МІНОРНІ НОТКИ
ПІД МІДЬ
ОРКЕСТРІВ
Це міжнародне свято є одним із найстаріших: уперше його відзначили в 1950 році. Рішення про започаткування Дня захисту дітей було ухвалене 1949 року Міжнародною демократичною федерацією жінок на спеціальній сесії. ООН підтримала цю ініціативу і оголосила захист прав, життя і здоров'я дітей одним з найважливіших напрямів своєї діяльності. В Україні День захисту дітей вшановують з 1998 року.
Це не тільки приємність для дітвори, але й нагадування суспільству про необхідність дотримання прав наймолодших і поваги до них як необхідної умови формування гуманного і благополучного суспільства.
1 ЧЕРВНЯ— ДЕНЬ
ЗАХИСТУ
ДІТЕЙ Досить часто ми, дорослі, опиняємося у ситуації: у громадському транспорті до нас звертаються діти з проханнями дати грошей. І яка ж реакція? Хтось просто відвертається, хтось обурюється, хтось похапцем суне копієчку. І лише одиниці повідомляють про те, що тут жебракує дитина, черговому міліціонерові або співробітникам служби у справах неповнолітніх.
Не такою явною для жителів великих міст, але доволі поширеною є робота дітей, які «заробляють» у сільському господарстві, у «копанках», добуваючи вугілля, працюють нарівні з батьками або замість них.
Як же розрізнити «трудотерапію» від експлуатації? Моя знайома пані Олена, аби привчити донечку працювати, вигадала таке. Щотижня дівчинка повинна намалювати гарну картинку. Наприкінці тижня — розрахунок. На зароблені гроші Світланка купувала улюблену книжку чи диск. А картини? Картини передавали до найближчого дитячого садка для оформлення кімнат.
Ніхто не стане заперечувати — дітей потрібно привчати до праці. Однак є одне «але». Головне, щоб та праця не ставала на перешкоді всебічному повноцінному розвиткові дитини, щоб не вбивала в ній усе дитяче. Але ж добра третина з-поміж тих 30 тисяч дітей (!) України, які не відвідують школи, не навчаються саме через те, що примусово чи добровільно заробляють на власні потреби чи на потреби родини.
Напередодні свят можновладці з екранів телевізорів звертаються із заявами, мовляв, щира подяка кожній сім'ї, яка всиновила дитину, узяла її на виховання, подарувала їй частинку серця і любові...
Нещодавно була очевидицею одного заходу. На Житомирщині керівник добродійного фонду «Зігрій любов'ю дитину» Ольга Сердюкова вручала ключі від будинку багатодітній сім'ї Ходаківських, які живуть у селі Горщику Коростенського району.
У цій родині 11 дітей. Батько Олександр Михайлович — монтер колії на залізниці. Мати, Діна Михайлівна, чекає на дванадцяту дитину. Чекають хлопчика. Двоє найстарших — студенти: Михайло закінчує технічний коледж, Марія вчиться в медичному коледжі. Семеро — школярі: мало не в кожному класі є хтось із сім'ї Ходаківських. Двоє — дошкільнята.
На новосілля сім'я отримала щедрі подарунки. Придбання будинку з чотирьох кімнат загальною площею 81 квадратний метр (із меблями) та господарських споруд добродійному фонду обійшлося у 265 тис. гривень. Як це розцінювати? Як щедрий дарунок долі? Бо ж поруч, у сусідньому селі живе родина: мама і п'ятеро дітлахів. Батько поїхав на заробітки і пропав, а жінка з дітьми перебивається у двох малесеньких кімнатах, які слугують і кухнею, і спальнею... До них нікому немає діла. Де ж справедливість?
Загалом, це добре, що є в нас доброчинні фонди, які, особливо напередодні свят, роздають подарунки, але... Якось довелося побувати на підбитті підсумків конкурсу на кращий малюнок. Мені сподобався рожевий коник і я, як член журі, виставила свій найвищий бал. А ось одна активістка заперечила директивним тоном: «Рожевих коней не буває! Ось вам гарна хатинка з мальвами... Я цю дитину знаю, треба її підтримати!» Мовчки стинали плечима батьки, оглядаючи виставку, мовляв, і наші діти не гірше малюють, але чи всім доступно потрапити на престижні виставки, особливо, якщо там розігруються солідні призи, приміром ноутбуки, велосипеди, путівки на відпочинок...
День 1 червня покликаний привернути серйозну увагу суспільства до проблем охорони здоров'я дітей, боротьби з експлуатацією їхньої праці, захисту прав на освіту, дозвілля, убезпечення від фізичного та психологічного насилля і багато іншого. На жаль, цього дня, здебільшого за кордоном, залишається доволі сумна статистика беззахисності дітей. Іноді вона починається з першого подиху. Щотижня тільки в пологових будинках Києва до десятка новонароджених опиняються без материнської, а отже, і батьківської, себто родинної опіки, бо молоді матері їх просто залишають. Не рідкісними є й випадки, коли немовля... викидають на смітник. Серед дітей, котрі зростають у повноцінних сім'ях, немало таких, які зазнають не лише утисків, а й знущань і навіть побиття від своїх, з дозволу сказати, рідних.
Більшість неповнолітніх дітей, які не мають чим зайнятись у вільний від навчання час, чимало часу проводять на вулиці або ж у комп'ютерних залах. І там, і там вони не можуть почуватися захищеними.
За останнє десятиліття вже виросло покоління юних, які не бачили роками своїх батьків-заробітчан...
Хто ж захистить дитину? Насамперед, головний захисник — батьки. Якщо в сім'ї займаються своїми дітьми, то можна говорити про якусь їхню безпеку.
Держава повинна гарантувати безпечне середовище для людей. Якщо вона не здатна впоратися з тими своїми функціями, то це — питання загрози не тільки дітям, а й дорослим.
Міжнародний День захисту дітей — це добрий привід серйозно замислитися над проблемами і малят, і підлітків, і тих, хто завтра вступить у дорослість. Адже цей день стосується благополуччя і тих, хто ще грається в пісочниці, і тих, хто готується до нового життя, переступаючи шкільний поріг.
Дбати про дітей, їхнє щасливе дитинство, пригортати до серця рідних і не шкодувати любові для чужих, позбавлених родинного тепла (бо ж, кажуть, чужих дітей не буває) — таким може стати «основний закон» людяності у світі людей — закон любові. Про це ще раз нагадує перший день літа.