Експерти Єврокомісії були надто оптимістичними, коли на початку року передбачали, що економіка країн єврозони скоротиться цьогоріч на 2% і повернеться до невеликого зростання наступного року. Згідно з новими скоригованими даними, країни, які використовують грошову одиницю— євро, потерпатимуть від суттєвіших проблем, ніж очікувалось. Їхній ВВП скоротиться на 4%, а в 2010-му зростання не планується. Рівень безробіття буде таким, що досягнення останніх років у працевлаштуванні цілковито нівелюються. У березні воно досягло рекордної позначки за останні 44 місяці. Євростат повідомив, що впродовж цього часу кількість громадян єврозони, які втратили роботу, зросла з 419 тис. до 14 млн. Це — 9% працездатного населення. Аналітики припускають, що до кінця 2010-го частка безробітних у країнах єврозони досягне 10%.
Свої невтішні прогнози експерти пояснюють зменшенням обсягів світової торгівлі, яке протягом останніх двох кварталів супроводжувалося значним падінням виробництва, низькою інвестиційною активністю та кволим кредитуванням, і називають цю рецесію найгіршою з часів Другої світової війни. Водночас вони припускають, що найгірше — позаду. Європейська економіка перебуває у середині найглибшої рецесії. До того ж масштабність заходів, до яких удаються уряди країн єврозони за таких виняткових обставин, покладуть край падінню економіки в середині 2009-го і допоможуть процесу виходу з кризи на початку наступного року.
Аналітики зазначають, що рівень оптимізму серед європейських підприємців упав до найнижчого рівня. На противагу цьому серед британських компаній оптимізм зростає з надією на те, що найгірша рецесія у Британії минула.
Рецидиви фінансової кризи можуть спинити відродження американської економіки, попереджає глава Федеральної резервної системи США Бен Бернанке. Водночас він сподівається, що криза таки вгамується. І покладається на зростання споживчих витрат і підвищення оптимізму в економіці. Економічна активність досягне дна наприкінці 2009-го, а потім зростатиме. Обнадійливим є те, що ринок нерухомості починає стабілізуватися, а темпи зростання заборгованості перед банками гальмуються. До речі, нещодавно для подолання кредитної кризи адміністрація США провідним банкам влаштувала стрес-тести.
А у нас? В Україні зафіксоване найбільше падіння промисловості з-поміж країн СНД. За даними Комітету статистики країн Співдружності, у першому кварталі українське промислове виробництво зменшилось на третину порівняно з торішнім періодом. Щоправда, промисловість падає всюди у СНД. Єдиним винятком є Узбекистан, там виробили майже на 10% більше продукції. Поряд із Україною в рейтингу — Молдова, тамтешня промисловість зменшилась на чверть, у Киргизії впала на 20%, у Росії — на 14%. Загалом фінансово-економічна криза негативно вплинула на всі макроекономічні показники в країнах СНД. Економіка в середньому впала на 11%, виробництво — на 15%, а інфляція у річному вимірі становила 14 відсотків.
Соціологічні дослідження свідчать, що 95% українців відчули на собі негативні наслідки кризи (порівняно з лютим ця цифра зросла), 10% опитаних затримують виплату зарплат і пенсій, 3% відправили у неоплачувану відпустку. Найгірше почуваються мешканці східних і південних регіонів, трохи легше живеться у центральних і західних.
Проте українська економіка радше жива, ніж мертва, обнадійливо запевняють іноземні експерти. Спостерігається пожвавлення у металургійній галузі (збільшилось виробництво та експорт сталі) й на фондовому ринку, там після кількох місяців падіння зафіксоване незначне зростання, є надії й на хороший урожай. Експерти сподіваються, що економіку врятують громадяни-споживачі, оскільки їхнє очікування на одужання економіки зараз є набагато оптимістичнішим. Вони вважали, що дно кризи буде у лютому, а у другому півріччі справи підуть на краще. Цьому має сприяти і виділення чергового траншу від МВФ. Хоча для того, аби почали зростати «з'їдені» кризою рівні заробітної плати та пенсій, потрібно буде ще кілька років.
Глава уряду Юлія Тимошенко сподівається, що місяць за місяцем сповільнюватиметься й інфляція. За даними Держкомстату, у квітні інфляція становила 0,9%, вона менша, ніж березнева, і виглядає помірною для нашої економіки. Однак експерти не радять оцінювати той показник як ознаку виходу із кризи. Вони вказують на те, що традиційно у квітні зростання цін є несуттєвим. Скажімо, у квітні 2007-го ціни взагалі не зростали, а торішній квітень був дефляційним, тобто ціни навіть дещо знизились. Цьогоріч до причин уповільнення зростання цін експерти зараховують падіння споживчого попиту, зменшення доходів населення і припинення кредитування комерційними банками.
Та навіть якщо така тенденція збережеться, уряду навряд чи вдасться вкластись у показник інфляції, який міністри оприлюднювали наприкінці 2008-го. Тоді Кабмін прогнозував, що цього року ціни зростуть менш ніж на 10%. Одначе від початку року цей показник сягнув майже 7%. Річний прогноз МВФ — майже 17%. Кабмін планує відновити систему регулювання цін на основні продукти харчування. Адже нині підвищення цін на харчі відіграє суттєву роль у формуванні інфляції. В уряді визнають, що раніше ухвалене рішення про скасування тієї системи було помилковим.
Зі співчуттям
до банків Кровоносною системою економіки називають банківську систему. Якщо у ній станеться колапс, тобто банки не зможуть «перекачувати» гроші від одного суб'єкта господарювання до іншого, не здійснюватимуть платежів, не виконуватимуть своїх зобов'язань, не повертатимуть депозитних вкладів клієнтам, а ті, втративши довіру, не нестимуть до фінустанов своїх заощаджень, економіка зупиниться, її реальний сектор потерпатиме від значних збитків.
Аби цього не сталося, уряд вирішив підтримати життєздатність вітчизняної банківської системи грішми від МВФ, ухваливши разом із НБУ під патронатом глави держави та місії МВФ рішення про рекапіталізацію перших семи банків. До речі, місія МВФ дослухалась до побажань глави нашої держави і не залишала Україну, поки уряд і Нацбанк не узгодили рішення про початок рекапіталізації.
Президент України виділив главі уряду та очільнику НБУ два дні на розробку єдиного механізму рекапіталізацї фінустанов, нагадавши, що впродовж шести місяців Нацбанк і уряд не змогли його узгодити, й назвав ті дії непрофесійними. Уряд та НБУ у дводенний термін таки вклались, і голова Центробанку повідомив, що всі підходи і принципи того процесу визначено, робота ж тривала до 10-ї вечора. Можливо, таке напруження позначилось на тому, що до списку рекапіталізантів, що був оприлюднений Мінфіном, потрапив банк «Хрещатик», котрий про ту процедуру не просив. Його керівництво зазначило: стрес-діагностика, проведена міжнародною аудиторською компанією, довела, що нормативи адекватності капіталу банку вищі за мінімальні вимоги НБУ, ліквідність нормальна.
Нагадаємо, що під терміном «рекапіталізація» розуміють збільшення статутних капіталів банків, які потерпають від кризи. Цей процес має відбуватися за рахунок коштів уряду. Це передбачено схемою, закріпленою у держбюджеті, коли уряд вкладає гроші не в готівку, а в облігації внутрішньої державної позики, цінні папери. Потім, коли вони потрапляють до банків і за рахунок цього збільшується статутний капітал, цінні папери викуповує Центробанк, фінустанови отримують реальні гроші для виконання своїх зобов'язань і ведення бізнесу.
Надаючи допомогу комерційним банкам, держава отримує можливість стати їхнім акціонером. Умовою участі держави у рекапіталізації названо передачу їй одноосібно або спільно з іншим інвестором не менш ніж 50% плюс 1 акція, тобто контрольного пакету акцій. Тож держава претендує на 91,8% акцій банку «Надра», 99% — «Укрпромбанку», «Родовідбанку», банку «Київ», 75% плюс 1 акція — «Укргазбанку» та «Імексбанку».
Глава уряду Юлія Тимошенко переконана, що перехід у державну власність цих системних банків буде запорукою стабільності економіки й фінансової системи. Держава входить у володіння тими банками до моменту їхнього оздоровлення, коли фінустанови будуть оздоровлені, там буде наведено лад, уряд віддаватиме їх у приватну власність через відкриті аукціони. Поки для рекапіталізації визначено сім банків, але голова НБУ не виключає, що той перелік може бути розширено, якщо в цьому буде потреба.
Банкіри, які просили про рекапіталізацію, сподіваються, що збільшення капіталу їхніх банків дасть змогу відновити платоспроможність. Однак фахівці вважають, що 44 млрд грн, передбачених у держбюджеті на рекапіталізацію, не така велика сума, аби на неї могли розраховувати банки, котрі потребують докапіталізації. Державних грошей може вистачити щонайменше на вісім банків.
Аналітики звертають увагу на відсутність чіткої процедури надання державної допомоги приватним банкам і побоюються, що бюджетні гроші можуть бути змарновані. Дехто з експертів не виключає, що напередодні рекапіталізації власники комерційних банків можуть вивести безпроблемні активи в інші, пов'язані з ними компанії, а неліквідні залишити державі.
Обнадійливий
сигнал? Голова Ради Асоціації українських банків Станіслав Аржевітін вважає, що процес рекапіталізації— хороший сигнал для банкірів і банківських клієнтів. Нарешті держава взялася за проблему, яку сама спричинила для фінустанов. Критерії відбору претендентів на рекапіталізацію прості. НБУ за своєю методологією провів діагностику 50 найбільших банків, визначив суму, на яку треба їх докапіталізувати.
Першими на державну допомогу мають право акціонери, які не порушували право власності. Держава викуповує додаткову емісію акцій і у такий спосіб стає співвласником банку. У країнах, де банківська система зазнала неабияких втрат, уряди давно почали активно допомагати найважливішим для економіки банкам, уливаючи в них кошти. В Україні з цим зволікали. Наприкінці торішнього жовтня був затверджений перший законопроект, що мав підтримати фінансовий сектор, банки, а через них і економіку. Проте залишився нереалізованим. Потім почалося з'ясування відносин між урядом і НБУ, намагання усунути главу Центробанку. Ці суперечки породили паніку на фінансовому ринку. Негатива додала й Верховна Рада, відхиливши п'ять стабілізаційних законопроектів. У результаті був втрачений час.
Після того, як держава витратить 44 млрд грн, закладених у бюджеті на підтримку проблемних банків, їхнім вкладникам, якщо і стане легше, то не раніше як за півроку, попереджають експерти. Адже в банках, які підпадають під рекапіталізацію, діятиме тимчасова адміністрація, що запроваджує мораторій на задоволення вимог кредиторів терміном на шість місяців. Говорячи простіше, нинішній сценарій означає, що зі зняттям депозитів доведеться зачекати. Проте головна інтрига не в тому, коли і в які банки увійде держава, скільки у тому, як і в чиїх інтересах уряд ними керуватиме.
Входження держави у капітал банків цілковито відповідає інтересам їхніх власників. Під час економічного буму вони отримували прибутки без участі держави. Зараз, коли у банків чимало боргів, їхні акціонери намагаються перекласти цей вантаж на державний бюджет, тобто на платників податків. Збільшення капіталів банків дасть змогу їм відновити платоспроможність, запевняють банкіри й чиновники.
«За» і «проти» Та чи варто оздоровлювати банківську систему за рахунок кредитів МВФ? Щодо цього економічна наука не має єдиної думки, дискусія точиться вже півстоліття — від часу заснування МВФ. Одні економісти кажуть, що втручання держави шкодить розвитку економіки і рекапіталізація банків за кредитні кошти, зокрема й МВФ, «заморозить» їхній кризовий стан. Фінустановам треба дати можливість збанкрутіти, це буде корисно для банківської системи, яка позбудеться баласту, а соціальні наслідки варто «гасити» іншими способами, а не рекапіталізацією. Звичайно, люди, котрі мають вклади у проблемних банках, не погодяться із таким сценарієм.
Рекапіталізація проводиться, коли у банків фактично немає власного капіталу. Експерти кажуть, що у її схемах закладено корумповану складову, бо на всі фінустанови грошей не вистачить. Навіть якщо банки отримають кошти, проблема неплатежів не зникне. Тож схема рекапіталізації не вирішить жодної проблеми банківської системи.
Доцільніше, радять експерти, допомагати не банкам, а тим, хто отримав у них кредити під заставу житла. Адже якщо банк забиратиме за борги житло, можуть виникнути соціальні проблеми. НБУ має надати комерційним банкам цільове рефінансування на перекредитування заборгованості платників за іпотечними кредитами терміном на один-два роки. Причому під низькі відсотки, аби вони не були зашморгом для позичальників. Коли ті повернуть кредити фінустановам, ситуація у них поліпшиться — з'явиться ліквідність, вони отримають гроші для виконання своїх зобов'язань. Матимемо стабільну фінансову систему, у населення знову з'явиться довіра до банків. За такою схемою проблема вирішуватиметься комплексно, і у НБУ не виникатиме можливість обирати, кому допомагати рефінансуванням. Проблема вирішуватиметься для всіх, і з'явиться прозорий механізм допомоги.
Порятунок проблемних банків державним коштом потрібний уряду не менше, ніж банкірам, переконані експерти. Адже неповернення вкладів лягатиме важким тягарем на Фонд гарантування вкладів. Нині на його рахунках майже 3 млрд грн. Цього недостатньо, аби повернути депозити навіть одному великому банку. Проте на рекапіталізації фінустанов наполягає МВФ, який визначив допомогу банкам серед необхідних умов виділення другого траншу кредиту.