Історія свідчить, що часи економічних негараздів іноді можуть дати шанс для позитивних змін. Хоч економічна рецесія, напевне, не найкращий період для більшості країн, та іноді вона загострює потребу в реформах заради розвитку. Це значною мірою підтвердила і Швеція. Її суспільно-економічну модель як бажану для України активно обговорювали від часу набуття незалежності та започаткування процесів економічних змін.
Не втратив актуальності шведський досвід й нині, коли наша країна знову стоїть перед вибором стратегії розвитку. Зрозуміло, що той досвід є унікальним, його не можна легко інтегрувати чи безпосередньо використати в Україні. Але він є прикладом досягнення суспільного консенсусу навколо чітко визначених пріоритетів і цілей, наполегливості в їхній реалізації, послідовності перетворень, забезпечення політичної стабільності й суспільної солідарності — власне, тих суспільно-політичних факторів, яких нині так бракує Україні.
Нині важко уявити, що якихось 150 років тому Швеція була дуже бідною сільськогосподарською країною на північних околицях Європи. Наприкінці 1860-х її населення три роки поспіль потерпало від украй несприятливих погодних умов із суворими зимами та засушливим літом. Це підірвало сільськогосподарське виробництво, а оскільки понад 70% дорослих працювало саме в ньому, економіка країни опинилась у глибокій кризі. У 1868 році жителі Лондона навіть організували масштабну кампанію збору коштів для порятунку шведів від голоду.
Тогочасна Швеція була подібною до найбідніших сучасних країн не лише переважно аграрною економікою. Більшість соціально-економічних показників свідчили про її надзвичайну відсталість. Зокрема, майже п'ята частина дітей (17,4%), народжених наприкінці 1860-х, не доживали до року, а очікувана тривалість життя становила лише 43 роки.
Тодішню ситуацію можна порівняти з нинішньою в Сьєрра-Леоне, яку за індексом людського розвитку вважають найвідсталішою країною світу та в якій коефіцієнт дитячої смертності становить 16,5%, а тривалість життя — 42 роки. Іншими словами, за сучасними стандартами, Швецію кінця 1860-х можна вважати класичним прикладом відсталої країни.
Дієві зміни Завдяки змінам у політиці, що відбулися у другій половині ХІХ ст., радикальному зниженню торгових бар'єрів, дерегуляції підприємництва, лібералізації банківського сектора, приватизації лісів і свободі міграції, шведська економіка почала швидко індустріалізуватись. Двигуном цього процесу стала підтримка підприємництва, супроводжувана активною політикою на зовнішніх ринках. Близько половини з 59 найбільших нині шведських компаній були засновані між 1870 і 1915 роками, серед них — «Atlas Copco» (1873 р.), «Ericsson» (1876 р.), «SKF» (1907 р.).
У такій невеликій країні, як Швеція, швидка індустріалізація була б неможливою, якби національні компанії не могли продавати свою продукцію на світовому ринку. Тому експортна експансія стала важливою складовою економічного зміцнення країни. Про це свідчить частка експорту у ВВП, яка зросла з 10% у середині 1800-х років до 25% перед початком Першої світової війни. Приміром, телекомунікаційна компанія «Ericsson» спрямовувала на експорт 90% продукції ще в 1900 році.
Шведська економіка послідовно перетворювалась на одну з найбільш вільних і ринкових у світі. Згідно з дослідженнями Світового банку, митні ставки на промислові товари у Швеції в 1875 році становили 3–5%. Серед інших промислових країн нижчими вони були лише у Великій Британії, де їх фактично скасували, тоді як у Швейцарії та Німеччині сягали 4–6%, в Італії — 8–10%, Бельгії — 9–10%, у Франції — 12–15%, Австрії, Данії, Іспанії — 15–20%, у США — 40–50% (у середньому — 11–14%).
Крім того, на відміну від сьогодення, коли Швецію вважають країною з високим рівнем оподаткування, її економіка наприкінці ХІХ ст. була, по суті, податковим раєм. За оцінками Світового банку, урядові видатки в 1880 році дорівнювали приблизно 6% ВВП, тобто були значно нижчими, ніж в інших промислових країнах. Фактично й у 1960 році Швеція мала нижчі податки, ніж у більшості держав Західної Європи.
Орієнтована на ринок структура шведської економіки — з відносно низькими податками, гнучким ринком праці та низькими ставками мита на імпортні товари — сприяла високій конкурентоспроможності бізнесу. Динамічний розвиток економіки зумовив глибокі зміни на ринку праці. Частка зайнятих у сільському господарстві зменшилась із 75% у середині 1800-х до 15% у 1960 році. Водночас частка зайнятих у секторі приватних послуг зросла з 10% до 30%, а в промисловості збільшилася з 10% до 40%.
Завдяки потужному зростанню приватного сектора шведська економіка розвивалась чи не найшвидше у світі, і з 1870-го до 1960-го зросла більш як на 80%. У 1870 році доходи на душу населення у Швеції були помітно нижчими, ніж у Франції та Німеччині, але в 1960-му на 10% перевищили їх. Британців, які в 1860 році були вдвічі багатшими за шведів, країна наздогнала також у 1960-му.
Тож з бідної сільськогосподарської країни Швеція до 1960 року перетворилася на одну з найбагатших країн світу. Дитяча смертність скоротилась до 1,7%, що серед держав було на одному рівні лише з Ісландією, а тривалість життя збільшилася до 73 років — рівень, досягнутий лише в Норвегії та Нідерландах.
Здача позицій Та іноді тривалі періоди економічного зростання можуть підвищувати запити політиків і виборців на реформи, не дуже сприятливі для конкурентоспроможності. Саме це й сталося у Швеції на межі 1960–1970-х років.
Держава добробуту, сформована в країні в повоєнний період, швидко розширювалася — і за повноваженнями, і за витратами— із запровадженням державної монополії на охорону здоров'я, медичну допомогу, догляд за старими людьми, з вищими виплатами за лікарняними та у зв'язку з безробіттям. Крім того, були запроваджені жорсткі норми на ринку праці, таких, як припинення трудової міграції і суворі правила найму та звільнення. Внаслідок такої політики шведський ринок праці постраждав від загрозливого поєднання високої інфляції через зростання зарплат і стагнації на ринку праці приватного сектора. Наприклад, в 1970-му лише 10% населення працездатного віку отримувало допомогу за різними соціальними програмами, а в середині 1990-х — понад 20%. Одночасно, число зайнятих у державному секторі становило 30%.
Через значне зростання ролі уряду в економіці за якихось 20 років частка податкових надходжень у ВВП зросла з близько 30% у 1960-му до понад 50%. Зрозуміло, що зростання податкових ставок та вартість робочої сили неабияк послабили конкурентоспроможність економіки. Опинившись на початку 1970-х на четвертій сходинці серед найбагатших країн світу, Швеція зрештою втратила ті позиції й опустилася на середні рядки рейтингу Організації економічної співпраці і розвитку.
Болючі реформи У 1990–2000 роках у Швеції були здійснені важливі економічні реформи. Центральний банк став незалежним, лібералізовано кілька основних ринків товарів і послуг — електроенергії, газу, залізничних та авіаперевезень, телебачення. Швеція приєдналася до Європейського Союзу, реформувала пенсійну та бюджетну системи. Крім того, приватизовано декілька державних компаній, зокрема виробника алкогольних напоїв «Absolut», скасовано податок на багатство, обмежені виплати у зв'язку з безробіттям і зменшено податок на робочу силу. Ці ринкові реформи впродовж останніх десяти років сприяли вищому економічному зростанню, порівняно з багатьма іншими країнами. Кількість осіб працездатного віку, які отримували допомогу за різними соціальними програмами, зменшилася з 23% у середині 1990-х до нинішніх 17% (що, на думку експертів, теж ще надто багато).
Протягом минулих 15-20 років змінились і зовнішні обставини. Насамперед деякі країни Центральної і Східної Європи та Азії перейшли від планової економіки до висококонкурентної ринкової. У більшості з них податки є набагато нижчими, ніж у Швеції, ринки праці — значно гнучкішими, а вартість робочої сили — скромнішою. З огляду на це шведські компанії дедалі частіше переносять виробництво за кордон — опосередковано, через збільшення імпорту комплектувальних, або безпосередньо, через прямі інвестиції. За останні 20 років число зайнятих у шведських транснаціональних компаніях за кордоном зросло з півмільйона до мільйона. Одночасно кількість працівників в тих самих компаніях у Швеції зменшилася з 750 тис. до 500 тис.
Експерти радять не зупиняти реформ і надалі скорочувати соціальні виплати, підсилюючи стимули до праці. Для заохочення до праці та освіти варто знизити і скоригувати податки, ринок праці лібералізувати, аби зробити його динамічнішим і гнучкішим, а сферу соціального забезпечення, занадто монополізовану державою, відкрити для приватних підприємців.
Нині, коли світ переживає фінансову кризу, шведська економіка стоїть на роздоріжжі, зазначають аналітики. Через відмову від результативних реформ країна може опинитися в порочному колі, коли зменшення зайнятості і зростання кількості тих, хто отримує соціальну допомогу, потребує підвищення податків. А це призводить до подальшої втрати конкурентоспроможності, отже — зменшення зайнятості і зростання числа тих, хто потребує соціальної допомоги. Ринкові ж реформи можуть вивести на правильний шлях, коли стабільно зростатимуть доходи та рівень життя, динамічно збільшуватиметься зайнятість, і тоді можна буде знижувати податки.
Аналізуючи шлях Швеції від відсталості до модернізації, експерти наголошують, що запорукою тривалого успішного економічного розвитку та покращення життєвих стандартів є динамічний, прибутковий і конкурентоспроможний приватний сектор.
Плідна співпраця Ще від початку 1990-х Швеція зайняла в Україні провідні позиції в торгівельно-економічній сфері. Чимало потужних шведських компаній прийшли тоді на український ринок, сподіваючись закріпитися тут, як кажуть, «всерйоз і надовго». Нині Швеція — наш найбільший торговельно-економічний партнер у Північній Європі. Обсяги двосторонньої торгівлі щороку збільшуються, поступово покращується й структура українського експорту. Однак занепокоєння викликає постійне зростання від'ємного сальдо у двосторонньому товарообігу. Це зумовлено багатьма чинниками, пояснюють експерти, насамперед, недостатньою присутністю українських компаній на шведському ринку.
Швеція є одним з найбільших інвесторів в нашу економіку (близько 1,5 млрд дол.). Прямі шведські приватні інвестиції в Україну становлять 3,5% загального обсягу іноземних інвестицій. Багато шведських компаній і фінансових установ активно й успішно працюють на українському ринку, зокрема банки — SEB та Swedbank, компанії «Alfa Laval», «ABB» та «Ericsson».
Однією з найбільш перспективних сфер двосторонньої співпраці є енергетична галузь у використанні відновлювальних джерел енергії, енергозбереженні, у яких Швеція є безумовним світовим лідером (в енергетичному балансі країни 26% припадає на відновлювальні джерела). Саме ці сфери стали основою нової стратегії співпраці з Україною на 2009–2013 роки, що була затверджена урядом Швеції у грудні 2008 року. Передбачено, зокрема, надання нашій країні технічної допомоги в середньому в сумі 25 млн дол. щороку на реалізацію проектів у сферах раціонального використання енергетичних ресурсів та збереження довкілля, а також в питаннях євроінтеграції.
Цього року Швеція вдруге за свою історію стане біля європейського керма — у липні розпочнеться піврічне головування Швеції в Європейському Союзі. Цей період для ЄС, а отже, і для держави, що головує в ньому, стане одним з найбільш складних за останні роки. Проблеми є надто гострими: фінансова криза, непевна ситуація з Лісабонською угодою, вибори до Європарламенту і подальша ротація Єврокомісії. Швеція, проте, має досить амбітні плани — досягти максимального результату під час головування. До пріоритетів у цей період належить і питання подальшого розширення ЄС, а також поглиблення співпраці з країнами східноєвропейського регіону, зокрема практична реалізація ініціативи «Східне партнерство». Як один з авторів цього амбітного проекту, Швеція є одним з основних рушійних чинників у реалізації ініціативи, що має охопити шість східноєвропейських держав (Україну, Білорусь, Молдову, Грузію, Азербайджан, Вірменію).
«Східне партнерство» означає створення на сході Європи єдиного простору стабільності, безпеки та добробуту, що ґрунтується на європейських політичних, економічних, соціальних нормах і стандартах, а також можливість укладення угод про асоціацію, нових планів дій, створення поглиблених і всеохопних зон вільної торгівлі, лібералізацію візового режиму між ЄС і країнами-партнерами.
Україна покладає великі надії на період головування Швеції в Європейському Союзі. Сподіваючись, що саме тоді вдасться підписати з Брюсселем угоду про асоціацію, досягти значного прогресу в запровадженні безвізового режиму, імплементувати новий практичний інструмент співпраці між Україною і ЄС, суттєво поглибити взаємодію з Європейським Союзом в енергетичній сфері. Кульмінацією нашої взаємодії з Євросоюзом під час шведського головування має стати черговий саміт Україна—ЄС, який відбудеться наприкінці року в Китаї.