Одним із чергових чиновників, спійманих на «гарячому» працівниками департаменту Державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України, став голова однієї з районних держадміністрацій Вінницької області.
Свого часу він керував підшипниковим заводом, який формально належав двом юридичним особам: відкритому акціонерному товариству «Гніванський підшипниковий завод» і державному підприємству «Гніванські підшипники», хоча фактично це був єдиний виробничий комплекс. Причому керував так «успішно», що довів обох до банкрутства. Однак, на превеликий подив, цей провал, котрий, на перший погляд, мав би поставити жирний хрест на подальшій кар'єрі горе-керівника, не завадив йому отримати невдовзі вищу посаду першої особи у районі.
Утім, як довели подальші події, банкрутство мало характер штучного. Завод непогано працював, а після проголошення процедури банкрутства швидко знайшлися охочі придбати його за високою ціною. А комедія з банкрутством мала конкретну мету: занизити вартість майнового комплексу, щоб майбутній покупець про людське око заплатив за нього до державної скарбниці якісь копійки, а різницю між ними та реальною ціною підприємства поклав до кишені «господаря району» у вигляді хабара. Саме для того він посадив у крісло арбітражного керуючого заводу, тобто тимчасового розпорядника його майна, одну жіночку, яку мав усі підстави вважати відданою собі людиною.
Отже, першим, хто зацікавився купівлею «гніванських підшипників», було вінницьке приватне підприємство «Ізотоп», котрому було конче необхідно розширювати свої виробничі потужності. Як і будь-який інший порядний бізнесмен, директор останнього морально налаштувався на відкриті торги на біржі, де за принципом аукціону перемагає той, хто дасть більше. Однак розпорядниця майна, діючи за інструкцією шефа, запропонувала інший варіант: заплатити менше, але за це саме «менше» дати їй особисто «скромну» винагороду. Вигоду від цього, мовляв, матимуть усі: «Ізотоп» — тому що за такою схемою йому в сумі вийде все одно дешевше, ніж якби довелося купувати завод на біржі. Вона ж від цієї оборудки поліпшить своє матеріальне становище. Про те, що через махінацію програє держава, мова не велася.
Одначе директор «Ізотопу» все-таки засумнівався: закон як-не-як вимагає проведення торгів, а про їхнє проведення уже оголошено в місцевих газетах. Раптом знайдеться інший покупець, котрий запропонує вищу ціну і поламає увесь їхній чудовий план? Відповідь на це питання йому дав голова райдержадміністрації, з яким його звела не дуже обізнана у подібних тонкощах жіночка. А той пояснив, що коли за справу беруться «справжні професіонали», будь-які сумніви зайві. На торги прийде лишень двійко підконтрольних йому підприємств, котрі гратимуть роль статистів. Решта претендентів «відсіється» ще до конкурсу. Навіть якщо хтось і прорветься, то в цьому разі арбітражний керуючий припинить торги на біржі.
З точки зору комерсанта, для якого гроші не пахнуть, директор «Ізотопу» мав би швиденько нести можновладцеві хабар. Але той вирішив не гратися у ці ризиковані ігри й пішов до Державної служби боротьби з економічною злочинністю. І правильно зробив. Причому не лише тому, що зробив як законослухняний громадянин, а ще й тому, що в іншому разі міг би стати жертвою банального шахрайства: є підстави, що на таких умовах хитрий голова райдержадміністрації пропонував продати завод ще кільком бізнесменам.
Про те, що зловмисник хитрував із клієнтом, свідчить також заплутана процедура передавання хабара, яка, до речі, проходила під контролем оперативників ДДСБЕЗ. Йому призначали зустріч зазвичай у приміщеннях різних банків і кав'ярень Вінниці та Києва, але щоразу переносили її. Потім затягували момент реєстрації ПП «Ізотоп» як майбутнього учасника торгів. Довго не хотіли показувати документи інших учасників конкурсу, аби клієнт переконався у тому, що його потенційні суперники справді підставні статисти, які не зможуть зашкодити його планам. Несподіваним було також те, що голова райдержадміністрації зажадав від директора знайти гаранта — якогось спільного знайомого, не останню в області людину, котра за нього поручиться. На цю роль погодився керівник одного з вінницьких будівельних підприємств.
Згодом, коли всі «перевірки» залишилися позаду, директорові запропонували прибути з грішми до банку, де були відкриті рахунки підшипникових підприємств, а також особисті рахунки керуючого як приватного підприємця. Заявник прибув туди не один, а з оперативником МВС, якого видавав за свого юриста. Зловмисниця заздалегідь оформила переказ частини хабара, 340 тисяч гривень, на свій рахунок. Аби не виникло підозри у вимаганні, вона вирішила продемонструвати особисту незацікавленість у грошах і оформила перекази: 170 тисяч гривень від свого імені на рахунок ВАТ «Гніванський підшипниковий завод», а 450 тисяч гривень — від імені керівника ПП «Ізотоп», як авансовий внесок за майновий комплекс. Не відчувши ніякої загрози, жінка заспокоїлася і отримала від підприємця хабара. Правоохоронці затримали арбітражного керуючого під час перерахунку грошей, а невдовзі й її негласного шефа — голову райдержадміністрації.
За цією кримінальною справою нині ведеться слідство, а тому називати прізвища поки що зарано. Проте судова практика у цій сфері, на жаль, дає мало підстав для оптимізму.
Як зазначив начальник ДДСБЕЗ МВС України Леонід Скалозуб, нерідкі випадки, коли здирник-посадовець, посидівши на лаві підсудних і отримавши умовне позбавлення волі, благополучно повертається до виконання своїх керівних обов'язків і продовжує збирати мільйонну данину, ледь чорнила висохли на вироку суду. Наразі лише кожному четвертому посадовцю, викритому у хабарництві, суди забороняють обіймати керівну посаду на визначений законом термін.