзду в Україну.
Добродійні пожертви, зібрані Всеукраїнським товариством «Просвіта» імені Т. Шевченка на побудову церкви, доцільно використати на відбудову втраченої цінної пам’ятки — козацької церкви Покрови Пресвятої Богородиці.
У травні 1991 року Український фонд культури став одним з ініціаторів й організаторів історичного походу-реквієму «Останнім шляхом Кобзаря», який був приурочений до 130-річчя перенесення праху Т. Шевченка з Росії в Україну. Учасники походу пройшли увесь шлях: від майстерні в Академії мистецтв (нині музей), де поет помер, Смоленського цвинтаря в Петербурзі, місця його першого поховання, через Москву — Орел — Севськ — Глухів — Кролевець — Батурин — Борзну — Ніжин — Бровари — Київ дісталися Канева, вічної оселі на Чернечій горі. На всьому шляху учасники походу та місцеве населення проводили зібрання, під час яких читали вірші Тараса Шевченка, звучали траурні мелодії, відбувалися поминальні учти, були встановлені й пам’ятні знаки.
Організаційно й матеріально Фонд культури та його обласні відділення підтримують щорічні Шевченківські читання, проведення міжнародного літературно-мистецького свята «В сім’ї вольній, новій». Багато хто, особливо з молодшого покоління, мабуть, не знає, як це свято зародилося. Колись, у день перепоховання Т. Шевченка, 22 травня, біля його пам’ятника, що навпроти Київського університету, було небезпечно збиратися, аби не потрапити до числа українських націоналістів з усіма подальшими висновками. Українські письменники здійснили дипломатичні ходи — попросили російських колег, аби ті звернулися до керівництва УРСР пропозицією: в травні проводити в Україні міжнародне шевченківське свято «В сім’ї вольній, новій», і вже впродовж трьох десятиліть щороку в одній з областей України відбувається це торжество. У ньому беруть участь представники різних країн. Це надало масштабності поширенню творчості поета.
— У сенсі реалізації постійної шевченківської програми Українським фондом культури разом з Міністерством освіти та науки і кіностудією імені О. Довженка створено для шкіл та й усього загалу кіноглядачів художньо-документальний багатосерійний кінофільм про життя і творчість Тараса Шевченка. Це перша в історії українського кінематографа стрічка, у якій відображено увесь життєпис Кобзаря в живому русі на побутово-історичному тлі. З’явилися справді неординарні стрічки, зворушливі, привабливі, які торкаються не тільки розуму, а й серця.
Постійна увага приділяється збереженню та упорядкуванню місць, пов’язаних з життям і творчістю Тараса Шевченка, прилученню широких верств населення до спадщини національного генія. Фонд культури сприяв відновленню будинку на вулиці Вишгородській, у котрому востаннє перебував Шевченко у Києві; збереженню меморіального будинку українського художника Фотія Красицького — внучатого племінника поета (нащадка його сестри Катерини), подбав, аби у Вільні були позначені меморіальними дошками будинки, в яких у 1830 і 1831 роках мешкав Шевченко. Разом з Державним музеєм Тараса Шевченка в Києві Фонд культури надав допомогу у створенні музею Кобзаря в казахському місті Аральську, де поет перебував під час заслання. За участі фонду споруджено пам’ятники Т. Шевченкові у Львові, Санкт-Петербурзі, Білій Церкві, Кременці, Почаєві, смт. Вишнівці на Тернопільщині, смт. Нові Санжари на Полтавщині.
Дмитро ЯНКО,
перший заступник голови Українського фонду культури